Музичні Мухаммеди

Знову розпочалися «Київські літні музичні вечори» — міжнародний фестиваль просто неба на літній естраді Центрального парку культури та відпочинку. Традиція, здавалося б, запроваджена зовсім недавно, однак вона має глибокі вікові корені. Ореол літнього музичного життя, який вже восьмий рік поспіль збирає небачені аншлаги. Уїк-енди, наповнені радістю спілкування з високим мистецтвом. Що там казати: київській публіці ХХІ століття світські ритуали «тих ще часів» припали явно до душі, і вона квапиться запозичити їх у меломанів ХХ століття. Втім, як і ті, у свою чергу, запозичали їх у завсідників століття ХІХ...

Відповідно до газетних оголошень 1888 року, у літні місяці в київських парках грали цілі три концертні оркестри. Всі ці колективи збиралися з місцевих аматорів, музикантів опери (улітку спектаклі не давали) і учнів музичного училища. У саду штучних Мінеральних вод (на території нинішнього подвір’я філармонії) виступав «Оркестр концертної музики з 47 чоловік під управлінням М.Черняховського». У саду «Шато-де-Флер» (територія нинішнього стадіону «Динамо») — «Оркестр під управлінням відомого композитора і капельмейстера Ріхарда Ейленберга». І навіть на Трухановому острові в парку «Ермітаж» виступав «Концертний оркестр під управлінням А.Гене», за спогадами уїдливих старожилів він «складався з бандури, гармошки і скрипки».

У 1890-х роках із ініціативи Російського музичного товариства було відкрито симфонічні сезони дещо серйозніші — у саду Купецького зібрання (який знаходився на місці нинішньої арки та монумента на честь Переяславської ради). Спочатку запрошували оркестри «ззовні», разом із диригентами. Запрошені «зірки», попри гучні титули, особливого захоплення у киян у ту пору не викликали, і в наступні роки оркестр знову почали збирати з місцевих сил, а диригентів запрошувати посезонно. Справи пішли багато краще, і, починаючи з 1900-х років, «Великий симфонічний оркестр Саду Купецького зібрання», на думку умиротворених київських критиків, став «пречудовим». І так до самісінького 1918-го, року лихого й суворого.

Важко сказати, любили музику чи ні, змінюючи одне одного з калейдоскопічною строкатістю, уряди Центральної Ради, німців, Скоропадського, Петлюри, червоних, Денікіна, і вже остаточно червоних, але з початком 1920-х, поряд із подоланням розрухи, скасуванням військового комунізму і введенням непу, питання про регулярні симфонічні концерти стало одним із найбільш наболілих у київському житті. Меломани так само хотіли потрапити на літні концерти в Пролетарському (колишньому Царському) саду, де знову, даруючи надії на тривалий громадянський мир і душевний спокій, почали збиратися в подобу симфонічних колективів музиканти, які вціліли у воєнній м’ясорубці. Виступали там із концертами зовсім ще молоді Сергій Прокоф’єв, Володимир Горовіц і Натан Мільштейн. Однак 1928 року літній павільйон Пролетарського саду, де зберігалася велика симфонічна бібліотека, згорів, і всі запаси нової літератури, дібраної з такими труднощами, загинули. Наслідки пожежі посилювалися ще тим, що, окрім нот, згоріло понад 30 інструментів, заміна яких новими (неминуче гіршої якості) не могла не позначитися на звучанні оркестру. Справи пішли на лад тільки з 1930 року, коли на літній музичній сцені столиці з’явився молодий, але потенційно сильний оркестр радіокомітету, створений Михайлом Канерштейном. Цей же колектив, 1937 року перейменований у Державний симфонічний оркестр України й очолюваний видатним диригентом Натаном Рахліним, поклав початок безпрецедентному за розмахом і тривалістю (близько 50 років) концертному циклу «Київські симфонічні вечори».

1990-ті роки особливо згадувати не хочеться. Скажемо тільки, що жителі столиці за цей період грунтовно встигли звикнути до тиші на знаменитому крутоярі. Обстановка кардинально змінилася тільки 1998-го, коли, заручившись підтримкою міської влади, фундатори Конкурсу Горовиця — Іван Карабиць і Юрій Зільберман заснували, а точніше, відродили фестиваль «Київські літні музичні вечори» в Центральному парку. Із самісінького початку прагматична ідея надати лауреатам конкурсу новий концертний майданчик і розширити поле для культурного обміну із закордоном виявилася на рідкість щасливою. За вісім років проведення фестивалю відбулися 152 концерти, в яких взяли участь 396 солістів і 126 колективів з України, Росії, Казахстану, Великобританії, Нової Зеландії, Польщі, США, Японії, Франції (список можна продовжувати). Фестивальні програми враховують весь діапазон слухацьких смакових пріоритетів (від балалаєчних переборів до естетського піанізму Володимира Крайнєва) і часто виходять навіть за музичні рамки — чого тільки вартий торішній творчий вечір відомого московського актора Веніаміна Смєхова.

Мабуть, найдорожчий подарунок для київської публіки цього року — сім концертів Національного симфонічного оркестру України. Головний диригент цього, безумовно, найкращого колективу країни, Володимир Сіренко, схоже, всерйоз узявся за продовження естафети своїх великих попередників (передусім Натана Рахліна, столітньому ювілею якого присвячено нинішній фестиваль). У його супроводі виступили лауреат IV Конкурсу Горовиця Олександр Пироженко й один із переможців останнього форуму, росіянин Володимир Гур’янов. У п’ятницю, суботу, неділю (1, 2, 3 липня) у цілій серії благодійних проектів із цим колективом виступлять найкращі українські музиканти: Людмила Войнаровська (сопрано), Ганна Середенко і Євген Дашак (фортепіано), чудова скрипачка Ганна Савицька і лауреати III Міжнародного конкурсу Карла Нільсена в Норвегії. На уїк-енді 9, 10 липня теплому звучанню Національного симфонічного оркестру додадуть освіжаючої північної прохолоди естонська піаністка Аге Юрікас і норвезька віолончелістка з багатообіцяюче довгим ім’ям Фріда Фредрікке Валер Вайряген.

Без роботи не залишиться і Державний естрадно-симфонічний оркестр Віктора Здоренка. Він допоміг відбутися концерту солістів Єреванського оперного театру, 16—17 липня блисне своєю програмою, а протягом шести заключних «Вечорів…» (22, 23, 24, 29, 30, 31 липня) супроводжуватиме концерти юних піаністів із усього світу, вихованців «Літньої музичної академії». І, звісно ж, «Київські літні музичні вечори» не обійдуться без джазового марафону пам’яті Володимира Симоненка — людини, якій, без перебільшення, наш джаз зобов’язаний своїм існуванням. Увечері 25 і 26 червня шукачі драйву наситяться імпровізаціями австрійського «Карлхайнц Міклін тріо» і провідних солістів з України та Росії.

Організатори Конкурсу Горовиця, «Київських літніх музичних вечорів» і «Літньої музичної академії» вже давно оголосили про свої серйозні наміри зробити з української столиці музичну Мекку. Здається, це цілком посильне для них завдання. Тим більше що на роль Мухаммедів від мистецтва вони цілком підійдуть.