Картинне питання. Шалені гроші політиків — головний «експерт» на українському арт-ринку?

Поділитися
Останнім часом арт-процеси у столиці помітно пожвавились. І не лише завдяки ратним подвигам Арт-центру Пінчука...

Останнім часом арт-процеси у столиці помітно пожвавились. І не лише завдяки ратним подвигам Арт-центру Пінчука. Днями двері столичного Українського дому на десять днів відчинилися для II Міжнародної художньої виставки-ярмарку «Арт-Київ-2007». На цьому форумі багатьом випала візуальна нагода відчути естетичні пристрасті Петра Порошенка, Олександра Мороза, Яна Табачника, Анатолія Кінаха, Олександра Фельдмана, Едуарда Прутніка і багатьох інших — у розділі «Приватні колекції відомих осіб». А «Парад галерей» презентував напрацювання галеристів не лише Києва, але й Одеси, Харкова, Ялти, Дніпропетровська, Вільнюса. Київську галерею «Тадзіо» в рамках «Арт-Київ-2007» представляла відомий український мистецтвознавець Олена Ягодовська, котра не один рік «піднімає цілину» в нашій художній царині. В інтерв’ю «ДТ» пані Ягодовська спробувала «діагностувати» деякі тенденції вітчизняного арт-ринку, принагідно зауваживши: «Сьогодні в арт-середовищі процвітають технології шоу-бізнесу, а справжні творці чаклують у своїх лабораторіях».

Нагадаю, що нинішнього року експозиція «Арт-Києва» — це понад три тисячі полотен; усі п’ять поверхів Українського дому були віддані «прекрасному». За участь у цьому мегасалоні галеристи або дарували Українському дому свої роботи, або ж розраховувалися за виставковий стенд-бокс сімома тисячами гривень. Тим часом організатор проекту Наталя Заболотна зауважила: «Живопис — це не стимул набувати грошей. Це справа любові і фантазії. Можу сказати, що в наступному році якісний відбір робіт на «Арт-Київ» буде суворішим. Тобто хочемо провести певну селекцію…»

«Ця експозиція переважно орієнтована на масовий смак»

Так, багато відкритих нами молодих уже цікаві на Заході. У Лариси Клюшкіної контракт із 15 європейськими галереями. Вона одна із найбільш успішних наших молодих художників. Адже в нас відбувся колосальний відтік художників у Москву! З будь-яких наших запасників просто вичищений весь соцреалізм. З України мистецтво вивозилося вагонами! Мені б не хотілося говорити, що сьогодні у сучасному мистецтві повний штиль. Сьогодні просто потрібно виділяти справжніх консерваторів і зберігачів. Саме українські галереї мають зберігати все те, що було напрацьовано після 60-х. Історія українського мистецтва потребує абсолютно іншого пояснення. Адже на світовому ринку багато речей називаються просто — «російський авангард». Але ж половина зірок російського авангарду — саме українські художники!

— У Москві, якщо ви знаєте, недавно вибухнув гучний скандал, пов’язаний із соц-артом. Коли російський Мінкульт «забракував» 17 неоднозначних робіт — напередодні виставки в Парижі. Зокрема чиновник Швидкой виправдувався, мовляв, не може Росія показати Франції міліціонерів, які цілуються, або оголених Ющенка—Тимошенко, бо ще міжнародний скандал вибухне...

— Москвичі «чудово» все зробили! Коли показують скандальні роботи, то основна увага — на них. А справжні шедеври залишаються поза глядацькими очима.

За великим рахунком, у Росії серйозний арт-ринок. Вибудовано чітку ієрархію того, що має бути російським мистецтвом. Так, Росія хоче показати своє мистецтво в серйозному ракурсі. І їм не потрібен скандал. Але чомусь наш український «ринок» побудований цілком на скандалі. Ми звикли жити в стані футуристів. І є лише ті художники, котрі, з погляду піару, відоміші за кордоном. Так, справді, основна маса тих художників, чиї роботи провокативні, живуть сьогодні за кордоном. А за кордоном дуже вигідно бачити нас вульгарними і потворними... Щоб Україна подавалася саме як вульгарна і комічна країна. Така «ідеологія»... І така «концепція» Заходу, який знає, що ми країна третього світу, а отже, маємо відповідати цьо­му стандарту. Але єдиний рівень, на якому ми повинні існувати — нормальна творчість, позбавлена агресивного піару.

— Як думаєте, а в Києві можлива сьогодні резонансна виставка вітчизняного соц-арту?

— Неможлива. Весь український соц-арт вивезений у Росію або в Німеччину. І його тут уже не залишилося. А творчість за останні 16 років — це вже не соц-арт, а смаківщина. І все тому, що думки політиків визначають все! От Іван Марчук — улюблений художник президента... Або пан Поярков — експерт в Україні у всіх галузях! Панове, може, пора вже зупинити пана Пояркова? А може, його узагалі вибрати в президенти? Або медаль йому якусь дати, щоб він, нарешті, заспокоївся?

«Існує одна мова — мова мистецтва»

— Ваша галерея приватна. Але чи часто доводиться взаємодіяти з держструктурами в справі просування якихось проектів?

— Наша друга галерея — «Арт-фокстрот» — узяла на себе ще й музейну функцію. Музеї — важкі айсберги, ми ж — рухливі кораблі. І опікуємося художниками, які є історією країни. Тобто купуємо їхні колекції. Галереї «Арт-фокстрот» усього рік. Але вона вже зробила те, що музей не зробить і за десять років, адже він зав’язаний на держбюджеті. У галереї «Тадзіо» був спільний проект із музеєм сучасного мистецтва Йорданії. Ми зробили там першу українську виставку. Причому опинилися в Йорданії на запрошення короля. Коли він приїхав, сказав: «Існує тільки одна мова — мова мистецтва».

А у своїх галереях ми представляємо людей, творчість яких за гамбурзьким рахунком ні в кого не викликає сумнівів. Була виставка Самохіної — ми її знайшли, відкрили цей талант. «Арт-Фокстрот» — галерея графіки, а цей матеріал узагалі закритий в Україні. Зробили виставки Подерв’янського, Шишка, Григор’єва. Зробили виставку 26-річного донецького художника Романа Мініна, абсолютно невідомої молодої особи, котрий малює шахтарів. Вирішили зруйнувати міф, ніби наша країна розділена і дехто каже: шахтарі — це убого. У цьому і завдання галереї — відкривати нові імена. Адже 90% людей, які живуть в Україні, виховані на Айвазовському або Шишкіні. Тому мало потенційних людей, котрі хочуть придбати роботи молодих. Хочеться, щоб до художників не ставилися лише як до людей, котрі малюють «квіточки».

Сьогоднішній об’єктивний показник української культури — це образотворче мистецтво. На жаль, спостерігається серйозний розрив між талановитими художниками і загальною масою, яка не хоче піднятися і зрозуміти: є й інші художники, крім тих, що виставляють свої роботи на Андріївському… Хоча і тут трагікомедія: тротуари Андріївського узвозу вже продані чиновниками…

До речі. Столиці не вистачає арт-тусовок

Майже в унісон із «Арт-Києвом-2007» Київський музей російського мистецтва завдяки аукціонному будинку Christie’s уперше в Україні представив частину лотів, які продадуть наприкінці листопада в Лондоні на Тижні російських торгів. На передаукціонній виставці Christie’s у Києві експонується 12 картин і три ікони — на загальну суму понад 5 млн. фунтів стерлінгів (близько 10 млн. дол.).

Директор Музею російського мистецтва Юрій ВАКУЛЕНКО уточнив, що це не виставка у звичайному розумінні, а певна акція, пов’язана з діяльністю аукціону Christie’s і колекціонерів. Що ж стосується «Арт-Києва-2007», то пан Вакуленко підкреслив:

— Ця акція в Українському домі досить значуща. Києву не вистачає тусовок, пов’язаних із мистецтвом. Коли люди бізнесу, політики і мистецтва зустрічаються в одному місці, і в них один інтерес — мистецтво. Але головне не кількість людей, що збере той чи інший захід, а зацікавленість виставкою, масовою акцією. Втім, музей у таких акціях брати участі не може. Музей має бути намоленим місцем. Музей — це ж не просто зібрання колекцій, а насамперед закритість і кулуарність. І коли музей не цікавий за форматом сам по собі в тому місці, де він розміщується, то виходить, його дирекція робить щось не так. Ну а на цій виставці представлений той пласт культури, який не підходить за своїм форматом для певного музею. У Російського музею, наприклад, існує такий виставковий принцип, коли ми показуємо той або інший зріз культури України, що дотепер був мало відомий. Наприклад, до проекту за Айвазовським ми залучали багато приватних колекціонерів. Сьогодні вигідно виховувати свого глядача — і фінансово, і морально, й ідеологічно. Адже можна поїхати за кордон і «зрубати гроші», але віддача від цього невелика. Людина, яка «споживає» культуру, не може бути агресивною. Адже що таке твір мистецтва? Це універсальний код, який кожен може прочитати… Тому такі акції як «Арт-Київ» — це супер. І їх треба проводити частіше і частіше.

Ціни на «мистецтво» зросли в 17 разів

Засновник приватного російського музею ART4.RU Ігор Маркін в інтерв’ю деяким ЗМІ видав сенсаційну цифір: нібито з 2002 року ціни на ряд робіт сучасних російських художників зросли у 17 разів! В Україні, звичайно, такої статистики не існує.

Та й російський музейник, можливо, перебільшує. Принаймні ефектній експозиції у своєму музеї він «приписав» надзвичайні цінники. І нашим спраглим до прекрасного, напевно, буде цікаво, скільки ж у Білокам’яній коштує «живописна актуалка»... Так, наприклад, витвір Ерика Булатова «Російське 20 століття» оцінено паном Маркіним — в 1 млн. 600 тис. дол. Робота Іллі Кабакова «Дошка-пояснення» — 2 млн. 300 тис. дол. «Тенісистка» Олега Кулика — 300 тис. дол. Художників, які мають стабільний продаж на арт-ринку, приватний музейник називає блакитними фішками. І до цього сонму найбільш затребуваних нині російських живописців (за версією пана Маркіна) входять художники — Кабаков, Шварцман, Вейсберг, Булатов, Васильєв, Савадов...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі