«МАЗЕПА-ФЕСТ»: ЛІКИ ВІД БРЕХНІ

Якби у Полтаві (не дай Боже) стався землетрус, ця подія відійшла б на другий план, порівняно з шаленим вихором під назвою «Мазепа-фест». Формат такої імпрези в нашій країні добре призабутий, а це — максимально демократичний, абсолютно відкритий і цілковито живий рок-фест. Модель «Мазепи» та ідеологія — ясні й прозорі. На музично-духовний стрижень, складений із трьох-чотирьох хедлайнерів, нанизується намисто з молодняку, а точніше — з найкращих місцевих команд. Кілька годин, проведених тет-а-тет зі справжніми монстрами жанру, дають молодим музикантам значно більше, ніж варіння у «власному соку» протягом року. А кілька годин неймовірно живого колосального драйву для п’яти тисяч молоді дорівнює зміні її (молоді) світогляду на 360 градусів. Смак молоді щоденно й цинічно гвалтують комерційні FM-станції, нав’язуючи жахливо бездарний попсовий кітч московського розливу. Мета цих «ефемок» — докорінно витіснити зі свідомості слухача українську мову, національні цінності, усе те вартісне, що в нас є. Мета «Мазепи-фесту» — повернути людям (насамперед — молоді) цінності, втрачені внаслідок цієї комерціалізації. Жаль лише, що «Мазепа-фест», як цунамі, не змив з обличчя нашої землі FM-гидоту! Але все ще попереду. Бо сила таланту, майстерності і міць духу наших рок-грандів дадуть фору на сто очок уперед будь-якій карамельній фальші в ефірі. Та й молоді підростають.

Оргкомітет «Мазепи-фесту» на чолі з директором Миколою Кульчицьким був максимально демократичним — на фесті виступили усі найцікавіші полтавські групи. Можливо, вперше вони грали на такій апаратурі й для такої великої аудиторії. Розпочали «ДМЦ» — такий собі акустичний «рок на стільчиках». Екзистеційні тексти про самотність, сум, печаль. Дуже камерно, трохи кволо. Відчувався брак спілкування з великим залом. Клімат пожвавився з виходом «Бавовни» — їхня кавер-версія «Гуцулки Ксені» викликала емоції, а «Арфами-арфами» на вірші Павла Тичини закріпила враження, що з «Бавовни» таки будуть люди. Чотирнадцятиголосний хор «Академія» (студенти МАУП) оголосив себе позашлюбними дітьми «Піккардійської терції» — нашого кращого вокального ансамблю зі Львова. Майстерності «діткам» ще бракує, а от ентузіазму — з головою. «Незвичайний так отож» потішив дуже винахідливими текстами. Таке розмаїття, стільки щирості! «Трансформер» у шкірі та гірських окулярах виконав несподівано оптимістичний гімн сонцю і зірвав заслужені оплески. Невдовзі з’ясувалося, що в Полтаві є дві групи-близнюки. Це «Талісман» і «Арахнофобія». Лідер-вокалісти давно й міцно товаришують, а команди працюють десь на межі готик-року і психоделії, що, зрештою, на наших теренах є екзотикою. Поза тим полтавською зіркою «намбер ван» є «Арахнофобія». Їх тут знають, шанують. І віддають належне неординарному голосу Валерія Власенка — лідер-вокаліста «Арахнофобії».

М’яким і ненав’язливим переходом від полтавської до київсько-львівської частини «Мазепи-фесту» були виступи соло-артистів — кобзаря нашого Едуарда Драча й гітариста-віртуоза Юрія Товстогана. Чудові і камерні зразки автентичного співу Драча та вишуканий гітарний арт-рок Товстогана якось одразу підняли планку професіоналізму. І почалося! Київська пост-панкова капела «Перлина степу», що прикотила в Полтаву зі Львова (концерт у «Ляльці»), врізала веселих пісень і розворушила публіку. Група «Сад» зі своєю відомою сюїтою на вірші Тараса Шевченка переконала всіх, що хард-рок ідеально синтезується з поетичною класикою. На виступі групи «Вася клаб» (Київ) усі п’ять тисяч глядачів уже стояли, танцювали, шаленіли, тому що «Вася клаб» — це свято, буфонада, рок-кабаре і українське весілля в одному флаконі. Колись лідер команди Василь Гонтарський розпочинав як бард на «Червоній руті-91». Ось тепер маємо абсолютно неймовірний бенд, який за рівнем вібрації, драйву й гумору можна порівняти хіба що з «Братами Гадюкіними» кращих часів. Цікаво, що Васю у Полтаві знають — завдяки хіт-параду радіостанції «Ваша хвиля». Знають і «Кому вниз». Їх тут чекали з особливим нетерпінням. Чи слід говорити, що Андрій Середа і компанія виправдали сподівання. Щоправда, «Кому вниз» зіграли виключно новий матеріал — надзвичайно сильний і авангардний за змістом та звуком. Звісно, від них чекали «Суботова»…

А вже в мареві танців і загальної ейфорії відіграли «Гайдамаки» — найвеселіший і найчисленніший бенд «Мазепи-фесту», який піднімає на ноги будь-яку публіку в будь-якій точці Європи, недарма ж вони мають великий досвід концертування на великих європейських імпрезах. Але кульмінаційно найвищою емоційною хвилею став виступ «Плачу Єремії». Один із журналістів сказав, що музика Тараса Чубая та його групи — це як любов з першого погляду. Для тих, хто бачив їх уперше і живцем — так і було. «Плач» розпочав новою піснею «Із янголом на плечі», а завершував славним мега-хітом «Вона», поміж тим були пісні з альбомів «Наші партизани», «Наш Івасюк». І був злитий воєдино п’ятитисячний зал Співочого поля, що міститься у мальовничому куточку Полтави.

А ще був п’ятигодинний марафон Сергія Архипчука — режисера і ведучого «Мазепи-фесту». Він нагадав усім, що саме він є унікально обдарованим МС, який тримає в руці пульсуючий нерв буремноподібної імпрези. На початку акції Сергій урочисто звернувся до гетьмана Івана Мазепи по благословення, додавши, що після концерту хай падає злива і гудуть буревії. Так — о Диво! — і сталося! На останньому акорді «Плачу Єремії» пішов рясний дощ. Кращого фіналу й не придумати. «Мазепа-фест» — звукова й естетична шокова терапія, надзвичайно корисна для духовного оздоровлення молоді. Це — ліки від брехні.