«МАЛЕНА» — БЕЗ ПРИЗІВ, АЛЕ ГАРНА!..

Черги як явище, слава Богу, практично пішли з нашого повсякдення. Щоправда, були серед них і такі, які не те щоб тішили — не дратували. Маю на увазі бажання потрапити до театру або подивитися нове кіно. І раптом кілька днів тому я побачила її, що тягнеться товстою змією до каси «Кінопалацу». Сеанс пізній, о 23.00. У черзі переважно молодь, вигодувана американськими хітами з комп’ютерними прибамбасами. У програмі ж був фільм Верхувена 1973 року випуску. Стрічка культова, яку два роки тому визнали кращим голландським кіно ХХ століття.

Виявляється, перший у Києві і в Україні комерційний кінотеатр, обладнаний за останнім словом техніки і спочатку орієнтований на комерційні ж блокбастери, «приручивши» глядача, знову навчивши його ходити в кіно, зробив «духовний віраж» у репертуарній політиці. В афіші все частіше стали з’являтися фільми, які не тільки лоскочуть нерви і б’ють по очах та вухах своїми технічними ноу-хау, а й мають незаперечні художні достоїнства. Приклад того — недавній показ картини Олексія Учителя «Щоденник його дружини» із блискучим акторським ансамблем з Андрієм Смирновим у головній ролі.

Ось і в день свого народження «Кінопалац» приготував подарунок глядачеві — фільм Джузеппе Торнаторе «Малена» (виробництво Італія—США). Картина ця побувала на Берлінському фестивалі, мала успіх у глядачів, але не удостоїлася жодної з премій. Це можна пояснити тим, що члени журі відзначають швидше пошуки нової кіномови, ніж добротну ностальгію за кінофетишами минулого століття. Адже в картині явно простежуються ідеї, мотиви й манера великого італійця Фредеріко Фелліні. Хоча «Малену» не можна назвати прямим римейком, і міцний дух «Амаркорда» не дратує, а дає змогу по-новому подивитися на класичне італійське кіно другої половини ХХ століття.

Тема фільму — хворобливо-жагуча любов підлітка до красуні Малени. Тло цієї любові — війна, що не торкається хлопчика безпосередньо, але невблаганно нівечить людські долі поруч із ним. Жінки маленького сицилійського містечка ненавидять молоду вдову, яка привертає до себе погляди всіх чоловіків — від безвусих хлопчиськ до немічних дідів. Саме це людське небажання прийняти й визнати поруч із собою чисту красу не залишає Малені виходу. Щоб вижити, вона робить те, до чого її давно підштовхує людський поголос, — іде на панель. Герой по-своєму, по-хлопчачому, боронить честь коханої, яка не вирізняє його з навколишнього світу. Камера дивиться на Малену його закоханими очима, показуючи йому і глядачеві прекрасну, сповнену життя й бажань сицилійку, що підкоряється всім сексуальним фантазіям юнака.

На мій погляд, головне надбання цієї добротно зробленої стрічки — талановите перетворення чарівно-сексуальної, емансипованої Моніки Белуччі на покірно-непокірну сицилійку Малену. Хоча й інші характери картини виписані з властивою італійському кіно об’ємністю і характерністю. Цю картину варто подивитися. Цікаво, які ще сюрпризи готує нам кіноекран?