НАРОД КНИГИ НЕ МОВЧИТЬ

Третій общинний фестиваль єврейської книги «ОФЄК-2000» «Народ Книги у світі книг» трохи відкрив завісу над сучасною ізраїльською літературою, яка російсько- і україномовному читачеві відома в кращому випадку за перекладами із товстих журналів, на кшталт «Иностранной литературы» або «Всесвіту», а в гіршому — за гіпотетичним припущенням, що народ Книги не може мовчати, а тим паче на історичній батьківщині. В єврейському общинному центрі «Соняшник» були представлені твори сучасних ізраїльських письменників, таких, як Натан Шахам, автор гучного роману «Квартет Розендорфа», визнаного свого часу кращою книгою року, або А.Б.Ієхошуа — прозаїк, есеїст і драматург, надзвичайно популярний зараз в Ізраїлі, а також останні опуси російськомовних класиків, які виїхали до Ізраїлю, і романи на єврейську тему письменників-євреїв, що залишилися в межах колишнього СРСР. Ігор Губерман, Юлій Кім, Діна Рубіна, Єфрем Баух — усі ці відомі нам імена фігурували на виставці, щоправда, у незвичній для нас якості — як представники і провісники довгоочікуваного єврейського відродження.

Організатори книжкової виставки «ОФЄКу» одностайно визнали, що український читач не тільки не знайомий з новітньою єврейською літературою, а й має невиразне уявлення про те, що було написано на івриті за останнє сторіччя. Ці лакуни й покликаний був заповнити фестиваль, що став для читаючої публіки своєрідним запрошенням до читання представлених на виставці авторів. Звичайно, після закінчення фестивалю і виставка припинить свою роботу, але залишається бібліотека общинного центру «Соняшник», у фонди якої перейдуть представлені на виставці книги, причому не лише проза та поезія, а й розкішні ілюстровані альбоми з єврейського мистецтва, мистецтвознавчі праці з іудаїки, книги, присвячені чотирьом тисячоліттям єврейської історії, сучасна ізраїльська російськомовна періодика, а також наукові праці з іудаїки з фондів Міжнародного Соломонового університету.

Сучасні ізраїльські романи-бестселери, представлені на «ОФЄК», і насамперед «Квартет Розендорфа» Натана Шахама, були своєрідною ілюстрацією того, що народ Книги віддає перевагу написанню романів про народ Скрипки, а єврейських письменників найбільше турбують долі єврейських музикантів, отже щодо цього лики національного Януса повернені не в різні боки, а один до одного. Афоризм із «Квартету Розендорфа» про те, що «Музика — це каторга, що звільняє», можна назвати лейтмотивом романів про музикантів — як російськомовних, так і написаних на івриті. У цьому Леонід Гиршович, автор «Обмінених голів» — роману про вигаданого німецького композитора Готліба Кунце і його друга-ворога єврейського скрипаля Йосипа Готліба, згодний із Натаном Шахамом — автором роману про музичний квартет, який майже в повному складі втік із нацистської Німеччини.

Знаковою постаттю нинішнього «ОФЄКу» став Семен Акимович Ан-ський (він же — Шломо- Зайнвіль Аронович Раппопорт) — письменник, етнограф, творець єврейської етнографії і «Альбому єврейської художньої старовини», що вийшов з передмовою Бенуа, організатор і учасник численних експедицій за «єврейською старовиною» територіями «осідлості». Волинь, Галичина, Київщина — ці маршрути експедицій Ан-ського повторили нинішні етнографи й художники з Єрусалима, Києва і Петербурга. Їхній експедиційний проект називався «Слідами експедиції Ан-ського», і плоди його — у вигляді чудових фотографій надгробків — машев — і пряникових дощок були представлені в «Соняшнику».

Виставку матеріалів фонду Ан-ського Національної бібліотеки імені Вернадського (щоправда, копій, а не оригіналів) презентувала Ірина Сергєєва, вона ж відкрила Наукові читання, присвячені Ан- ському, що проходили в рамках «ОФЄКу». На читання прибув із міста на Неві Валерій Димшиць, який представляв у Києві центр «Петербурзька іудаїка». Його доповідь «Єврейський лубок і єврейська театральна традиція» стала кульмінацією виставково-наукової частини фестивальної програми, і «ОФЄК» благополучно вступив у літературно-театральну фазу.

Втім, самі літературні читання цього разу виявилися бідною родичкою кінематографічної частини «ОФЄКу», що відкрив 24 грудня в Будинку кіно кінофестиваль «Ханукія». Навіть доповідь Мирона Петровського «Чуковський і Жаботинський», що зачарувала слухачів, та виступи Гелія Аронова та Григорія Фальковича не врятували ситуацію — усі так поспішали до Будинку кіно, що вірші слухали впіввуха, а для прози взагалі не залишилося часу. «Це вб’є те», — сказав колись Клод Фролло з «Собору Паризької Богоматері» про винахід Гуттенберга — книгу друковану та собор — книгу кам’яну, але навіть у наше кінематографічне століття не хочеться вірити в те, що кіно вб’є книгу, а Інтернет станцює на її могилі. І не через те, що руки короткі, а тому що книга недоторканна.

Закрив фестиваль спектакль «Каблучка Соломона» Чернігівського єврейського общинного театру «Шпигль» (автор сценарію і режисер Ірина Савицька). Попри цікавий задум, літературні достоїнства сценарію й ефектну сценографію, спектакль виглядав наївним і занадто вже тюгівським. На дорослого глядача він був розрахований мало, незважаючи на зворушливі й патетичні сцени, на кшталт епізоду із Суламіф’ю. Щоправда, гарні костюми й ефектні декорації рятували справу. Деякі з них здавалися ожилими ілюстраціями до «Енциклопедії костюма» або книги Бейєра Рольфа «Цар Соломон». Про царя Соломона завдяки спектаклю глядачі довідалися достатньо, але серйозним дорослим спектаклем «Каблучку Соломона» назвати було не можна — тюгівська упаковка заважала.

Четвертому «ОФЄКу» хотілося б побажати солідних літературних читань, що не спасували б перед кінофестивалем. Адже життя коротке, а література вмирати не поспішає, навіть якщо кіно дихає їй у потилицю.