Лікувати пейзажем

Поділитися
Його постать мимоволі вирізняєш у натовпі. І причина — не в крислатому фетровому капелюсі і не в довгих пасмах сивуватого волосся, що видають у ньому безнадійного романтика...

Його постать мимоволі вирізняєш у натовпі. І причина — не в крислатому фетровому капелюсі і не в довгих пасмах сивуватого волосся, що видають у ньому безнадійного романтика. Ба навіть не у вусах «каблучкою»… У нього натхненне усміхнене обличчя — така рідкість для сьогоднішнього Києва. Отже, спочатку відкрите обличчя і проникливий погляд, а вже потім, звісно, капелюх і волосся, і вуса, рвучка хода і довгий плащ.

Художник Володимир Гарбуз. Він не завжди має що їсти й пити, але почувається щасливою людиною, адже він — вільний і має пільговий квиток у безсмертя. Працює в галузі книжкової та станкової графіки, станкового живопису і монументального мистецтва. Ілюстровані ним Шевченкові «Кобзар» та «Давидові псалми» відомі далеко за межами України і вже стали раритетами. А про краєвиди Наддніпрянщини, об’єднані у цикл «Барви рідного краю», давно ходять легенди. Кажуть, вони зціляють від духовних і фізичних недуг. Утім, цьому охоче повіриш, коли відвідаєш бодай одну з виставок робіт Володимира Гарбуза. Як на мене, його твори пробуджують у людині відчуття її, цієї людини, власного існування. Вони ліплять із тебе не Homo Collectivus, не людину соціуму, а людину космічну.

— Один із представників так званого сучасного мистецтва сказав якось в інтерв’ю‚ що справжні митці ніколи не були бідними‚ завжди жили в достатку‚ а оповіді про талановитого‚ але бідного митця — це казка‚ міф. Бідними‚ мовляв‚ були самі лише невдахи і нездари. Однак‚ слідуючи такій логіці‚ на мою думку‚ найталановитішим митцем можна вважати найбагатшого олігарха…

— Знаєте‚ знайомий телережисер у відповідь на мою репліку з приводу філософії сучасних телепередач у пориві одкровення заявив: старий‚ на екрані все повинно бути масним‚ жирним. Ось і вся філософія. Інакше ніхто того не дивитиметься.

Я знаю‚ про якого «представника» сучасного мистецтва ви кажете. Цей художник працює, наскільки я розумію, у стилі оп-арту — епатажного напряму в мистецтві, такого популярного на Заході у 30—60-ті роки. Він перетворив своє мистецтво на товар і на тому розбагатів. Це тепер така загальна тенденція — все перетворювати на товар: і твори мистецтва‚ і людські взаємини. І все вимірювати матеріальними статками. Візьміть‚ наприклад‚ твори постімпресіоністів. Їхні копії розклішовані мільйонними тиражами — на жуйках‚ сигаретах‚ ілюстраціях у книжках‚ вибачте — на унітазах‚ каструлях‚ шпалерах. Таким чином твори втрачають свою неповторну мистецьку цінність‚ перетворюються на звичайний товар на рівні мила‚ прального порошку або ковбаси. Але найгірше не в тому. Найбільшою проблемою стає те‚ що клішування змінює ставлення людей як до творів справжнього мистецтва‚ так і до самого митця. Художники і письменники сьогодні упосліджені й принижені як ніколи. І це стосується не лише нашої країни. У нас існує дуже небезпечна тенденція до приниження ролі митця і мистецтва загалом‚ безвідносно‚ так би мовити‚ до його національної приналежності. Це якийсь загальний атавізм.

— І як вам живеться в умовах цього загального атавізму? Бодай з погляду тих-таки матеріальних статків.

— Я не вважаю матеріальні статки якимось критерієм чи показником. Просто маю інші цінності‚ нормальні з погляду особистості‚ не враженої бацилою наживи чи заздрості. Мене‚ вибачте‚ не душить жаба. Я розмірковую над іншим аспектом. Ось‚ наприклад‚ людина дивиться «жирну» телепередачу‚ скажімо «Світські хроніки». Нам представляють кухарку якого-небудь олігарха‚ показують, куди вона їздить відпочивати‚ скільки платить за сукню‚ до якої перукарні ходить‚ що купує і т.д. І ось людина дивиться на оте «жирне» й думає: живуть же люди! Але для чого це показують? А це показують для того‚ щоб сформувати у сучасника товарний вектор цінностей. А для чого формувати саме такий вектор? Щоб сучасник купував якомога більше товарів і приносив надприбуток олігархові. Ось і вся сучасна‚ так би мовити‚ політекономія. Все просто. Вам навіюють думку про те‚ що краще авто або одежа роблять вас кращим. Але це не так. Товар не може зробити людину кращою чи гіршою. Адже товар — це лише річ. І слід чітко розмежовувати товарні цінності і людські цінності. А нашим людям втовкмачують‚ що це одне й те саме.

Ви‚ Юрію‚ скажіть мені як письменник‚ чого найбільше прагне людина в цьому житті?

— У кожного свій клопіт… Однак‚ якщо загалом‚ то‚ мабуть‚ кожен прагне бути щасливим. Здається‚ це саме та палестина‚ досягти якої хочуть усі — від президента до бомжа…

— Правильно. Кожен хоче бути щасливим. Однак не кожен розуміє‚ що жодні мільйони‚ жодне авто чи оті матеріальні статки не можуть дати людині відчуття щастя. Це хибний шлях. Він веде до розпачу й метань‚ до хвороб і розладів. Щастя‚ зав’язане на матеріальних статках, — таке ж химерне й тимчасове‚ як і ті статки. Он дехто шукає щастя в горілці‚ однак ви самі розумієте‚ до чого приводить щастя‚ яке зав’язане на горілці… Я кажу про те‚ що потрібно шукати відчуття такого щастя‚ яке не пов’язане з жодною матеріальною річчю. Чому? Та просто тому‚ що матеріальному притаманно розсіюватися‚ зникати. Так влаштовано цей світ. І відчуття щастя зникне разом зі зникненням отого матеріального‚ з яким воно пов’язувалося.

Отже‚ справжнє щастя може бути викликане лише тим‚ що не зникає. А таким є духовне. Таким є зустріч зі справжнім мистецтвом — споглядання справжніх мистецьких творів або читання справжньої літератури…

— У нашій розмові надто часто повторюється слово «справжній». Складається враження‚ що є справжні твори і несправжні твори. Але як нашому бідолашному сучасникові розібратися‚ де справжнє мистецтво‚ а де кон’юнктура‚ підробка‚ маргіналії… Наприк­лад‚ у Національному художньому музеї вам запропонують твори Сергія Шишка‚ Миколи Глущенка або Те­тяни Яблонської‚ сказавши‚ що це справжнє‚ а в нещодав­но відкритій галереї сучасного мис­тецтва запропонують‚ скажімо‚ коров’ячі голови і ска­жуть‚ що саме це справжнє. Отже, про критерії мистецтва. Скажімо‚ пишучи пейзажі, ви намагаєтеся досягти досконалості. На що ви при цьо­му покладаєтеся? На власну інтуїцію? Але чи може інтуїція бути критерієм істини?

— Ось я помітив‚ що на моїх виставках люди більше сприймають пейзаж‚ ніж твори соціального спрямування. Хоча‚ здавалося б‚ оте соціальне‚ злободенне має бути ближчим‚ зрозумілішим. Чому ж краще сприймається пейзаж? Причина проста. При спогляданні пейзажу формується нескаламучене бачення природи‚ особлива енергетика враження‚ не викривлена телеекраном‚ політичними чи матеріальними амбіціями. Це енергетика‚ якою володіли наші далекі пращури‚ особлива енергетика космосу.

Сьогодні є таке поняття — арт-терапія‚ коли мистецтвом зціляють хвороби. Отож‚ на мою думку‚ справжнім є мистецтво‚ яке може транслювати енергію космосу‚ яке здатне вилікувати людину душевно‚ а отже — і зцілити фізично. Адже переважна більшість хвороб сьогодні пов’язані саме з душевними розладами. Як кажуть‚ усі хвороби починаються з голови. Чи може вас зцілити споглядання зрубаних коров’ячих голів? Звичайно‚ ні. Воно може лише заблокувати ваші центри сприйняття космічного. А завдання мистецтва полягає в тому‚ щоб розблоковувати оті центри‚ щоб дарувати людині радість справжніх‚ незасмічених відчуттів.

На моїх виставках навіть науковці й лікарі кажуть‚ що моїми пейзажами можна лікувати людей. Люди приходять на виставку, і я бачу на їхніх обличчях тиху погідність, світлу радість не знати з чого, просто так, якесь внутрішнє світло. Та світла безпричинна радість, піднесення, які відчуваєш у собі, дивлячись на мистецький твір, — і є головний критерій справжнього мистецтва. Все решта — кон’юнктура, заробітчанство, позерство…

— А чому нам намагаються нав’язати зовсім інші критерії?

— Нам намагаються нав’язати мистецтво‚ яке заблоковує відчуття щастя. Знаєте‚ інколи люди самі не усвідомлюють‚ яку місію вони виконують — диявольську чи Божу. Навіть художники чи письменники. Як на мене‚ всі митці (будемо говорити про митців) поділяються на рабів і вільних. Художник може бути в душі рабом‚ але не усвідомлювати цього. І межа між вільним і рабом якраз і проходить по лінії заблокування/розблокування. Художник-раб не може дати людям отой акцент тихої радості‚ піднесення‚ космічності‚ про який ми щойно згадували. Раб своїми творами може лише заблокувати ваші відчуття. І їх‚ цих рабів‚ пригодовують і використовують. Для чого? Для блокування людей. Ад­же розблоковані відчуття породжують у людині внутрішню незалежність. А внутрішньо незалежна людина‚ згадайте‚ у всі віки була небезпечною для влади‚ для тих людей‚ які намагаються матеріально оволодіти світом.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі