Лицар мистецтва

Двадцяте лютого для художньої України, для Києва й особливо для Андріївського узвозу, вулицілегенди, залишиться сумною датою. Майстерню, улюблені полотна, рідних і друзів залишив великий майстер — художник Валентин Реунов, який за рівнем майстерності стояв в одному ряду з М.Глущенком, А.Ерделі, Т.Яблонською. Він був художником бездоганного смаку, унікальним знавцем історико­художніх раритетів, людиною високої освіченості.

Валентин Реунов залишиться серед рідкісних подвижників, які в середині 80-х років ХХ століття вдихнули нове життя в занедбаний, постарілий Андріївський узвіз. Бізнесмени, які тепер мріють, як би вигнати художників із «київського Монмартра», прийшли сюди набагато пізніше. А тридцять років тому будинки з прогнилими стінами, підлогою та перекриттями художники день у день перетворювали на світлі студії. Коли в майстерні В.Реунова запалахкотів камін, зігріваючи друзів і душу майстра, часто згадувалося, як упродовж десяти років він відвойовував у хаосу частину простору, створюючи навіть не будинок, а «художній космос». Коли відчинялися двері, всіх вражала небуденна краса інтер’єру, наповненого аурою часів Людовика XIV. З порога забувалося, «какое… у нас тысячелетье на дворе» (Б.Пастернак).

Майстерно володіючи унікальними ремеслами — реставратора, червонодеревця, позолотника, карбувальника, В.Реунов створив середовище, порівнянне хіба з будинком-музеєм Богдана і Варвари Ханенків. Як універсал ренесансного типу, володіючи забутими ремеслами, В.Реунов врятував від загибелі предмети історико-матеріальної культури XVI—XX століть, зібрав унікальну бібліотеку з питань стародавніх ремесел, але головне — став живописцем найвищої майстерності. Не випадково ця «ідеальна майстерня» завжди була повна друзів і учнів — тут молодь торкалася високого стилю і смаку. Підтвердження того — натюрморти В.Реунова. «Здесь пустых мест не осталось, все обитаемо красотой», — ці слова Бориса Пастернака справедливі, коли йдеться про твори, створені визнаним майстром натюрморту. Вони прикрашають музеї і приватні колекції України, престижні зібрання Швейцарії, Великобританії, Німеччини, Росії. У натюрмортах фантазія живописця невичерпна. Антикварний реквізит для В.Реунова не був екзотикою. У культурному просторі він почувався як удома. Кожна написана ваза, свічник, драпірування, будь-яка річ зігріті теплом закоханого погляду.

Валентин Реунов належить до покоління, що входило в мистецтво на межі 60—70-х років ХХ століття. Перші спроби, і дуже успішні, були зроблені в жанрі тематичної картини. Проте незабаром він зрозумів, що в умовах радянського ідеологічного диктату замовна тематична картина знищить його творчу свободу. В.Реунов рішуче, поставивши заслін моральному і художньо-му компромісу, вибрав жанр натюрморту. Саме він і став, за визнанням майстра, стартовим майданчиком для духовного розкріпачення. В одному з інтерв’ю Валентин Амплієвич сказав: «Сірі, убогі люди, які чомусь завжди виявлялися керманичами та деміургами в мистецтві України, в мене й мого покоління вирвали з життя десятиліття. Своїм диктатом вони вбивали наш інтелект, волю до перемоги, умертвляючи смисл нашого ремесла. Вони пильно стежили, щоб молоді, дозріваючи, не дозрівали і якомога швидше свій талант обмінювали на хліб матеріального успіху. Натюрмортові я зобов’язаний врятуванням своїх честі та індивідуальності».

Живопис В.Реунова пов’язаний зі стилем бароко як у його європейському, так і вітчизняному, українському, варіанті. Це живопис розкішний, бурхливий, свавільний. Він замішаний на потужній емоційності майстра, на його тривогах і напрузі. Натюрморти В.Реунова до краю загострюють нашу здатність до найтонших переживань, роблять щасливим кожного, хто небайдужий до прекрасного. Каскади кольору, полисків, ніби бризки фонтана, обдаровують веселощами, невтримною радістю від того, що ти співпричетний до цієї краси.

Для киян і гостей Андріївського узвозу дуже важливо, щоб «ідеальна майстерня», цей унікальний шедевр, створений великим майстром, була збережена у статусі музею.