Недитячі «арії» про майстрів і двірників

Хто захистить від «урізання» єдиний унікальний музичний театр в Україні?

У Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва — недитячий вік: рівно чверть століття з дня заснування! І зовсім недитячі проблеми: насувається ремонт споруди, і театр на два роки змушений змінити «прописку» — ось тільки де? Навколо Дитячого музтеатру (справді унікального театру в нашій країні) останнім часом лунало чимало грому та блискавок: урізання фінансування, розмови про «доцільність» настільки витратної структури… Тож зовсім уже неювілейним виявився тон розмови з Іваном Дорошенком, який протягом 25 років «не змінює професії», залишаючись директором дитмузівців.

«Нас вважають витратним театром»

— Іване Васильовичу, раніше місто виділяло колективу сім мільйонів гривень на рік. Тепер суму урізали. Як це позначається на життєдіяльності колективу?

— Як ви знаєте, нове міське культкерівницво поділило театри на чотири категорії — А, В, С, D. «А» — дитячі театри. Із запланованого в листопаді бюджету вже у лютому забрали 1 мільйон 111 тисяч! Навіщо тоді вигадувати рішення колегії, нібито дитяча «категорія» не підлягає урізанню? Нам кажуть: «Збільшуйте доходи за квитками!» Але ж у нас квитки недорогі, передбачається адресна, дитяча аудиторія. Попри те, що ми повільно піднімаємо ціну, все ж треба орієнтуватися і на купівельну спроможність глядача. І чому з цієї причини ми мусимо обмежувати доступ дітей до мистецтва?

Вважаю це неправильним підходом. Заробляти на дитячій аудиторії аморально. Той заряд, який діти дістануть, подивившись музичний спектакль, набагато вищий, аніж американське кіно чи японський мультик. От нині у нас іде опера «Історія Кая і Герди» — діти слухають живі голоси, живий оркестр, живий хор.

Крім того, у нас перед кожним спектаклем вступне слово: розповідають про спектакль — хто такі режисер, диригент, художник, балетмейстер. До того ж дітей привчають, як потрібно поводитися в театрі. Виховна функція театру має залишатися.

Нам бракує сьогодні понад 500 тисяч гривень. Звертався до київського управління культури, просив принаймні 350 тисяч для забезпечення заробітної плати. Адже заяви про те, що творчі цехи не чіпатимуть й усе збережеться, — лише розмови! Реальна картина інша. Якщо недодадуть бодай 350 тисяч, доведеться скорочувати творчі цехи! А це балет, хор, солісти. І все це для того, аби увійти в певні рамки, які й пропонує управління.

— Але ж така «операція» позначиться не тільки на якості вистав, а й просто на класичному репертуарі?

— Ми вже не зможемо ставити такі спектаклі, як «Лебедине озеро», «Ріголетто», «Лускунчик», «Казка про царя Салтана». Адже композитор передбачає відповідний склад оркестру, хору. А коли все «порізати», то що робити? Театр просто залишиться на музичних казках із невеличким складом виконавців! Виходить, що виховувати художній смак дітей доведеться на «котиках-мишках». На жаль, те, що все краще дітям — то є самі декларації.

— Чи можливий перехід Дитячого музичного театру, скажімо, під «крило» Мінкульту? Може, із ними жилося б спокійніше?

— Розмови про ці виставки та ярмарки вже всім набридли. З січня жодної виставки не проводили! Хоча вони й давали нам додатковий дохід, так необхідний театру. Адже театр не існує сам по собі. Артистів треба забезпечувати гримом, взуттям, потрібно чистити костюми, купувати лампочки для освітлення сцени, для фойє. Дір, куди потрібно вкласти кошти, багато. Сама будівля не ремонтувалася від моменту будівництва, тобто з 1933 року. Я ж не самочинно проводив ці ярмарки, а отримував дозвіл в управлінні. Потім вони ж мене й звинуватили! Адже не я особисто їх проводжу, а лише даю дозвіл. Тепер — усе! Немає більше ярмарків! Що ж до «кішок-собак», то в нас була лише один раз міжнародна виставка кішок, а собак узагалі не було! І це було років три тому... Ви б бачили, які тут були елітні кішки! З усіма документами на них — порядок, а діти в антракті бігали помилуватися на них. Повторюю, це було лише раз. Якщо жартома, то можна сказати, що на мене згодом і навішали «всіх собак»...

З грошей, що ми отримуємо за оренду, 30% віддаємо в бюджет. А мені сьогодні потрібно оновити всі костюми до опери «Іоланта», яким понад 15 років, вони вже всі зношені. Приміром, для балету «Лебедине озеро» одна пачка сьогодні коштує щонайменше 250 доларів. І пуанти в балерин зношуються за один спектакль. А одна пара коштує 30 гривень.

«Заробітна плата в нашого майстра сцени нижча за заробітну плату двірника!»

— Чи часто сьогодні запрошують ваш театр на гастролі?

