НЕПОТРІБНІ ДУМКИ ПРО «НЕПОТРІБНИЙ» ПРЕДМЕТ

Поділитися
Мистецтво, що заявляє себе як сучасне, в Україні бореться за виживання близько десяти років. Вік н...

Мистецтво, що заявляє себе як сучасне, в Україні бореться за виживання близько десяти років. Вік несолідний, та й виникло воно в момент перебудовних реформ на фактично чистому аркуші — ніяких опози-ційних офіційним «підводних» течій (на кшталт московського концептуалізму) у його передісторії помічено не було. Тож начепити йому аристократичне походження, навряд чи вдасться. Починало воно з учнівського мавпування чужоземної музи італійського трансавангарду тоді, коли сам трансавангард уже вичерпався, себто з самого початку відставало від часу. Поводилося скромно, було малопомітним. Визнавало за краще залишатись у тіні й займатися власними справами. Ніякими скандально-радикальними жестами, що змагалися істеричністю з політичними маніпуляціями (знов- таки — московський варіант), себе не скомпрометувало, привернути увагу спільноти епатажем не намагалося. У результаті, так і залишилося непоміченим (спроби нав’язливого арт-«ексгібіціонізму» північних сусідів також не домоглися бажаного впливу на байдужий соціум). Прийняти модерністські художні цінності пересічного глядача не переконало. По-людськи облаштувати своє існування системою арт-ринку й художніх інституцій не зуміло. Діставши, нарешті, можливість досліджувати раніше невідомі околиці «світового села», так і не змусило це село полюбити себе. Зірок глобального масштабу не виховало...

Було б нерозумно звинувачувати самих себе в усіх цих «не». Винен, звісно, час, який не сприяє мистецтву: за 80-ми, етапом його неправдоподібного, фантастичного процвітання (фінансового зокрема), прийшли 90-ті, які принесли кризу й соціальну маргіналізацію. Усвідомлення того, що ми не самотні у своїх проблемах, полегшить наші страждання.

«Занепадницький» погляд на історію мистецтва 90-х — добу безповоротно втрачених ілюзій і великих несправджених надій — найпоширеніший, але не єдино можливий. Ще не втомлені життям люди з ностальгічним придихом говорять про «бельєпок». Їм байдужий провальний результат, головне — незабутній процес фрустрування, юнацьких фантазій. Коли все тільки починалось, то здавалося, що можливості безмежні, і це викликало ейфорію... Доросле життя в реальному просторі-часі таке, по суті, нудне. А ми враховуватимемо як процес, так і результат.

Закінчення десятиліття саме по собі ні до чого не зобов’язує — звичайна періодизація стосовно мистецтва умовна. Сверблячка підбивання підсумків спричинена тим, що десятиліття, схоже, минуло не тільки реально, а й символічно — мистецтво 1990-х не заклякло «між двома смертями», а дійшло свого логічного завершення.

Як не парадоксально, моментом «символічного» завершення для мене стала лютнева групова виставка в Спілці художників — «Нові напрями». Назва цілком відповідає невикорінному модерністському комплексу новизни, але було б дивно, якби експозиція не зрадила наші примарні сподівання на «нове». І не стала приводом для констатації відсутності якихось колективних магістральних шляхів, тенденцій. Згасаюче відлуння «бельєпок» звучить лише в назві, решта в експозиції цілком належить неромантичному сьогоденню. В універсальному масштабі поєднання «новизни» й «напрямів» на початку 1990-х уже не були актуальними — ці поняття розчинилися в хаосі індивідуальних практик і постмодерністської ретро-естетики. Але не в локальному — українське мистецтво тоді щойно дістало можливість покуштувати заборонених плодів західного модернізму й постмодернізму (причому, як у відомому анекдоті, відкушувало воно й від того, й від іншого водночас). Перспектива пересиченості «новим» тоді здавалася б смішною. Нелегке завдання освоєння території сучасного мистецтва породило творчі колаборації. Група «Паризька комуна» насичувала італійський трансавангард потужними флюїдами української барокової вітальності. Художники об’єднання «Мальовничий заповідник» спільними зусиллями відкривали те, що було відкрито задовго до їх появи — модерністський мальовничий дискурс. Революційний винахід колеса всім миром не забарився — до другої половини 90-х окреслюються відцентрові процеси «індивідуації». «Нові напрями» — їх апогей. До кінця тисячоліття стадія розпаду завершується — кожен знаходить свій власний напрям і крихку впевненість у його адекватності контексту сучасного мистецтва. Чому «крихку»? Українське мистецтво з імперського соціалістичного минулого, ізольованого від модернізму, успадковує комплекс адекватності. Не хоче воно миритися, як із даністю, зі своєю маргінальністю, яка абсолютно не бентежить цивілізований ареал. Не диктуючи художню моду, вважає своїм обов’язком пильно стежити за нею. Воно переконане, що істина в останній інстанції приходить іззовні. Про цей екзотичний аспект загальної кризи ідентичності поговоримо згодом. Отже, період становлення позаду, усі ніші зайнято, «юнацька» імпульсивність замінилася дорослим інерційним принципом «треба — значить треба». Треба робити справу чи хоча б підтримувати видимість активності, підтверджуючи свій статус художника, куратора — бо щойно зійдеш з дистанції...

