«МИСТЕЦЬКЕ БЕРЕЗІЛЛЯ» — БІБЛІОТЕКА МОНОГРАФІЙ УКРАЇНСЬКИХ РЕЖИСЕРІВ

Усе. Піврічний антракт закінчився. Продзвенів незмінний дзвіночок директора фестивалю, невтомного витівника і «вічного двигуна» театральних ідей Сергія Проскурні, і у Міжнародного театрального фестивалю-лабораторії «Мистецьке Березілля» пішов відлік одинадцятого року життя. «Ми почали наш фестиваль на території Весни, а продовжуємо в декораціях Осені», — гарно сказав С.Проскурня. І осінь «занурила» знудьгованих за літо театралів у дійство неслабке — місячний театральний марафон. Фестиваль-лабораторія «Мистецьке Березілля», що вважає себе активною частиною загального театрального процесу, завжди формував власну програму за принципом актуальності. Особистість лідера в мистецтві — що може бути актуальнішим? Для українського театрального мистецтва слово Лідер знакове, прізвище геніального сценографа Данила Лідера дало визначення і художній суті його таланту. Він перший серед лідерів. Фестиваль пропонує подивитися, хто за ним. Режисерські роботи на фестивалі подані під грифом «Монографія режисера». Як книгу можна перегорнути вистави, заглибитися у створений світ творця, порівняти його з іншими монографіями, що стоять на театральній полиці «вельмишановної шафи», і спробувати уявити загальну картину українського театрального простору.

Відкрився фестиваль виставою «Дядя Ваня» А.Чехова Театру на Подолі в «монографії» режисера В.Малахова і декораціях Д.Лідера (худ. А.Лобанов). Відправна точка фестивалю вийшла навдивовижу щирою, світлою. Як і 100 років тому, наші сучасники на сцені мучилися в пошуках правильного способу бути щасливим. Крізь величезне вікно будинку глядачі «підглядали» за життям чеховських героїв. Кожен із них був у своїй шкаралупі, як приховані планети, рухалися вони визначеними орбітами, перетиналися, зіштовхувалися, йшли паралельно і пролітали мимо. Неспішна розповідь, здавалося б, ні про що, розмиті звуки, півтони, недомовки. Довгі дуги фраз діалогів, що перетинаються, і напружені вібрації близького подиху, пильного погляду, все ефемерно й сумно, як запах осінніх троянд. У виставі — чудові акторські роботи В.Кузнєцова (Войницький), С.Бойка (Астров), А.Сергійко (Олена Андріївна), А.Данильченка (Серебряков), які зуміли знайти у відомих образах щось нове, самобутнє.

Проект «Наш Тарас» об’єднав у фестивальній програмі три вистави. Справжньою подією стали робота львівського «Театру в кошику» — «Сон. Комедія» Т.Шевченка (монографія І.Волицької) і хмельницького театру ляльок «Дивень» — «Тарас» Б.Стельмаха (монографія С.Брижаня). Незвичний Шевченко, незвичний і лякаючий глибиною непізнаного. Режисура І.Волицької феноменальна за силою емоційних завдань, втілюваних акторкою Л.Данильчук, яка, безумовно, виступає співавтором вистави. Заяложені фрази шевченківського «Сну» завдяки образному трактуванню відкривають приховані пласти, вистава сприймається на одному подиху, заворожує переконливістю акторки, її трагічним баченням, сценічною могуттю. Творчий напрям Хмельницького лялькового — поетичний театр. У виставі «Тарас» С.Брижань і художник М.Ніколаєв створюють неповторний світ фантазії та почуттів. Спокійна, ритуальна інтонація розповіді налаштовує на стиль казки чи притчі. Використовуючи необмежені можливості лялькового мистецтва, взаємодію з живим планом, актори творять легенду про долю Поета. У ній можна впізнати риси реального Тараса, але, швидше, це поетична метафора усвідомлення призначення генія.

Що там далі на книжковій полиці «Мистецького Березілля»? Черкаський десант. Дебют режисера А.Павлютина з виставою «Харран. Територія любові» за Н.Птушкіною. З молодим запалом режисер «окреслює» свою територію і змушує біблійний сюжет про кохання Якова і Рахілі звучати сучасною мовою. Образне бачення, уміння упредметнити парадокси буття роблять виставу міфом про недосяжне кохання, вивірене ж уміння режисера з’єднати все із сучасним стилем свідчить про вдалий дебют. У монографії А.Шмаля — вистава «Голі» за Ж.Казасом Черкаського муздрамтеатру ім.Т.Шевченка. Приклад твору «експеримент задля експерименту»: герої щось говорили, зображали абсурд слів і дій, пластики й одягу, були, звісно, й голі, але це не втішало. Очевидним було одне: наскільки ці надумані сценічні пошуки програють простим, щирим людським почуттям у тому ж таки чеховському «Дяді Вані».

Найміцніший «Гоголь-Моголь» наколотив режисер О.Александров в інсценівці за творами М.Гоголя у виставі Сєверодонецького театру драми. У центрі розповіді — Поприщін у чудовому виконанні С.Євдокимова, який пише свої записки, що в них завдяки «Моголю» потрапляють й інші твори. Фантасмагорія гоголівського світу проектується на наш час, гротескно звучать слова пісні: «Слушай, Ленинград, я тебе спою задушевную песню свою…» Контраст безумності світу і чистоти хворої душі чиновника разючий, фінал вистави піднімається до трагічних вершин.

Уже ніхто не сприймає пані Богатирьову лише як театрального художника. Три режисерські роботи дають їй право мати свою «монографію». Представлена на фестивалі вистава «Кассандра» за Лесею Українкою та Г.Носсаком (Незалежний проект, Київ) філософічний і поетичний. Ніби реально відчувається зіткнення минулого і теперішнього. Промінь світла, що вривається крізь відчинені двері, розтинає простір, глядач уявляє себе загубленим у просторах Всесвіту, де прогулюються боги, страждають люди і поблискують матово-світними боками золоті яблука. Вистава «Кассандра» по-справжньому театральна, візуально естетична, емоційна за режисерським настроєм і талановита в акторському виконанні. Почуття від її сприйняття скидається на катарсис.

Відкриттям для київських глядачів став харківський «Театр 19», що показав усі свої вистави (їх поки що 4 у репертуарі молодого колективу). Вистави-монографії режисера І.Ладенка свідчать про величезні можливості акторів театру: «Павло І» Д.Мережковського — трагічний етюд про долю російського царя, про владу, зраду і лицемірство; «Любофф» М.Шизгала — приголомшлива комедія становищ; «Емігранти» С.Мрожека — історія двох безправних людей без батьківщини; «Хулія славлю» за М.Кулішем —фантасмагоричний каскад пародії і гротеску на події днів минулих, але таких упізнаваних сьогодні. «Театр 19» подарував глядачам справжнє свято акторського мистецтва. Це був бенкет гри, імпровізації, що заражали глядацький зал. Режисер вибудував переконливі психологічні конструкції, що цементувалися бурхливим темпераментом акторів, якнайширшою палітрою їхніх можливостей, психологізмом і оригінальністю виконання. Ретроспектива вистав І.Ладенка мала величезний успіх, про що свідчили переповнені зали. Що відбуватиметься в цих залах далі? Монографії шарудять сторінками. Дійство триває...