— Театр має високий авторитет у Європі. За останній рік ми побували в Англії, Німеччині, Франції та Іспанії. Чотири тури, їздили переважно з балетом. Але Іспанія запрошує ще й наш оркестр із солістами. І публіка після спектаклю скандує стоячи, причому навіть манірні англійці стоячи аплодували «Білосніжці» та «Лускунчику». І на наступний рік запрошують. Закінчується контракт з Німеччиною, який був підписаний на п’ять років, німці запропонували продовжити його на шість.

— А яка сьогодні мінімальна й максимальна ставка у творчого складу?

— Уявіть, що заробітна плата в нашого майстра сцени нижча за заробітну плату двірника! Проте це найвища категорія артиста. І зар­плата в нього 1700 «брудними», тобто без відрахувань і податків. У Національному колективі зар­плата артиста втричі більша. Але ж рівень приблизно однаковий. А про мінімальну зарплату й говорити не варто. Це прожитковий мінімум. Тобто музиканту вищої категорії потрібно вчитися 15 років, щоб у результаті 1600 грн. на місяць отримувати. Я, звичайно, розумію, що двірники — це важливо, але все-таки...

— Які ювілейні заходи заплановано до 25-річчя колективу?

— Було багато планів: відремонтувати будівлю, поміняти крісла, поставити кондиціонери й у вересні провести ювілей. Проте в управлінні культури вирішили, що його потрібно провести саме тепер — у мертвий сезон... Проте плануємо великий гала-концерт, таку собі театралізовану екскурсію по наших спектаклях.

— Будинок Дитячого театру давно вже потребує ремонту...

— Так, і найбільша проблема ось у чому: якщо проводити серйозний ремонт і реконструкцію, то гостро постане питання, куди на цей час перемістити власне театр — щоб не зупиняти його діяльності. Зупиняти творчу роботу в жодному разі не можна! І цю проблему потрібно вирішувати навіть не на рівні начальника управління культури, а на більш високому. Якщо театр не буде забезпечений майданчиком, то втратимо унікальний колектив.

— Що скажете про динаміку відвідування театру бодай у цьому сезоні — порівняно з минулим?

— Був спад. Навіть проводили моніторинг і дослідження з цього питання. Існує негласний наказ: у навчальний час дітей у театри «не пущать»! А в ненавчальний час уже самі педагоги не хочуть їх вести. Як наслідок — дітей у залі мало. Уявіть, на сцені 100 людей, а в залі 45. Але останнім часом ситуація поліпшилася, оскільки управління культури і міськвно підписали між собою угоду щодо сприяння відвідуванню театрів. Проте є й «пробуксовки», адже педагоги з Борщагівки чи зі Старої Дарниці не хочуть до нас їхати, бо «це далеко». А ось був би театр, наприклад, на Троєщині... Я разом із Дмитром Богомазовим був присутній на публічних слуханнях із приводу будівництва троєщинського театру. Думав, що нас поб’ють, коли довідалися, що ми з іншого району! Якось ішов у нас балет «Ромео і Джульєтта» Прокоф’єва, а в залі — учні профтехучилищ. Це був «кривавий» спектакль, а діти й поняття не мають про культуру. Такий сміх здійнявся, коли Ромео почав танцювати увертюру… І це найстрашніше. Тому що діти, які приходять до нас із п’яти років, — це наші глядачі. І сьогодні, до речі, багато з них уже приводять у зал своїх дітей.

З досьє

Дитячий музичний театр засновано в 1982 р. На сцені Оперної студії консерваторії ім. П.Чайковського театр дебютував трьома спектаклями — «Зима і Весна», «Хлопчиш-Кибальчиш», «Чарівна музика». У 1985 р. до театру приходить режисер Микола Мерзликін (1945—2007). Його дебютом стало першопрочитання опери-казки Олександра Костіна «Золоторогий олень». Новий етап у творчій діяльності колективу почався, коли в 1995 р. на посаду головного диригента прийшов молодий маестро, учень С.Турчака Олексій Баклан. Оскільки розраховувати на будівництво нового театру не доводилося, вирішено було віддати колективу приміщення Центру мистецтв «Славутич», що на Подолі. Це приміщення було зведено у 30-і роки ХХ ст. як профспілковий будинок працівників харчової промисловості.
Колектив отримав свою сцену, і в лютому 1998 р. відбулася реорганізація. А вже 12 і 14 березня Київський дер­жавний музичний театр відкрив власну сцену в приміщенні колишнього Центру мистецтв «Славутич». За роки свого існування театр випустив понад 80 постановок: опер, балетів, мюзиклів, музичних казок, симфонічних і вокально-симфонічних творів для глядачів різного віку. Серед найкращих спектаклів останніх років: «Ріголетто», «Дитина і чари», «Пастка для відьми», «Червона Шапочка», «Як козаки Змія приборкували»; «Лебедине озеро», «Жизель», «Баядерка», «Наяда і Рибалка», «Лісова пісня», «Заметіль» та ін.