Книжки, кіно і лицемірство

Ні, не тільки на Хрещатику закривають книгарні. Багато років ходжу найдовшою вулицею столиці — проспектом Перемоги, раніше Брест-Литовським — від свого будинку до станції метро «КПІ». Вранці — повз колишній кінотеатр імені Олександра Довженка, на зворотному шляху заходив до книгарні «Сучасник». Вони розташовані навпроти один одного.

Уже багато років закритий знаменитий кінотеатр, який пам’ятає прем’єри видатних українських і зарубіжних фільмів, натовпи глядачів, які нипають у пошуках зайвого квитка... У цьому будинку жила пам’ять про нашого національного й світового генія Олександра Довженка. Олександр Петрович свого часу дорогою на студію (яка нині майже не працює, а тоді працювала), де був знятий його знаменитий «Щорс», чортихався і проклинав брест-литовські халупи, мріяв і подумки перебудовував проспект за своїм смаком.

Сьогодні, звісно, проспект уже не той — забудований і розширений, забитий «пробками», прикрашений новими будинками й навіть хмарочосами. А що ж кінотеатр? Спочатку він був просто закритий, потім перебудований у шикарне казино, де постійно тусувалися темні особистості та припарковувалися розкішні авто. Цю ганьбу для всієї нашої культури я зняв на свою камеру, не втримався і показав.

Раптом — радість! Казино прикрили, на фронтоні бідолашної будівлі приладнали величезний транспарант: «Реконструкція кінотеатру ім. О.Довженка». Ура! Заходів ужито! Святе місце оживе! Відреагували на казиношну ганьбу! Кінотеатр показуватиме фільми. Реконструкція!

…Транспарант висить уже понад рік. У будинку, що руйнується, нічого не відбувається, не проводять відбудовних робіт, як мовиться, навіть кінь не валявся... Охоронець каже: може, з квітня щось і буде. А багатообіцяючий транспарант тріпотить на вітру. Обіцяє. Зовсім поруч уже добудовують новий хмарочос — на місці дитячої музичної школи (благо її встигли наприкінці 80-х років перевести в найближчий мікрорайон) і оптико-механічного заводу, який спочив у бозі.

За цей час прямо навпроти збудували солідний будинок «Домашньої кухні», яка вже працює. Неподалік розташувалася ціла «Імперія кухні», що наштовхує на думку: харчування в нас набагато важливіше за духовну їжу.

Повертаючись додому іншим боком проспекту, не можу звично зайти до книгарні «Сучасник». Понад десять років тому половину її будинку «відкусили», тепер тут розташувався банк. «Сучасник» закрито. Мені вдалося зняти, як із колишньої книгарні викидають усілякі рештки, готуючи приміщення до перебудови. Я недовго мучився незнанням щодо нових хазяїв «корисної площі» — черговий банк склав конкуренцію «старожилу».

До речі, на невеличкій ділян­ці від метро «КПІ» до напівживого «Воєнторгу», окупованого на 70% різноманітними магазинами, розташувалися чотири (!) взуттєві магазини та супермаркет нерухомості. Можливо, на черзі в некролозі й простора міська дитяча бібліотека. Надто вже ласий шматочок майже в центрі столиці.

Гуркоче й димить найбільша вулиця Києва. Без книжок і кіно. Куди вона веде, ця вулиця, рідна моя вулиця?