КРАЩЕ, ЩО НАМ ВИПАДАЄ

Дивна річ: не було ні реклами на телебаченні, ні повідомлень у пресі про майбутню виставку Юрія і Михайла Химичів у Національному заповіднику «Софія Київська», але на відкритті виставки в залах колишньої «хлібної» зібралася маса шанувальників їхніх талантів. Такої кількості знавців і поціновувачів мистецтва я не бачив на жодній виставці впродовж останніх років. Відкриття відбувалося без галасу й помпи, за повної відсутності вищих чинів, у залах панувало вмиротворення й замилування, наче ми потрапили в благословенний срібний вік, коли процвітали музика, поезія, мистецтво.

Відкриття цієї виставки чекали давно, але реставрацію пам’ятки XVIII сторіччя, перетвореної на виставковий зал, вдалося завершити лише в листопаді 2000 року. Тепер відвідувачі національного заповідника мають можливість помилуватися й пишнотою архітектури колишньої «хлібної», і грандіозною виставкою художників, основою творчості яких є духовність і натхненна енергія.

Виставка справді грандіозна. За своїм задумом. За масштабом. За талантом майстрів. Про творчість Химича-старшого наш тижневик уже писав («Юрій Химич: портрет на тлі куполів», «ДТ», 15 квітня 2000 р.). Його шедеври давно стали надбанням українського та світового мистецтва, неодноразово виставлялися на вітчизняних і міжнародних виставках, експонуються в найбільших музеях України і приватних колекціях, опубліковані в численних монографіях, альбомах та підручниках. Одна з найбільш яскравих і виразних робіт Юрія Химича (триптих «День незалежності») нині прикрашає Капітолій — будинок Конгресу США у Вашингтоні.

На цю виставку майстер представив вибрані роботи, створені за п’ятдесятиліття творчої діяльності: від перших акварелей і гуаші з першої персональної виставки (Київ, 1952 р.), блискучих копій фресок та мозаїк I—XII століть до архітектурних ансамблів, зображених наприкінці нинішнього століття. Розглядаючи його роботи, ми немов перегортаємо сторінки історії й культури. Мистецтвознавці не раз зазначали: Юрій Химич гідно продовжує традиції блискучих художників Антоніо Каналетто, Джованні Піранезі, Клода Моне, Альберта Марке, Тараса Шевченка, Миколи Реріха, Костянтина Богаєвського, у творчості яких зображення архітектури посідає вагоме місце. Багато архітектурних ансамблів, зображених Юрієм Химичем, нині можна побачити лише на картинах майстра: їх не щадив ні наш жорстокий час, ні самодурство партійних чиновників, за вказівками яких знищувалися національні святині...

Чітко усвідомлюю: якби виставити все краще, створене Юрієм Химичем за п’ятдесят років, не вистачило б ніякої галереї, але й того, що представлено на виставці, цілком достатньо, щоб оцінити унікальний талант і титанічну працю великого митця України.

Стверджують: природа відпочиває на дітях геніїв. Химич-старший може пишатися своїм сином: Михайло — оригінальний талант із дуже високим рівнем творчого потенціалу й досягнень. Графічні роботи Химича-молодшого, представлені на виставці, відзначені премією імені Михайла Дерегуса (вперше в Україні!), його емалі й кераміка, виконані разом із Романом Гавриленком, Євгеном Луцьким та Вадимом Чечелем на біблійні мотиви, свідчать про становлення нового напряму в українському мистецтві.

Природа щедро обдарувала талантами сім’ю Химичів, так само щедро й вони дарують нам своє мистецтво. Вміти дарувати — це рідкісне щастя, це краще, що людині випадає.