Кохання, схоже на... «оранж» Продюсери кінопроекту «Оранж лав» Володимир Хорунжий і Аліна Панова: «На Канському фестивалі зацікавилися не українським кіно, а самою Україною, — завдяки революції»

Поділитися
Один із трьох кінопроектів, забарвлених у революційний колір — «Оранж лав» (на шпальтах «ДТ» напр...
Продюсери Аліна Панова та Володимир Хорунжий

А.П. — Коли виникла ідея «Оранж лав», ми побували в Кані. І, переконавшись, що інтерес до такого проекту колосальний, заявили: зробимо цю стрічку до певного строку. Звісно, не йшлося про те, що фільм візьме участь у конкурсній програмі. Хоча сподіватися на це хотілося б, і ми, звісно, будемо подавати відповідну заявку. У кожному разі Кан — це не тільки конкурсні покази, а безліч інших відгалужень, включаючи режисерські покази. І, звісно, це кіноринок. Основна наша мета — щоб Україну помітили. І, безумовно, домогтися комерційного успіху: наші інвестори мають не лише повернути свої гроші, а й заробити.

— На фільмі про українську помаранчеву революцію з не відомими на Заході акторами справді можна заробити?

А.П. — Наш фільм — не про помаранчеву революцію! Події стрічки і справді відбуваються «на тлі», але це, так би мовити, дуже дальнє тло. Немає навіть хронікальних кадрів! Наша героїня — руда дівчина і дуже любить апельсиновий сік. От і все! А назву ми залишили передусім тому, що із самісінького початку в картині мав зніматися американський актор, його герой-американець розмовляв англійською мовою і за сюжетом назвав свою кохану «оранж лав». Розумієте, хоч як ми намагаємося пояснити в самій Україні, що фільм — не про революцію, нам ніхто не вірить! Таке враження, що просто не хочуть чути! На вечірці з нагоди закінчення зйомок ми показали трейлер — і знову були запитання: «А де ж тут — революція?» Але скільки можна повторювати: наш фільм — не політичний! Це — любовна драма!

— Чому, до речі, у головній ролі знявся не американець, як планувалося, а нове обличчя російського кіно — популярний нині Олексій Чадов?

А.П. — Американець занедужав. І замість нього ми запросили росіянина Олексія Чадова. Необхідно було, щоб головні герої представляли різні країни з різними культурами. Нам пропонували інших американців, але вони не встигали вивчити українську мову до початку зйомок.

— Знімати про Україну ви вирішили до чи після подій осені 2004-го?

А.П. — Два з половиною роки тому у нас з’явилося кілька груп інвесторів. Ми хотіли знімати голлівудський фільм, використовуючи Україну як локацію. Перший проект, який збиралися робити, називався «Ріки в море», режисер — Джермайя Чечик. На головні ролі планувалися Олів’є Мартінес і потенційно Мілла Йовович. Проект розвивався. І якось наші інвестори сказали: оскільки плани довгострокові, чому б перший фільм не зробити українським? Поміркувавши, ми вирішили, що використати українську команду буде правильним кроком. Згодом ці люди могли б працювати і на інших проектах.

— Два з половиною роки тому ви планували знімати саме «лав сторі»?

А.П. — Так. І ми однозначно щось зняли б в Україні. Проблеми були з кадрами. І згодом у нас вийшло зібрати приголомшливу команду молоді.

В.Х. — Це й є процес кіновиробництва. Спочатку ти шукаєш кадри, а потім твій проект обростає живою плоттю та шкірою. Хотілося б вірити, що робота, виконана нами, стане тим наріжним каменем українського кіновиробництва, завдяки якому воно в Україні і відродиться. Адже ми не просто зняли фільм — ми показали модель, геть протилежну радянському кіновиробництву. Радянське кіно знімали інтуїтивно, на будь-яку суму грошей, котрої завжди не вистачає, і процес цей міг тривати роками. Це такий тягни-штовхай, який, до всього, зовсім не обов’язково сподобається глядачу. Голлівудське кіновиробництво, навпаки, цілком прорахована операція, в її основі той же комерційний розрахунок, як, скажімо, і при виробництві автомобілів, хлібобулочної продукції тощо.

— Але ж сила-силенна радянських фільмів окупалися з лишком і навіть купувалися Заходом?

В.Х. — Їх було зроблено фанатами, це — виняток із правила. Водночас у Голлівуді це правило: фільм знімають для того, щоб люди купили квитки в кінотеатри.

— На яку аудиторію розрахований ваш проект?

В.Х. — На глядача від семи до 70. Тому що кохання, драма двох молодих людей, цікавить усіх без винятку, і співпереживають їй усі.

— Хто конкретно в Кані виявив цікавість до українського кіно?

А.П. — На Канському фестивалі зацікавилися не українським кіно, а країною, завдяки помаранчевій революції. Країна дістала достатню кількість безкоштовної реклами.

— Ви можете конкретизувати імена людей, із якими вели переговори у Франції як продюсери?

А.П. — Розмовляли, наприклад, із Жілем Жакомом, із двома компаніями, що займаються strategic film marketing… Люди почали сприймати Україну не як придаток Росії, а як незалежну країну. Створився позитивний імідж, з’явився жвавий інтерес: а що там, в Україні, є ще, окрім революції? Те, що в Кані недавно виграв ваш документальний фільм — «Подорожні» Ігоря Стрембицького, теж спрацювало на посилення інтересу… А до кіно інтересу поки немає — оскільки й кіно немає.

— Чому ви позиціонуєте «Оранж лав» як перший незалежний в Україні?

В.Х. — Тому що так воно й є.

— А проекти Шапіро, наприклад. Він сам шукає гроші — сам знімає?

В.Х. — Я радий вашому запитанню. Щоб фільм міг кваліфікуватися як художній, він має бути знятий на 35-мм плівку. Крім того, він повинен мати прописаний від початку і до кінця сценарій, певну структуру, приміром, трьохактну. Він має відповідати багатьом іншим критеріям! Брати Коени теж спочатку знімали напівекспериментальні фільми і Джим Джармуш — на 8 мм. Але 8 мм — це вже плівка, а в Україні кіно знімають на «бетаками»! Якщо ти, звісно, не Ларс фон Трієр і навмисно не ставиш собі якихось обмежень, аби домогтися певних художніх результатів... Наш фільм називається першим незалежним тому, що він субсидійований незалежними фінансистами. Це — місцеві структури, зокрема «Київ—Донбас». Українські бізнесмени свідомо вирішили фінансувати українське кіно. Ніхто не одержав грошей ні від телебачення, ні від Міністерства культури…

— Український Мінкульт узагалі мало кому може дати грошей…

В.Х. — Так, але по «посівні» що тут, що в Росії все’дно усі йдуть туди! А ми вирішили йти незалежно від держави. Самі написали сценарій, без усякого контролю держорганів... Хоча у нас був і такий епізод: нас попросили дати почитати сценарій. Через 24 години його повернули з цензурними помітками, як у Радянському Союзі. Ну, знаєте, ще бракувало приїхати в Україну, аби потрапити під старий радянський млин!

— У Штатах цензури немає?

А.П. — Якщо це незалежна студія, можуть бути зауваження до сценарію. Але на те й незалежне кіновиробництво, що всі ризики, зрештою, ти береш на себе.

В.Х. — Якщо це величезна кіностудія, контроль здійснює її апарат. А незалежна студія відповідає за свій креатив сама.

— Коли вже мова зайшла про ризики: назвіть усе ж таки конкретну суму бюджету «Оранж лав».

В.Х. — Мова йде про суму понад два мільйони і менш ніж п’ять мільйонів. Зауважу відразу: Київ зовсім не дешеве місто. Тут дороге обслуговування, студійні потужності, оренда апаратури, проживання і навіть їжа. Але так само, як у Голлівуді, фільм можна зняти за два мільйони — і в Києві ми попрацювали досить ощадливо. Я впевнений, що у квітні у Кані ми підтвердимо, що ставки на Україну були виправдані. В Україні ж ми знайшли і цілком феноменальну молоду акторку на головну роль. Із трьох тисяч здобувачів було обрано Олю Макєєву.

— Професіональна модель?

В.Х. — Так. Ми знайшли чудового режисера. Дарма, що кажуть, мовляв, Алан знімав тільки рекламу і кліпи? Він має кінонагороди, він сам пише сценарії. А причина, з якої знімає рекламу, — то жити ж за щось треба! Реклама — єдина кіногалузь в Україні, де сьогодні можуть реалізувати себе режисери!

— Інші кандидатури режисерів розглядали?

В.Х. — Так, було близько 12 кандидатур.

А.П. — Але Бадоєв виграв конкурс.

В.Х. — Ми приїхали сюди з готовим сценарієм і з метою заручитися підтримкою нашого давнього приятеля, В’ячека Криштофовича. Розмовляли з Ромою Балаяном, із Наталею Андрейченко. Зустрічалися з безліччю чудових українських режисерів. Але для фільму нам знадобився саме Бадоєв. Він був одним зі співавторів сценарію, разом з Олею Коржачевською. Тож усе зрослося саме так, як ми і планували.

— Ви обоє — вже давно громадяни США. Але фільм знімаєте про сучасну Україну. Наскільки добре вам відомі українські реалії?

В.Х. — Гадаю, що добре відомі. Ми дуже уважно стежимо за вашими подіями — передусім завдяки Інтернету. Але ще раз підкреслю: у нашого фільму немає політичних амбіцій! Це — один із найгостросюжетніших драматичних фільмів про кохання, яке тільки можна собі уявити. Бажання зняти саме таку картину було продиктовано тим, що такий сюжет не залишить байдужими людей у всьому світі — хоч у Манілі, хоч у США, хоч у Києві.

А.П. — Ми вели переговори з потенційними прокатниками в Європі й Москві. Реакція на «Оранж лав» позитивна. Що стосується знання реалій... Так мій батько займається бізнесом в Україні, хоча і живе в Нью-Йорку. Восени-взимку 2004 р. він перебував у Києві.

— У тому, що «Оранж лав» — фільм «не про революцію», ви переконали. Але чому ваш режисер Бадоєв у відомому інтерв’ю «Українській правді» розповідав про те, як був на Майдані і вже тоді зрозумів, що йому просто-таки доведеться зняти кіно про революцію?

А.П. — Та ні, він, навпаки, каже, що всього один раз потрапив на Майдан. Алан — абсолютно аполітична людина...

— А я продовжую вести мову про знання українських реалій. Розумієте, рік із лишком тому, і особливо в Києві, аполітичних людей практично не було…

А.П. — Я поясню. Алан був настільки занурений у свою творчу роботу, що й справді не знав не те що кандидатів у президенти — прізвища тодішнього президента країни — Л.Кучми — не міг згадати! Це серйозно!

— Але вибачте... Чи логічно знімати фільм із досить провокативною як для нашої країни назвою — силами людей, які «не були», «не знали», «не можуть згадати»? І в цьому контексті знову повертаюся до запитання: на яку аудиторію в Україні «Оранж лав» розрахований? Адже ймовірно, що Схід і Південь, які досі негативно налаштовані до помаранчевих подій, можуть не сприйняти «Оранж лав» уже тільки через назву. А західні регіони, навпаки, через те, що в ньому немає «революції», та ще й у головній ролі секс-символ нового російського кіно!

А.П. — Наш герой — фотограф-екстремал, який приїхав до Києва знімати Майдан. Він із дівчиною живе у квартирі, вікна якої виходять на Майдан, але самі герої в подіях не беруть участі, у них — своя історія. Розумієте? Навіть в Україні є аполітичні люди.

— Давайте інакше. Назву «Оранж лав» ви придумали ще два з половиною роки тому?

В.Х. — Ні, ми її придумали разом із Бадоєвим.

— Тим самим, який «не був» і «не брав участі»? Аліно, може, проблема не з фільмом, а чи то з піар-кампанією, чи то просто з назвою? Ви не думали про те, щоб для місцевого ринку змінити назву?

В.Х. — Це неможливо. І до того ж — невже слово «оранж» настільки маркіроване, що його й вимовити не можна без того, щоб не було політичних асоціацій?

— Ви казали, що нібито вели попередні переговори про прокат і в Росії…

В.Х. — Так. І жодних проблем із «оранжевим» там не було.

Володимир Хорунжий — відомий український композитор. Керував оркестром Держтелерадіо України. Був продюсером і аранжував пісні для Ротару, Івасюка, Тухманова. У 1971—73 рр. писав музику до кіно, вперше — до мультфільму «Весела компанія». 1977 року емігрував до США, де в 1991 р. у Лос-Анджелесі продюсував кінокомедію «Нерви на межі», в якій знімалися Джим Керрі, Кірстен Данст, Стів Одекерк. Згодом продовжив працю в цьому напрямі, випустивши ще дев’ять незалежних фільмів, телесеріалів і мультиків. Написав музику до сорока американських картин, у тому числі «Лангольєри», друга частина «Повернення живих мерців». Співпрацював як професійний оркеструвальник із Джеррі Голдсмітом. З 1991 року займається виключно продюсуванням кіно.

Аліна Панова — народилася в Києві. По закінченні школи емігрувала з батьками до США. Закінчила художній коледж Гринвіч віллідж у Нью-Йорку. Працювала асистентом художника з костюмів у Беньяміна Терзора в балетах і операх. Останні п’ять років присвячує себе розвитку українського проекту.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі