Люба КЛИМЕНКО, Paloma Negra, видавництво «Дуліби»

У нинішньому форматі літератури цей роман вільно було б потрактувати як відвертий кітч, якби не два принципові «але». По-перше, сьогодні ніякий «формат літератури» читача не цікавить, йому аби гарно було написано, а з цим у Люби Клименко все гаразд. До того ж будь-які ринкові «формати» вигадують хитрі видавці, а не звичайний читач. По-друге, такої прози в україн­ській літературі не було давно. Її, чесно кажучи, взагалі ніколи не було, оскільки романи штибу Paloma Negra по відомству літератури взагалі не числять, досі вважаючи, що такі слизькі речі, як лазня і секс, описати неможливо. І цілком даремно, оскільки Любі Климен­ко чудово вдається і перше, і друге — і неодноразово.

Отже, скандальною авторку цієї веселенької книжки можна визнати без будь-яких застережень. Адже від часу появи на літературному видноколі Люби Клименко було зламано чимало полемічних списів довкола цього явного псевдоніма. Відомі критики «впізнавали» в ній і Оксану Забужко, і Марину Меднікову, і Ларису Денисенко, і навіть Ірен Роздобудько. А тим часом хуліганиста автор­ка, видавши вже два еротико-іронічні бестселери «Пор’ядна львів­ська пані» і «Вели­кий секс у Ма­лих Підгуляївцях», знову взялася за своє. Себто за пульт керування сучасним еротичним процесом в одній, окремо взятій бульварній літературі.

Справді, інакше, ніж бульварним, це сороміцьке чтиво не назвеш. А як, скажіть на милість, мож­на ще назвати цей роман, у якому професор музики і заодно член «Товариства анонімних любителів себе» з екзотичним ім’ям Марк Антоній, закохавшись у не менш екзотичну пташку на ім’я Марія Фернандес і забувши про будь-яку мораль, витворяє таке! Словом, не проти ночі, і не в «пор’ядному» Львові буде сказано. Те саме сто­сується решти героїв і персонажів роману Клименко, в якому представлені геть усі мар­ки, а також моделі тутешньої фауни: молоді левиці і юні кішечки, старі козли і древні духи. Усі вони не проти того, аби під­штовх­нути і без того стрімкий сюжет, поласувавши полуничкою вдвох і навіть утрьох у різних позах і ситуаціях: на подружнім ложі, на природі, у затишному куточку альтанки і навіть у робочому кабінеті, наодинці із самим собою.

Втім, хай там яким латиноамериканським кітчем відгонить від цього екзотичного роману, але сяке-таке задоволення, звичайно ж, отримуєш. Якщо ж зважити на буденність ситуації, описаної Клименко, коли не те що екзотики, а й навіть звичайної людяності не дочекаєшся від сучасних героїв у стані «кризи середнього віку», то роман Paloma Negra можна вживати як віагру.