Мріяти не шкідливо.У будинку кіно відбулася прем’єра фільму «Мрія» — чергової короткометражки з молодіжного експериментального циклу «Любов — це...»

Режисер картини Аксинія Куріна (яка у співавторстві з Євгенією Бєлорусець написала і сценарій) відома як професійний кінокритик. Її статті друкуються практично в усіх наявних у нас кіновиданнях. Статті чудові: окрім того, що Аксинія добре знає історію кіно взагалі й сучасний світовий кінопроцес зокрема, вона вміє викласти свої знання без надмірної наукоподібності, на яку страждають деякі молоді кінознавці. Максимальний обсяг інформації вона може подавати в досить стиснутому текстовому форматі, причому легко й часто з іронією.

Ось цю віртуозну легкість і незлобливу іронічність Куріна привнесла й у свою дебютну режисерську роботу, яку назвала «новорічною казкою». І це могло б перетворити «Мрію» на дуже достойне видовище, якби не інші прикрі моменти. Фільм розпочинається динамічно. Ритмічний монтаж задає картині активний темп, який втягує глядача в бурхливі події, що відбуваються з героями. Та через кілька хвилин ритм починає збиватися, з’являються сумні провисання — і їх режисеру, попри все її бажання, вже не уникнути, оскільки вони «задекларовані» ще на стадії сценарію. Шляхетна спроба створити милу новорічну казку, в якій збуваються мрії всіх підряд персонажів, включно з дворняжкою, обернулася наївним сюжетом із примітивними колізіями. І хоч би з якою динамікою ці колізії подавалися, вони, через свою примітивність, навряд чи здатні зацікавити навіть дитячу аудиторію, на яку фільм розрахований: діти в нас нині розвинуті не по роках. Юну героїню «Мрії», викладачку музичної школи, виганяють із роботи, вона плаче невтішно й довго, поки не знаходить вірних друзів — того ж таки пса і дівчинку Лізу, яка мріє про продюсера, що зробить із неї естрадну зірку. Потім нові друзі знаходять героїні Любов, потім Любов потрапляє до лікарні, пса забирає його законний хазяїн-алкоголік. Зависає трагічна кульмінація, всі розуміють, що «щастя було так близько», якби не лихі сили долі. У результаті настає торжество справедливості й загальної радості. Гурт ряджених у маскарадні костюми (Новий рік усе-таки) дітлахів на чолі з Лізою, що бігають засніженими вулицями, визволяють Любов героїні з лікарні, пса — від хазяїна, колишня вчителька музики разом із віднайденим нареченим летять кудись на батьківщину Дідів Морозів, звідки повертаються через рік із дитиною на руках. Ліза за цей час вмовила собачого мучителя перестати пити, стати її продюсером і вийшла в телеефір із колядкою «Ой, радуйся, земле...», під яку фільм щасливо завершується.

…Можна, звісно, сказати, що деяким критикам кіноогляди вдаються краще, ніж власне кіно. Проте в нашому випадку поспішати не варто. Все-таки це перша робота Аксинії в новій іпостасі. І, попри низку недоліків, «Мрія» пред’явила обнадійливий потенціал Куріної-режисера. А ось написання сценаріїв їй, мабуть, варто доручити комусь іншому.