КІНО СТРАЖДАЄ НА ДЕПРЕСІЮ?!

«Короткий метр» у кіно, та й узагалі в сучасному мистецтві, давно став бажаним хронометражем пересиченого видовищами глядача, котрий уже на другій хвилині фільму розуміє, що буде далі. А в завсідників «Молодості» короткометражки завжди користуються особливою любов’ю. І виробників, і споживачів цього формату захоплює процес створення невеличкої, але повноцінної, виразної історії, яка виросла із штанців найпершого, студентського, фільму й, можливо, гідної вже повнометражного.

Із 27 картин (35 торік), поданих на конкурс короткометражного ігрового кіно з 15 країн, на жаль, немає жодної української (торік — п’ять) і лише одна російська. Саме вона й отримала приз глядацьких симпатій (4,688 бала). Раміль Салахутдінов, випускник майстерні Марлена Хуцієва й Олексія Германа, виявився достойним учнем своїх педагогів, продемонструвавши в фільмі «Напередодні» практично всі прийоми своїх учителів, але створивши при цьому не старанну учнівську роботу-копію, а самостійний, хоча за естетикою дещо вторинний, кінопродукт. Узагалі, якби не дата створення фільму, можна подумати: він випадково затесався в черзі добре зроблених ремісничих робіт західних колег. Несучасний у хорошому сенсі фільм російського режисера, чорно-біла данина традиціям російсько-радянської кіношколи. Історія маленької людини, утиснута в один день-життя, немов привіт від героїв-типажів «Польотів уві сні та наяву», «Застави Ілліча» тощо. І, безумовно, чудова акторська робота Володимира Заманського в ролі батька головного героя...

На цьому рідне й затишне, трішки призабуте відчуття від перегляду фільму стирається натиском і різноманітним технічним арсеналом кінозасобів, які щосили демонструють представники західних кіношкол. А також приводить у легкий шок нескінченною варіативністю теми прив’ядання, помирання, старіння, божевілля й самітності як колективного несвідомого стану, були присутні практично в усіх фільмах 33-ї «Молодості». Але якщо в російській короткометражці ця тема близька та зрозуміла за своїми витоками, то Захід не дає відповіді, звідки в цих цивілізованих і догоджаючих людині країнах такий безпросвітний депресняк. Причому навіть у тих фільмах, де історію розказано з гумором. Хоча задля справедливості слід зазначити: порівняно з іншими категоріями фільмів, поданими нинішнього року, короткометражки більш-менш оптимістичні.

Так, в італійському фільмі «Нунція» Джулії Оріані літню, але сповнену сил і оптимізму героїню загнано в становище «відпрацьованого матеріалу». Із несподіваним від’їздом родини вона одержує свободу, знаходить і нового супутника долі. І в поважному віці життя може бути сповнене сюрпризів, задоволень, маленьких жіночих радостей. У бельгійському фільмі Сержа Сімона «Чудовий момент» не такий оптимістичний фінал, зате глибше досліджено історію взаємин старенької матері й сина. Егоїзм дітей, котрі вважають, що після пенсії життя закінчується й потрібно повільно повзти на кладовище, наштовхується на жорсткий опір батьків. Звісно, він не завжди закінчується цілковитою перемогою, як у «Нунції», а лише примиренням і смиренністю, як у «Чудовому моменті». Ще один «конфлікт поколінь» і світосприймання повіданий у притчовій манері в фільмі норвезького режисера Ганса Петтера Моланда «Разом ми вистоїмо». Відомий своїми комерційними фільмами, відзначений численними нагородами на престижних кінофестивалях, Моланд, натхнений діяльністю Робітничої партії, зняв пронизливу короткометражку в дусі чорної комедії: вісім бадьорих ветеранів, приїхавши на полювання, рятують молоду туристку, витягуючи її з болота. Комічна ситуація, коли вони загрузли в болоті під хоровий спів «Інтернаціоналу», закінчується для дідків-комуністів дуже сумно.

У албанському фільмі «Покинутий Едем» Іно Мілкані ще один ракурс непотрібності й забуття зачіпає не лише приватне життя персонажів, а й цілого селища — чудового краю, покинутого, забутого життям. Також у притчовій манері, з участю реальних жителів цієї землі режисер, за власним визнанням, намагається сказати не стільки про проблему старості, скільки про свободу вибору.

Абсолютно нестандартно тему самітності й відчуженості подано відомим англійським режисером-рекламістом Гремом Роузом у кінодебюті «Міс Майтлемайр». Ця дуже зріла робота — єдина з короткометражок, вирішена в іншому історичному часі, у жанрі гротеску. Надзвичайно динамічний і винахідливий фільм, блискуче знятий — припущення про життя Гітлера, якби він не покінчив самогубством, а за намовою Бормана таємно виїхав у повоєнний Лондон, перетворився на жінку — самотню, злиденну, озлоблену, змушену вічно голити свої знамениті вуса. До речі, чудова акторська робота Удо Кіра — актора Фассбіндера, Герцога та Ларса фон Трієра. Вимушена самітність міс Майтлемайр обертається в шотландському фільмі Гайді Бартлетта «Манекен» добровільною втечею героя від світу суєти: з допомогою власного геніального винаходу манекена-двійника, котрий виконував би всі функції, непомітно для оточуючих і родини. Але проблема публічної самітності й туги настільки сильна, що її не витримує навіть манекен, який біжить від свого творця-хазяїна, виховуючи йому нового двійника-манекена.

Ще один англійський режисер Саймон Халліген примудряється вмістити в десятихвилинний фільм «Спи, моя любов» величезну драму втрати близьких і сенсу життя. Справжнє добротне психологічне кіно — серйозна заявка на повнометражний фільм. А фільм «Послухай», навпаки, — перше звернення визнаного майстра повнометражного кіно Кеннета Брана («Генріх V», «Гамлет», «Франкенштейн» тощо) до короткого метра. Дивовижна за красою картина розповідає все про ту ж таки душевну хворобу — самітність, нерозуміння, незбігання...

Другими за кількістю (й якістю) після Великобританії у форматі короткометражок виступили французи. Поряд із досить примітивними роботами («Маленька чарівниця» Жерома Женевре або «Тартагель у перерві» Фуада Бенамму) французька кіношкола порадувала найменшою схильністю до депресивних мотивів. Дуже тонка, злегка уїдлива філософська притча для дорослих — картина-фантазія Джуана Соланаса «Людина без голови» — отримала в Каннах приз журі. Мабуть, анімаційна робота Фабріса Луанг-Вія «Рип у сквері», єдиний фільм у цій категорії, що експериментує з формою, стилем, технічними можливостями цифрової анімації тощо.

А найвеселішими виявилися німці. Стрічка Філіппа Фляйшманна «Мемет» нагадала радянський хіт «Пес Барбос і незвичайний крос». Не лише тим, що головний герой — песик Мемет, а й збігом типажів трьох героїв-невдах. Другий німецький фільм «Школяр» Еліни Контсек чимось перегукується з англійським «Манекеном», відрізняючись набагато комічнішим підтекстом і динамічною режисурою.

Можливо, у цьому огляді не вдалося згадати деякі картини. Хотілося простежити передусім тенденції. І не стільки втілені в прийомах, технологіях, знахідках, скільки в настроях, емоціях, почуттях і поглядах на цей світ покоління тридцятирічних і сорокалітніх кінематографістів. На жаль, їхній світ, в основному, виявився безрадісним, а на цьому тлі будь-які суто кінематографічні новації блякнуть і губляться в нетрях депресивного синдрому...

Довідка «ДТ»

Головне журі присудило такі призи:

Гран-прі — статуетку «Скіфський олень» та $10 000 (спонсор — лото «МЕГАЛОТ») — за кращий фільм всієї конкурсної програми отримав фільм «Старі» (Росія), режисер Геннадій Сидоров;

приз за кращий повнометражний ігровий фільм ($2500) (спонсор — телеканал TV5-Франція) отримав фільм «Осама» (Афганістан), режисер Сіддік Бармак;

приз за кращий короткометражний ігровий фільм ($2500) (спонсор — Innova Film) за рішенням журі отримав студентський фільм «Вертітися» (Словенія), режисер Стефан Арсеньєвич;

приз за кращий студентський фільм (плівка «Eastman Kodak» на суму $2500) отримав фільм «Сумуєш?» (Перу—США), режисер Розаріо Гарсія-Монтеро;

приз кращому молодому актору (актрисі) — 1000 євро (спонсор — Посольство Франції в Україні) отримала Маріна Голбахарі, фільм «Осама» (Афганістан), режисер Сіддік Бармак.

Дипломи фестивалю отримали короткометражний фільм «Покинутий Едем» (Албанія), режисер Ено Мілкані; студентський фільм «Контролер» (Польща), режисер Петер Вогт.

Журі міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI відзначило фільм «Боротьба» (Австрія), режисер Рут Мадер.

Журі Міжнародної федерації кіноклубів:

приз «Дон Кіхот» отримав фільм «Зачекай, будь ласка» (Росія), режисер Єлизавета Скворцова.

Дипломи отримали фільми «Віктор та брати» (Швеція), режисер Мартен Клінберг та «Боротьба» (Австрія), режисер Рут Мадер.

Глядацьке журі. Приз глядацьких симпатій — годинник швейцарської компанії Raymond Weil вартістю $2000 отримав фільм «Напередодні» (Росія), Раміль Салахутдінов.

Журі «Кохаючи інакше» – приз «Сонячний зайчик» отримав фільм «Раптом», режисер Дієго Лерман (Аргентина).

Дипломом фестивалю

за внесок у світове кіномистецтво нагороджена Софі Лорен (Італія);

за плідне співробітництво у підготовці ретроспективи Віри Холодної нагороджений Держфільмфонд Росії.

Спеціальний приз «За розвиток національного кінематографу» (спонсор — Міжнародний фонд «Україна 3000» (Фонд Віктора Ющенка) отримав Роман Балаян.