Коктебельський коктейль із солоним присмаком

П’ятий рік коктебельський берег збирає біля свого причалу музикантів і гостей багатогодинного дійства «Коктебель-джаз». Це майже «музичний забіг» навколо дому Максиміліана Волошина.

Нині на набережній знову збудовано дві сцени, де три дні проходили концерти — буквально за п’ятдесят метрів від моря. Після основних програм дія переносилася у невеличкі клуби і в аквапарк. Грали до глибокої ночі і раннього світанку. Організатори, заявивши основним напрямом «Джаз-Коктебелю» екзотик-джаз, про джаз, утім, не потурбувалися. І на третій вечір, коли наостанок вбивчо загриміли англійські децибели Us3, зі сцени полився «чистий хіп-хоп», і по її краю забігав, присідаючи, смикаючись, одноманітно інтонуючи і читаючи свої мантри репер, назріло: «А може, хлопчика й не було?»

Відомо, що численні сучасні відгалуження джазу об’єднують дві основні ознаки: активна свінгова ритміка і більша чи менша частка сьогохвилинності виникнення продукту. Мабуть, обидва моменти на коктебельському фестивалі були. Проте «приджазованість» багатьох учасників була нерідко декларативною, зовнішньою, приблизною. А українські і пострадянські виконавці переважно здавалися професіональнішими і міцнішими від західних колег.

Зворушливими і правильно «навченими» були «малята» із херсонського дитячого диксиленду. Не було соромно за молодого перспективного київського піаніста Олексія Боголюбова і його тріо.

Тонко і професіонально пролунав дует Кримових із Дніпропетровська — скрипальки-вокалістки Людмили і бас-гітариста Михайла. Як завжди добре грали наш сильний баяніст Костя Стрельченко і його колеги, які працюють у стилістиці world music.

Дедалі більшу глибину проникнення у фольклор різних країн і чудові імпровізаційні навички демонструє відомий київський колектив «Гурт Йо-Гурт», де грають Маша Хмельова (флейта, вокал), Кирило Бородін (скрипка), Орест Криса (гітара), Данило Денисов (акордеон), Сергій Яксон (ударні, перкусія).

Чисто відпрацював і севастопольський Fusion Orcestra, назва якого свідчить про його стилістику. Несміливо, але добре, грали дівчата зі «Сну Дебюссі». По-справжньому джазово пролунали профі з групи «Чотири тенори», названої так, наслідуючи знамените оперне вокальне тріо. Правда, сіль московського ансамблю в тому, що в ньому грають чотири тенор-саксофоністи: Сергій Головня, Антон Залєтаєв, Євген Печников і Євген Ігнатов. Їм допомагають лідер піаніст Віктор Лівшиць і його колеги по ритм-секції Володимир Кольцов-Крутов (контрабас) і Давид Ткебучава (барабани). Репертуар — стандарти. Але як добре москвичі їх аранжують (Віталій Долгов) і пречудово подають.

Усі перелічені колективи виступали на «малій» сцені.

Невиразними були там цілком неджазові Олена Фролова і її акомпаніатори. Ще гіршими виявилися французи з Natasha et Nuits de Princes. Співачка відверто фальшивила, а репертуар її складався з російських шинкових пісень часів білого руху. Хоча, можливо, на набережній і знайдеться кілька людей, котрим цей рівень і зміст сподобалися?

На великій Волошинській сцені — хедлайнери. Найкращими виявилися грузини з проектом EgAri із групи The Shin. Вони живуть у Берліні, грають багато, виступають у різних кутках світу і скрізь мають успіх. Основа їхньої популярності — якість, вивіреність, бездоганний професіоналізм, тонкий смак і народна основа. Це сплав архаїки і сучасності, грузинського музичного і навіть танцювального фольклору з елементами фламенко, орієнтальністю, джазом. Стародавні грузинські інструменти в них чудово уживаються з електронними, а народне вокальне багатоголосся — із джазовими сольними імпровізаціями. Усе подобалося. Тільки це теж... не джаз.

Більше джазу — у виступі авторитетного московського саксофоніста Олега Киреєва. У нього багато етніки, він любить наслідувати модний тувинський горловий спів, що не заважає йому і його групі як основний засіб викладу і розвитку матеріалу використовувати джазову стилістику. Того ж вечора зі схожою манерою на Волошинську сцену піднялася тепер досить відома в Україні і Росії грузинка Ніно Катамадзе і її INSIGHT. Співачка змінилася (хоча важко сказати, у який бік). Її милі простенькі убрання і тиха некваплива інтимна задушевність співу потіснені тепер потребою виходити на великі аудиторії просто неба. Що спричинило посилення звуку, появу напористості і навіть легкої «стервозності» у манері, поведінці, у співі. Зникла довірчість і простота створюваних співачкою образів, з’явилися стандартні «імідж» і «гламур».

Свіжим і оригінальним став виступ поп-співачки Каті Чилі в супроводі групи київського домриста Віктора Соломіна. Вона виконувала українські пісні. Імпровізувала як могла. І музикантам багато чого вдалося. Хоча назвати їхній проект «джазовим» теж не можна. Найменш удалим, на мій погляд, виявився виступ змішаного різноплемінного складу з Австрії. Його солістка Fatima Spar — представниця Туреччини. У групі є вихідці з Болгарії, України, Балкан, Австрії. Дівчина старалася. Але в неї невеличкий голосок. Вона цілком не володіє джазовими вокальними прийомами. До того ж вульгарно тримається. У репертуарі групи намішано все: циганські, балканські, клезмерські, арабські мотиви заправлені елементами dixie jazz і brassband. Не можу, утім, не похвалити відмінних духовиків: сопрано-саксофоніста одесита Андрія Прозорова і трубача болгарина Олександра Владигерова.

Подивившись коктебельський коктейль, подумала: а чому б не залучити до добору учасників консультантів?

Адже на світі «есть много, друг Горацио, что и не снилось нашим мудрецам…»