НеЗвичайна історія. Музей історії Києва спочатку зробили бомжем, а потім обезголовили

Поділитися
Столичне Управління культури продовжує активну «боротьбу» — та чи за культуру? Художню громадськ...

Столичне Управління культури продовжує активну «боротьбу» — та чи за культуру? Художню громадськість столиці нещодавно збурила тривожна новина про гучну і несправедливу «відставку» директора бідолашного Музею історії Києва — Тамари Євгенівни Хоменко... Жінки, яка понад чверть століття тримала фактично на своєму ентузіазмі всю «столичну історію». І беззавітно вірила в те, що колись настануть і для її дітища нові часи. Вони й настали. Часи абсолютного цинізму. Шановану людину та подвижника попросту виставляють за двері. І, уявіть, тільки за те, що цій людині трохи більше за 60... «Залізна логіка» у культурного управління! Тепер що ж, відповідно до «нових віянь», треба негайно розірвати всі контракти і з керівниками інших найбільших вітчизняних культінституцій, адже більшості з цих кермових уже точно недалеко до 70. Чи, може, тому самому управлінню слід розпочати зі своїх кабінетів і поцікавитися, наприклад, паспортними даними високошанованої Валентини Тарасівни Линовицької — одного з активних управлінських «босів» київської культури? Однак давайте про все по порядку…

Що було? Ситуація навколо Музею історії Києва в цілому «стабільна». Віз і нині там — у ящиках. Цінні експонати з 2004 року перебувають «під арештом». Саме три роки тому музей «попросили» з його рідного приміщення — Кловського палацу (на вул.Орлика, 8). Там музей базувався з 1982 року. А в 1994-у ця будівля зацікавила Верховний суд України. У результаті служителі Феміди одержали те, що хотіли. Дивний факт: перша експозиція Музею історії Києва була відкрита 26 травня 1982 року і приурочена до 1500-річчя Києва, і цього самого дня — 26 травня — через 22 роки музейники підписали акт про передачу Кловського палацу Верховному суду.

Попри все, колектив продовжував просвітительську та наукову діяльність у кількох кімнатах Українського дому. За цей час було видано 15 книжок з різноманітних аспектів історії столиці. А фонди поповнилися 15 тисячами нових експонатів.

Якийсь час говорили про виділення музею приміщення в будинку-довгобуді на вул.Інститутській, 3. Тільки нині новий скандальний виток, пов’язаний із Музеєм історії Києва, розгорнувся з усією силою.

Що є? Головне управління культури і мистецтв КМДА, як відомо, відмовилося подовжувати контракт із директором Музею історії Києва — Тамарою Хоменко. Аргументація: літня жінка, крім того, перебувала на лікарняному, а вирішення таких питань завжди забирає багато часу, сили та здоров’я... Тому директором музею має бути «молода енергійна людина»...

Проте музей — така організація, де вікові параметри керівника — «молодий», «здоровий, «енергійний» — дуже велика умовність. Принаймні це точно не аргумент у суперечці. Давайте згадаємо про вік знаменитого керівника найбільшого російського музею імені Пушкіна Ірини Антонової? Нікому на думку не спаде заглядати в паспорт цієї знаменитої жінки! Це шанована людина у своїй країні (і не тільки), музейник, якого вважає за честь прийняти сам президент.

У музейній сфері професіоналізм набирають десятиліттями. Отже, найвірогідніше, у вищих інстанцій у «справі Хоменко» насправді існує інша причина, яка спонукає до таких дій. Звичайно, у молодої людини може бути більше енергії, та коли вона не розумітиме, що до чого в цій галузі, не зуміє знайти спільну мову з людьми, то це попросту призведе до руйнування структури. А Тамара Хоменко знає цей музей від першого цвяха до останніх експонатів, які надходять у наше сховище. Директор — фундамент, який тримає на собі всю будівлю.

Чого лишень не робили музейники. Борис Олійник і Лесь Танюк зверталися з проханнями до чиновників. Колектив умовляв залишити Тамару Євгенівну на своєму робочому місці. Однак у будинку на бульварі Шевченка (поруч із пам’ятником Леніна) — надто потужна звукоізоляція. Ніхто нікого не чує. 60 з чимось для музейника — це ж тільки розквіт діяльності. У Хоменко великий досвід створення експозицій. У нинішніх обставинах, здавалося б, потрібно, щоб управління всіляко сприяло музейникам. А виходить навпаки!

Тамара Євгенівна на прохання колективу не підписала наказ. Верхом цинізму стала ситуація, коли разом із розпорядженням про звільнення їй принесли і почесну грамоту «За багаторічне служіння справі».

Музейники, як і раніше, пишуть відкриті листи до всіх, хто міг би вплинути на вирішення конфлікту, — і в БЮТ, і «НУ—НС», і в Кабмін. По телефону згодом відповіли: «Кабмін не може впливати на муніципальні установи». Звертаються до мера Л.Черновецького: «Просимо Вашого сприяння у вирішені цієї штучно створеної проблеми і вважаємо неприпустимим звільнення Тамари Хоменко...»

Ще до мерії направили листа від Ради директорів музеїв Києва, директором якого Тамара Євгенівна була багато років. Активно підтримали музей Лесь Танюк, Борис Олійник. Вони зверталися до Віталія Журавського. Проте і там — чудова звукоізоляція...

Виявляється, у нашій країні компетентна думка шановної людини ні на кого не впливає? І чому «обрані» чиновники вважають, що їхнє рішення ніким не може бути оскаржено? Насправді колектив цього бездомного музею міг давно розбігтися. Адже зарплати тут мізерні, музей не національний, а муніципальний. І багато в чому заслуга саме керівника — те, що навіть без діючої експозиції музей живе своїм насиченим внутрішнім життям. Те, що всі вісім філій функціонують. Вриватися в музейний простір просто так, із шаблею наголо — принаймні неетично. Якщо неможливо адекватно вирішити питання із шанованим директором одного столичного музею, то як же тоді зможемо вирішувати питання цілої держави?

Нещодавно в.о. директора Музею історії Києва призначили Дмитра Васильовича Малакова, києвознавця, вченого. Та він не бажає брати кермо влади у свої руки. І коли з управління принесли розпорядження про звільнення Хоменко, Дмитро Васильович сказав: «Адміністративними здібностями я не володію й обов’язок директора виконувати не бажаю…»

На що чекати? Колективу начебто б обіцяють 10 тис. квадратних метрів у майбутньому бізнес-центрі на вул. Інститутській, 3. Законсервований будинок довгобуду за цією адресою не підлягає відновленню і буде знесений. Там, виявляється, оселився грибок. Фахівці дійшли висновку, що навіть поверхневий шар землі потрібно прибрати, аби цей грибок не облюбував і нове приміщення. Сьогодні оголошено конкурс на архітектора майбутньої будівлі. І незабаром цей проект вийде на містобудівну раду. Музейні фахівці хочуть долучитися до розробки проекту нового будинку, а потім упритул працювати з будівельниками. А «велике переселення» музею нібито планують у 2009-у. Лишень уже і щодо майбутнього «місця проживання» у співробітників є побоювання і запитання, які наразі без відповіді...

Бізнесмени нібито обіцяють «історикам» цілих два поверхи загальною площею 10 тис. 470 кв. м. Втім, створюється враження, що музейників не надто хочуть там бачити... От коли на чолі музею стоятиме «їхня» людина, котра у разі чого може дуже оперативно вирішити питання з усіма «непокірними» ученими. Стосовно оренди також залишаються запитання. Яка це буде оренда — тимчасова чи постійна? Коли тимчасова, то у разі банкрутства бізнес-структури, що буде з тим же музеєм, із його експонатами? І чи потрібно на такому складному етапі обезглавлювати музей, вносячи дестабілізацію в колектив?

Деякі музейники наївно запитують: «Чи можна?» А от деякі чиновники переконані: «Потрібно!» Отже, чудово знають, кому й навіщо це потрібно.

Думка:

Тамара ХОМЕНКО, екс-директор Музею історії Києва:

— Мені важко говорити на цю тему. Близько місяця я була на лікарняному. Хоча після операції на відновлення був наданий і другий місяць відпочинку. 8 жовтня нинішнього року я вже вийшла на роботу, причому цей лікарняний був першим за весь мій 26-річний стаж на посаді директора. А вже 16 жовтня до мене прийшли виконавці з Управління культури. Вони принесли папір і попросили розписатися, мовляв, я згодна з розпорядженням про неподовження контракту. Однак у музейній справі вік — поняття відносне. Це не завод, де безперервне виробництво, а творча робота. Звичайно, не збиралася працювати до 70 років. Та хотілося б закінчити розпочате. Мене повідомили, що в управлінні висловили недовіру до мене, оскільки я була на лікарняному. Проте нині зі мною все гаразд. Думаю, що справжню причину приховали… Я ж без роботи себе не мислю. І, напевно, працюватиму співробітником одного зі столичних музеїв.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі