Невеселі небеса

Поділитися
У нас цілком достатньо релігії, щоб примусити ненавидіти один одного, але так мало, щоб примусити любити...

У нас цілком достатньо релігії, щоб примусити ненавидіти один одного, але так мало, щоб примусити любити.

Джонатан Свіфт

В «Кишеньковому богослов’ї» Поля Гольбаха, їдкому та безстрашному навіть для атеїстично-просвітницької Франції XVIII століття сатиричному тлумачному словничку, за словом СМІХ розміщено таку сентенцію: «Набожний християнин має бути серйозним, мов осел, коли його чистять скребницею. Ісус Христос ніколи не сміявся. Який тут може бути сміх, коли християнин щохвилини може впасти в казан, який підігрівається божеством для тих, за чий рахунок воно збирається сміятися протягом вічності...»

Події останніх днів змушують думати, що у пророка Магомета за все його досить довге життя на обличчі не з’явилося жодної усмішки. Принаймні деякі його послідовники, обурені публікацією в одній із газет Королівства Данія карикатур на засновника релігії ісламу, вирішили, що підпалення посольств європейських держав є адекватною відповіддю на вибрик вільної західної преси. Цікаво, чи багато з погромників бачили ці малюнки? Наскільки мені відомо, данські літаки не розкидали їх над Бейрутом чи Дамаском як пропагандистські листівки.

Звісно, важко уявити Аравію у майже півторатисячолітньому віддаленні, але я чомусь переконаний, якби до рук пророка потрапила ксерокопія карикатури із данської газети, він би усміхнувся (може, не надто широко — в одній із бойових сутичок камінь вибив йому зуб), можливо, показав би дружині Хадіджі та й закинув би цей шмат паперу в куток свого шатра — в арабському світі, що активно виходив на арену історії, стільки нагальних проблем!

Твердження про те, що священна книга ісламу Коран забороняє зображення пророка Магомета, не зовсім коректне. Прямих вказівок до цього там не існує. Звісно, довіряючи серйозним дослідникам однієї з найбільших світових релігій, я все ж взяв до рук Коран, який мирно стоїть на поличці поруч з Біблією. За кілька вечорів не осягнути всієї філософської глибини цієї книги, але можна сказати певно — категоричного табу на мистецьке відтворення пророка Магомета в Корані не існує. Звідки ж взялося цілком реальне в більшості ісламських країн несприйняття відтворення засобами живопису, скульптури чи карикатури не тільки персонажів Корану, але й звичайних, так би мовити пересічних громадян, та й будь-яких живих істот?

Аттіла Пекен (Туреччина)

Ось як пояснював в своїй книзі «Життя Магомета» американський письменник Вашінгтон Ірвінг факт заборони зображувати живих істот: «Магомет зазвичай говорив, що ангели не ввійдуть в дім, де є такі картини, а ті, хто малює їх, в майбутньому житті будуть засуджені під страхом кари на пошуки душі для своїх зображень». Існує здогадка, що неприязнь до поклоніння святим та до використання ікон та картин Магомет запозичив у представників секти несторіан, які за відступ від генеральної лінії християнства були зараховані до категорії єретиків і витіснені за межі канонічних територій. Багато несторіан опинилося в Аравії. Можливо, частина їх світогляду вплинула на створення Сунни, оповідей про життя та діяння пророка, в якій вже було регламентовано відносини між ісламом і митцями. До речі, один із світоглядних розколів в мусульманському світі виник саме на проблемі визнання істинності текстів Сунни. Через те частина ісламських країн (наприклад, Іран) ніколи в своїй історії не дотримувались заборон на зображення людини та живих істот (пригадайте чудові середньовічні перські мініатюри). Звісно, особу Магомета чи образ Аллаха в теократичних державах чіпати дійсно страшнувато — завжди знайдеться твердолобий фундаменталіст, котрий вирішить, що заклик «В ім’я Аллаха милостивого, милосердного!» не є обов’язковим, а буде в своєму існуванні користуватись лише однією фразою із Корану: «А коли він зустріне тих, котрі не увірували, то — удар мечем по шиї…» (Сура 47. Мухамед).

До речі, ще старозавітне «не сотвори собі кумира» не раз і не в одній релігії перетворювалося в «іконоборство», яке хвилями та пожарищами проносилось і по Візантії, і по Нідерландах, і по Московії. Останній сплеск боротьби з «кумирами златыми», який розпочався в 1917 році, мабуть, змусив здригнутися в труні і французького абата Мельє, котрий мріяв про ті часи, коли «останнього з сильних цього світу повісять на кишках останнього попа».

Співіснування релігії та свободи — це проблема, яка існує не тільки на ортодоксальному Сході. В ліберальній та світській Європі теж є сектор, в якому карикатуристи не дуже охоче працюють. Так, це саме релігія. Внутрішній бар’єр існує навіть на батьківщині Рабле і Вольтера, про це мені якось говорив художник часопису «Нувель Обсерватер» П’єр В’яземскі. Але карикатуристи перестали б поважати себе, якби не нехтували заборонами суспільства. І не думайте, що вільних та хоробрих художників не існує в ісламському світі. Ігноруючи рекомендації богословів, митці Туреччини, Ірану та інших країн беруть в руки перо і пензель і видають на-гора пречудові зразки творів веселого жанру, не оминаючи і гострі антиклерикальні теми, проводять конкурси карикатури з розмахом, який багатьом європейцям лише сниться. І збираються на цих фестивалях сміху християни, мусульмани, іудеї, і атеїсти — ніщо не може роз’єднати їх.

Не обов’язково бути видатним теологом, щоб зрозуміти: радість, щастя, сміх — загальнолюдське надбання, а не сухий пайок, який видають аскетичним, жовчним праведникам великих та малих релігій...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі