Лариса Возницька: «За 30 років праці мій батько не мав жодної відпустки»

Поділитися
Хочу, аби батькові не було соромно за мене, за всіх нас…

Міністр культури Михайло Кулиняк призначив доньку Бориса Возницького Ларису Возницьку-Разнікову генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв. На посаду вона заступила 1 серпня. Нагадаю, що після смерті Бориса Возницького на Галичині вирували бурхливі дискусії: хто стане очільником такої відповідальної культурної інституції? Постать Лариси Борисівни стала не тільки компромісною, а й знаковою. Вона - реставратор Львівської національної галереї мистецтв, доцент кафедри реставрації, голова Асоціації реставраторів Львівщини, заслужений працівник культури України. В ексклюзивному інтерв’ю DT.UA пані Возницька розповіла про своє бачення майбутнього галереї мистецтв і перегорнула деякі сторінки особистого життя свого легендарного батька.

Перш ніж запропонувати читачам розмову з Ларисою Борисівною, пошлюся на думку відомого письменника та громадського діяча Романа Лубківського з приводу її призначення:

«На мій погляд, відбувся момент істини. З усіх кандидатів, яких пропонували на посаду керівника галереї мистецтв, Лариса Возницька - оптимальний варіант. Чому? По-перше, вона музейник, реставратор, фахівець. По-друге, людина, яка зростала під впливом батька-мистецтвознавця, видатного діяча культури України. Вона перейняла від нього не просто любов до справи його життя, а й волю оберігати пам’ятки культурної спадщини.

Безумовно, вона проводитиме стратегічний курс Бориса Григоровича на розширення культурно-мистецького простору, вивчення та популяризацію пам’яток України, налагодження міжнародних контактів.

З різних причин інколи в культурні інституції України приходять люди, які під виглядом «реформ» починають буквально ламати, викривлювати попередній курс. І в даній ситуації Львівська галерея мистецтв у виграші. Адже постать пані Лариси вселяє надію, що українська культура збагачуватиметься й розвиватиметься і надалі».

***

- Ларисо Борисівно, що насамперед плануєте робити на посаді генерального директора Львівської національної галереї мистецтв? Адже це дуже відповідально, до вас будуть прикуті чи не всі «культурні очі» країни?

- Наразі я не готова відповідати на такі запитання. Давайте зачекаємо… Хай мине хоча би перших сто днів моєї діяльності на посаді. А вже потім поговоримо. Працюватиму за планом, який затвердив іще Борис Григорович. А це - і підготовка галереї до зими, і лагодження дахів тощо.

А серед найближчих найголовніших завдань - підготовка дуже відповідальної для України виставки скульптур геніального Пінзеля у Луврі. Сподіваюся, все пройде успішно.

- Отже, про якісь кадрові чи інші зміни в галереї ви поки що не думали?

- Зовсім. Тому їх і не буде. Хоча розумію, що галерею потрібно підсилити, наприклад, юристом. Можливо, й іншими фахівцями. Але для цього слід змінити статут підприємства.

- Якщо говорити про традиції роботи на музейній ниві, закладені Борисом Григоровичем, то чи сподіваєтеся їх продовжувати - адже сьогодні так стрімко змінюються менеджерські підходи?..

- Звісно ж, змінюються. Але мій великий обов’язок перед покійним батьком - зберегти культурну спадщину, а отже, й традиції, які він заклав. Хочу, аби батькові не було соромно за мене, за всіх нас…

- Пам’ятаю, якось ми розмовляли з вами в невеличкій кімнатці, яку ви займали як реставратор… Донька легендарного Возницького - і таке скромне приміщення…

- Ту кімнатку я отримала лише два роки тому. Борис Григорович не виділяв мене з-поміж інших працівників галереї. Знаєте, на багато запитань нині - без батька - я ще не готова відповідати. Ще дуже все болюче… Потрібен час…

- Пані Ларисо, у багатьох людей, які знайомилися з Борисом Григоровичем, було відчуття якоїсь майже біблейської його самотності… Це було лише враження? Чи так було насправді?

- То в побуті він був самотній. А на роботі - постійно поміж людьми. Не мав вихідних. Не мав жодної відпустки за останні 30 років праці!

Так сталося, що мої мама і тато давно розійшлися… Можу пояснити це тим, що він увесь час віддавав роботі, а працював тоді в Національному музеї українського мистецтва. Молодій дружині з маленькою донькою було дуже важко. Вочевидь, татові треба було якийсь час присвятити й сім’ї. А він увесь час - у справах.

- Після того, як ваша мама вдруге вийшла заміж, ви пішли жити до батька…

- Це сталося набагато пізніше, коли мені вже виповнилося 16 років. Вирішила, що з рідним батьком буде краще. Тоді він не мав навіть власної квартири - жив в одному кабінеті музею, а я - в іншому. Аж поки через два роки ми не отримали квартиру.

- Як Борис Григорович переживав розлучення з коханою дружиною?

- Так, він справді дуже любив маму. Вона також була художницею. Вони разом навчалися в училищі Івана Труша. Мама, як і батько, захоплювалася живописом. Разом вони прожили шість років. Коли доля їх розвела, мені було шість років. Багатьох речей я тоді ще не розуміла… Але батька ніколи не втрачала. Він постійно підтримував зі мною зв’язок. Часто бував у нас удома. Моя мама - надзвичайно вродлива. Вважалась однією з найгарніших дівчат в училищі.

- А звідки вона родом?

- З Полтави. Так сталося, що після війни її сім’я переїхала до Львова.

- Як складалися стосунки ваших батьків після розлучення?

- Вони дуже мирно розлучилися. Завжди гарно спілкувалися між собою. Ніколи не чула, щоб сварилися.

Та й батько ніколи не прагнув одружитися вдруге. У чому причина - не знаю. Хоча він дуже подобався жінкам. Музейники завжди казали, що в картинній галереї у Возницького працюють найгарніші жінки. Але до одруження не доходило.

Можливо, не хотів мати для доньки мачуху? Власне, в нас ніколи не було розмови про це. Та я ніколи й не наважилася б якось впливати на його можливий вибір… Пізніше, коли я вийшла заміж, ми з татом жили кожен своїм життям, хоча працювали на одній роботі. Я ніколи не втручалась у його життя, він - у моє.

Як і кожна донька, нерідко нав’язувалася в суто побутовому плані - прийти допомогти попорати домашнє господарство. Сам він ніколи не просив мене про це. З усім справлявся самотужки.

- Чи багато друзів було в Бориса Григоровича? Адже коли така людина на видноті, то й приятелів, мабуть, безліч?

- Знаєте, він був досить самотнім. Друзів мав дуже мало. Всього себе віддавав справі свого життя… Музейній справі.

- Продовжуючи делікатну сімейну тему, не можу не запитати, як складались у Бориса Григоровича стосунки з онуками?

- Непросто мені про це говорити… Бачилися не так часто. Хоча Борис Григорович постійно розпитував мене про них. Був у курсі усіх їхніх справ. Онуки бачили перед собою його приклад і обрали дідову дорогу... Один мій син став художником. Другий - скульптором. Третій - реставратором… Очевидно, іншого шляху ми справді не бачили…

Схожість із Борисом Григоровичем найбільше помітна в мого старшого сина… Він носить прізвище діда… Адже фактично на мені рід Возницьких і закінчувався. Я взяла чоловікове прізвище. Так сталося, що в нас фактично немає родичів. У мене є ще сестра по матері, Оксана Іванюк, з якою підтримуємо добрі стосунки. Вона теж художник.

У Бориса Григоровича залишилися племінниці й онука. Вони також пішли його шляхом - стали музейниками. Онука Олена працює в Рівненському музеї, племінниця Наталка - у Дубненському. Обидві закінчили факультет історії мистецтва. Уявляєте, наскільки сильним був приклад Бориса Григоровича? І це попри те, що заробітна плата в музеях - мізерна.

Мій старший син Андрій закінчив коледж імені Івана Труша та академію мистецтв - факультет скульптури. Живе в Ужгороді, працює дизайнером. Він себе знайшов, вважається одним із кращих у своїй справі. Його дружина також художниця. Мають двох діток - Іванка та Анастасію. Коли були маленькі, то діда впізнавали по фотографії. Казали: «Це дід Борис!». На жаль, Борис Григорович не мав часу навіть приїхати до них. Вони самі приїжджали.

Молодший син закінчує академію мистецтв, факультет реставрації. Часто буваємо одне в одного.

- Які сімейні традиції були визначальними для родини Возницьких?

- Обов’язково зустрічалися всією родиною на Великдень і на Різдво - переважно в мене вдома. Вийшло так, що цього року Великдень був 15 квітня, приїхали діти з Ужгорода, а 16 квітня у Бориса Григоровича - день народження. То ми святкували всі разом у нього. Не знаю, чому не спало на думку зробити спільну фотографію. Дуже шкодую про це. Батько ділився своїми планами на майбутнє, розповідав, чим займається.

Взагалі ми завжди намагалися не навантажувати його своїми проблемами. Знали, що він дуже зайнятий роботою. Всі свої питання я завжди вирішувала сама.

- Борис Григорович їздив на роботу на старенькому ВАЗі… Здається, його не дуже хвилювали питання комфорту - навіть коли це потрібно для справи. Адже він регулярно об’їжджав своє велике музейне господарство…

- Міський голова Львова подарував Борисові Григоровичу на його 70-річчя «Таврію». Доти він ніколи не мав своєї машини. Батько поставив її у Золочеві, де вона простояла досить довго. А потім віддав її комусь із працівниць.

- Пригадую, як у березні цього року довелось їхати з Борисом Григоровичем до Золочева й Підгірців. Був відрізок дороги, коли Борис Григорович розганяв машину до 130-135 кілометрів. Казав, що не любить за кимось плентатися.

- Він дійсно любив швидку їзду. Постійно поспішав, бо дуже цінував свій час. Я не раз їздила з ним, але все було в рамках правил.

Завжди мав нормальний тиск. Мав проблеми зі здоров’ям лише тоді, коли в 1992 році картинну галерею пограбували. Був період, коли через переживання в батька віднялися ноги і якийсь час він лежав у лікарні. Але лікарі тому зарадили.

Вів досить аскетичний спосіб життя. Ніколи не звертався до лікарів. Не знав навіть, де його поліклініка.

Лише одного разу був у лікарні, коли мав проблеми з ногою і потрібно було робити операцію. Не любив навіть розмов про своє здоров’я! Як я вже казала, ніколи не був у законній відпустці. Коли одного разу я спробувала відправити його на курорт у Трускавець, то вже на третій день він заявився на роботу. Без роботи не міг жити - ні дня. Це було його покликання, його спосіб життя. Змінити щось було не в моїх силах. Він завжди поводився так, як вважав за потрібне…

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі