Ключ від музею, де гроші лежать

Підводні камені українських «антикварних детективів»: вибрані хроніки

Деяким слідчим із старих радянських фільмів — «Повернення «Святого Луки», «І знову Аніскін» — щастило на злочинців. Точніше, на ту категорію зловмисників, які спеціалізувалися на викраданнях музейних раритетів. Проте стихія музейних крадіжок, що охопила Україну останнім часом, навряд чи була б приборкана навіть такими профі, котрих прекрасно грали Всеволод Санаєв і Михайло Жаров. Адже в Україні, виявляється, немає навіть спеціального підрозділу, яке опікувалося б виключно «високим і неоціненним». Це при тому, що музеї регулярно «чистять» то в Одесі, то в Севастополі, то в Тернополі, то в Яготині, то в Чернігові. «ДТ» про крадіжки і знахідки вже писало (№ 15 від 21 квітня). Тепер — продовження «хронік»: цифри і факти, нові колізії й старі проблеми — за заданою темою.

«Если кто-то, кое-где…»

В Україні, якщо хто не знає, функціонує близько 1288 музейних установ. У цих закладах зберігається за мінімальними підрахунками близько 10 мільйонів предметів, які мають історичну та художню цінність. Та умови зберігання й охорони в більшості цих музеїв, картинних галерей, церков, звісно ж, залишають бажати кращого. За оперативними підрахунками підрозділів ДСО, повноцінний контроль охоплює тільки 37,7% музейних об’єктів. Ця сама служба нещодавно провела ще й комісійні обстеження стану охорони та технічного оснащення 645 музейних установ — результати маловтішні.

Інформація до роздумів. За оцінками англійського журналу «Таймс», щороку у світі вчиняються крадіжки художніх цінностей на суму приблизно 3,0 млрд. доларів США. Лише у Франції за рік у середньому зникають до 40 творів мистецтва, які зберігаються в музеях; зловмисники викрадають до 200 предметів старовини з церков і монастирів, приблизно до 200 — із палаців і замків.

«Дорога», яка веде до храму

Правоохоронні органи б’ють на сполох: у країні — хвиля церковних крадіжок. Це повною мірою зачепило Рівненську, Житомирську, Київську, Хмельницьку та Тернопільську області. Тільки на Рівненщині за три роки зловмисники викрали 39 унікальних стародавніх ікон. Діставши інформацію про те, який саме храм збираються «освятити» «колекціонери», працівникам карного розшуку Рівненщини вдалося влаштувати їм засідку на Одещині. У Рівненському обласному управлінні міліції, просто в коридорах співробітники охороняють 385 стародавніх ікон (й інших цінностей), вилучених у викрадачів у різних регіонах... Уже відомо, що ця злочинна «артгрупа» протягом трьох років грабувала храми в п’яти областях країни.

Поки правоохоронці достовірно зафіксували дві злочинні групи. В одній значаться п’ять виконавців і один скупник. У другій — два виконавці та два скупники. Міжнаціональний контингент артпередвижників — просто «дружба народів»: українці, молдовани, росіяни, білоруси... Перед тим як йти «на справу» вони, як правило, радяться по мобільному телефону з «шефом-консультантом» у столиці. А вже деталі «операції» — сущі дрібниці: до храмів пробираються через вікна далеко за північ, коли села сплять мирним сном…

Інформація до роздумів. На території України знаходиться близько 14 тисяч культових установ, що належать до різних релігійних конфесій. Лише 17% із них (2469) обладнані необхідними засобами охоронно-пожежної сигналізації. Тому крадіжки з церков, молитовень становлять 33, 01% від загальної кількості крадіжок — така вперта статистика.

Великий попит на антикварному ринку сьогодні мають рідкісні чаші з золота та срібла. Храми не оминають і «книголюби»: під куполами все ще чимало унікальних книжок. Якщо ж «шанувальники» церковної атрибутики виносять хрести та інші «дрібниці», то подальша траєкторія руху цих атрибутів може бути й не такою розгалуженою. Дуже часто вкрадене перепродують навіть батюшці з якогось сусіднього села. Чи просто переплавляють.

Трапляються і суто «історичні» церковні крадіжки. Так, нещодавно на Рівненщині вкрали ікону, подаровану самим президентом, та ще й з зображенням Георгія Побідоносця. Відомо, що напередодні Віктор Андрійович подарував цю ікону одному з храмів. Звідти умільці її й поцупили.

На «нема» то й суду нема

Починаючи з 1998 року, на всіх рівнях не раз порушували питання про створення спецвідділу МВС, який би опікувався безпосередньо художніми цінностями. У багатьох країнах, до речі, є відділи, що «відають» антикваріатом. У 1998-му працівники МВС самотужки створили базу викрадених цінностей за назвою «Антикваріат». Усі цінні предмети антикваріату (картини, ікони, колекції монет, орденів і медалей, марок, значків, музейна зброя тощо), украдені з державних сховищ, приватних колекцій, церков або інших місць, а також вилучені в громадян відповідно до чинного законодавства працівниками органів внутрішніх справ чи митниці, обов’язково беруться на облік в автоматизованому банку даних.

Сьогодні загальний масив БД «Антикваріат» становить 1582 одиниці. А кількість украдених предметів антикваріату, які розшукуються органами внутрішніх справ України, — 1273 одиниці. Трапляється, коли велика частина украденого чи то з музею, чи то з церкви не має візуального зображення (77,8%), і це відчутно ускладнює ідентифікацію під час пошуку за банком даних.

У крадіжках антикваріату та інших цінностей часто бувають зачеплені міждержавні інтереси. Тоді співробітники МВС приходять на допомогу зарубіжним колегам. Виникають проблеми з поверненням картин через кордон в Україну. Часом самі антикварники сигналізують правоохоронцям: приїжджайте, мовляв, там-от продають крадене. Був випадок, коли правоохоронці приїхали на один зліт і знайшли багато цікавого. Зокрема стародавню бронзову статуетку, вкриту золотом. Виявилося, що ця річ потрапила туди після розбійного нападу на одну приватну колекцію. Втім, коло колекціонерів досить замкнене. І часто під час розслідування того чи іншого пограбування перед правоохоронцями стоїть завдання вийти безпосередньо на людину, яка замовляє «музику»…

«Діти підземелля»

Пошук художніх цінностей часто відбувається під землею та навіть під водою. Саме «підземний бізнес» чорних археологів ніяк не йде на спад. Полігон для «обробки землі» дуже широкий — Херсонес, Ольвія, Черкащина. Справа ця досить трудомістка. Адже треба залізти під землю, витягти цінність, і бажано, щоб ці речі виявилися без тріщин і з клеймом автора — за це платять більше. Чорні археологи, як відомо, діють на території всієї країни. Добуті цінності стікаються до Києва, де функціонує один із найбільших у країні ринків продажу антикваріату.

26 березня 2005 року внаслідок проведення оперативно-профілактичного відпрацювання території цього ринку в приміщенні клубу «Нью-Йорк» співробітниками Департаменту карного розшуку МВС України і СБУ були затримані жителі Запоріжжя. У них виявили і вилучили п’ять амфор одноручних, одну дворучну чорнолакову, чотири тарілки, світильник, бальзамарій римського періоду, браслети, каблучки, сережки, частини прикрас до одягу, намисто та інші вироби античного періоду, які, відповідно до висновку експертів, були викопані з могильників і є археологічними цінностями. Зловмисники нині не гребують нічим — розкопують кургани, могили на військових цвинтарях, руйнують склепи. Втім, ці затримані виявилися просто перекупниками.

Ще одна велика проблема для України (правоохоронців зокрема) — крадіжки культурних цінностей... під водою. Фахівці Департаменту підводної спадщини ситуацію характеризують як «неконтрольовану, кризову, із тенденцією збільшення кількості порушень чинного законодавства». Нечітке визначення юридичного статусу військової техніки певної епохи спровокувало помітне зростання попиту на підводні «скарби» серед приватних колекціонерів. Тому майже кожний зареєстрований регіональними прикордонними заставами вихід у море парусно-моторних приватних яхт і водолазних ботів у квадрати розміщення об’єктів супроводжується обов’язковим підйомом фрагментів цих пам’яток.

Інформація до роздумів. Встановлено, що 93% випадків руйнації історичних об’єктів припадає на Чорноморський басейн (АРК — 79%, Одеська обл. — 7%, Миколаївська обл. — 4%, Херсонська обл. — 3%).

Та повернімося з «підземель» і «підводних царств» на грішну землю. Пам’ятаєте, як обговорювався напад на квартиру відомої художниці Марії Приймаченко? Картини повернули, але злочинців затримати так і не вдалося. За версією засобів масової інформації, «на справу» йшла ціла «бригада», яка працювала на замовлення і спеціалізувалася суто на «культурі». У цій групі було п’ятеро виконавців, і діяли вони за наводкою.

Показовий і інший випадок — більш давній. Ще наприкінці 90-х років із бібліотеки Вернадського поцупили цінну книжку Міколая Коперника «Про обертання небесних сфер». Відомо, що в усьому світі було випущено 200 примірників цієї книжки, нині ж залишилося тільки двадцять. Після крадіжки два роки було тихо, а потім правоохоронці вийшли на слід двох грабіжників. Злочинців покарали не суворо, між тим, їм самим удалося продати цю книжку в Німеччину за двісті тисяч марок.

І ще один випадок. Минулої осені в Народному меморіально-художньому музеї імені Решетникова, розташованому в селі Сурсько-Литовському Дніпропетровської області, вкрали сім картин. Невідомий, розбивши шибку й відкривши замок на гратах (ключ знаходився в замку), проник у приміщення музею. Охорони в музеї, звісно ж, не було.

Таких прикладів безліч: «Український пейзаж» Рєпіна в Тернополі, 33 роботи українських художників у Яготині, «Морський пейзаж» Айвазовського в Одесі...

Як вивозять і реалізують викрадені полотна? Адже це не голка в копиці сіна. Елементарно, Ватсоне... Існує як дипломатичний шлях, коли оригінал видається за копію, так і простий спосіб — «подалі заховати». У Росії був випадок, коли з’явилася інформація про те, що мають транспортувати велику партію антикваріату. Правоохоронці не розгубилися — і відчепили вагон, потім відправили його в тупик, розібрали буквально до коліс і знайшли все.

Вартових у погонах радує бодай те, що поки можна бути спокійними за національні музеї України. Звідти тривожних сигналів наразі не надходить — із сигналізацією все гаразд. Та все-таки...

Давно циркулює інформація, ніби запасники наших музеїв «худнуть», а деякі картини спливають у різних місцях, зокрема і за кордоном. Як кажуть, не Ермітажем єдиним... Утім, ця тема потребує окремої розмови — допоки ж усе на рівні версій.

Деякі співробітники МВС також уточнюють, що в боротьбі з крадіжками антикваріату багато в чому переоцінена значущість структури з такою гучною назвою, як НЦБ (національне центральне бюро) Інтерполу в Україні. Насправді це «велика канцелярія», завдання якої пересилка документів, орієнтування про випадки розкрадання предметів антикваріату. Наприклад, украдена якась картина. Опер або слідчий заповнює інформаційно-пошукову картку, далі відправляє її до МВС. Тамтешні співробітники все це опрацьовують, заносять до бази даних, заповнюють ще одну картку, тільки насичену деталями, і виставляють її в Інтерпол. Там інформація кожні півроку оновлюється, і поки злочин не розкриють, її не вилучають (це стосується лише українського НЦБ Інтерполу).

Однак за інформацією Генерального секретаріату Інтерполу, на жаль, поки вдається знайти та повернути не більш як 10% заявленого в розшук.

«Налітай, поспішай…»

Найціннішими іконами, на думку фахівців цієї галузі, вважаються роботи XVII—XVIII століть. Та це все-таки велика рідкість. Здебільшого виставляється церковний живопис XIX століття. За крадену ікону перекупник може заплатити лише 100 гривень (а раптом палена?). Та вже на ринку цю саму, нехай навіть «палену», ікону (зважаючи на те, що ніякого каталогу та опису майна не додається) можна продати навіть за сто доларів. Арифметика проста: реальний навар становить 400 гривень. Та хто везтиме по одній іконі? Краще продати відразу десять, і відповідно навар — 4000 гривень.

А ось підземні цінності коштують на порядок дорожче. Наприклад, давня амфора (якщо ціла) потягне на двісті доларів. Такий самий екземпляр, але з клеймом майстра — у десять разів дорожче!

Нашим правоохоронцям якось удалося затримати таких от «чорних» археологів і вилучити в них підземного добра на... 25 тис. доларів! А якщо уявити, скількох затримати не вдалося…

«Бойові зведення»

За станом на перший квартал 2007 року, в Україні на держобліку перебуває понад 130 тисяч історичних і культурних пам’яток, із них археології — 57 206 (зокрема національного значення — 418), монументального мистецтва — 5926 (національного значення — 44), архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва і ландшафтних — 16 797 (національного значення — 3541).

Функціонує понад 60 історико-культурних заповідників, до складу яких входять комплекси пам’яток, які мають особливу культурну цінність, 13 із них мають статус національних.

У цілому в Україні 534 музейні заклади, де зберігаються найцінніші історичні та культурні пам’ятки, 248 (46, 4%) охороняються підрозділами ДСО при МВС України.

Відповідно до деяких даних, найбільша кількість злочинних зазіхань на культурні раритети була здійснена протягом 1993—1994 років. У цей період за рік коїлося від 300 до 350 злочинів! Потім оперативна ситуація дещо стабілізувалася. До початку 2000-х відбувається певне зниження динаміки злочинів на художній ниві (у середньому до 200—250). За перший квартал 2007 року скоєно 27 крадіжок із культових споруд. Встановлені особи, які скоїли 19 злочинів. Зареєстровано 23 крадіжки антикваріату з квартир. У 2005-му здійснено 79 крадіжок із культових споруд, а розкрито на цій духовній ділянці тільки 15 злочинів.