А до моторошного реально відчути «смерть» мистецтва 90-х нам дозволив останній Арт- фестиваль, так званий ярмарок галерей, який давно вже не є таким, бо там нічого не купують і не продають. Стало очевидним, що художній ринок — найбільша й найефемерніша надія десятиліття — не сформувався. Головна особливість національного «арт-ринку» полягає в тому, що навіть потенційно комерційне мистецтво стає в нас дедалі «віртуальнішим» й «інтерактивнішим», тобто вичерпується фактом безкорисливого спілкування в навколохудожіх сферах. Постає питання: як же в такому випадку митці примудряються існувати? Самостійно пробираються на західний ринок без допомоги посередників.

Українське мистецтво, дедалі більше провінціалізуючись, живе в режимі відсутності художника. «Ну чи варто нам тут виставлятися?» — патетично запитують його творці. Не варто, віддачі — ніякої, крім насолоди від чистого мистецтва, але воно не матеріальне й себе не окуповує. Основоположне «треба» — треба заробляти гроші, пропонувати свій товар там, де його придбають, змушує художників жити мобільно. Курсувати між Заходом, який купує за оптовими цінами, на вагу, всю нашу арт- продукцію, і рідним Сходом, де життя значно дешевше. Маркірувати цю «продукцію» (хоч якого високого гатунку вона не була б) власним ім’ям, вони, як правило, не можуть — Захід не сприймає нас серйозно, статус декоратора, майстра інтер’єрного живопису — це все, на що дозволено претендувати.

Некомерційні художники також не стали ні пророками, ні героями у своїй вітчизні. Радше, споживачами гуманітарної допомоги зарубіжних благодійних фондів. Цих людей світу, котрі потрапляють завдяки доброті далекого ближнього в епіцентри світових художніх подій, інколи можна зустріти й у Києві, скажімо, проїздом із Берліна до Нью-Йорка. Межа можливостей професійної реалізації тут для них уже очевидна, тож особливої цікавості до подій у рідному просторі вони не відчувають. Правда, зрідка ні-ні та й візьмуть участь в актуальних проектах, фінансованих винятково тією ж таки західною благодійністю, але не балують нас, не балують.

Ситуація неприйняття українського сучасного мистецтва соціумом, яку ми безпосередньо спостерігаємо, не унікальна, ясна річ. Унікальне лише те, що вона сприймається як нормальний стан речей, який диктує і спосіб мислення, і — що для творчих людей важливіше — спосіб відчувати. Ніж заплющувати очі на свою «непотрібність», краще зануритися в плідне переживання харизматичного аутсайдерства. Романтичний, відринутий владою герой (він же — художник) — осад епохи, яка наївно повірила в світле майбутнє мистецтва.

Як бачите, фінал «бельєпок» не виправдав сподівання її ентузіастичного початку. Хоча можна й посперечатися, що приємніше — ейфорія великих починань чи ностальгія спогадів про несправджене — це справа смаку. Але чому все-таки нам потрібно погортати сторінки такої недавньої історії? Вона складається не тільки з поразок, і скромні перемоги були, і багато мистецтва, зрештою... Тож із фіналу ми повернемося в «золотий» початок десятиліття — у наступній публікації.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі