Канцони для скіфів

«Привези мені Петрарку...»

Із листа Лесі Українки до брата Михайла. 1890 р.

Сім літ мак не родив — і голоду не було. Ну, жили ми сімсот років без Франческо Петрарки, без українського варіанта його «Канцоньєре» і ще не зовсім вмерли. Хіба немає в країні нагальніших потреб, ніж перекладати якісь середньовічні вірші з описом страждань поета, закоханого в донну Лауру?

Календарний план роботи Будинку вчителя викликає найглибшу повагу. Щодня в ньому проходять зустрічі, семінари, виставки, презентації, концерти. Якщо маєш бажання зануритися в розмаїття культурного життя України, кращого місця не знайти. Проте навіть в ряду багатьох значущих заходів цієї осені варто виділити явлення широкому загалу створеного Анатолем Перепадею першого повного українського перекладу «Канцоньєре» Франческо Петрарки. Бібліотека італійської літератури, започаткована Італійським інститутом культури в Україні, Національною академією наук України та Інститутом літератури ім. Т.Шевченка, вже пропонує українському читачеві твори Нікколо Макіавеллі, Карло Гольдоні, Луїджі Піранделло, Італо Кальвіно, Альберто Моравіа, Умберто Еко. Тепер — Франческо Петрарка, один із тієї славної трійці, до якої належать Данте та Боккаччо. Для італійців ці титани є не тільки великими митцями, а й творцями літературної мови, яка викристалізувалась із десятків чи навіть сотень діалектів жителів Апеннінського півострова. Вся європейська література великою мірою зобов’язана своїм розвитком цим видатним італійцям. На щастя, Данте та Боккаччо вже досить давно відомі в українському перекладі. Петрарку знали на нашій землі ще в часи Мелетія Смотрицького, окремі сонети та пісні перекладали знані українські майстри красного письменства. Були доступні російські видання Петрарки. Леся Українка писала: «Взагалі, щодо російських письмовців, то се не велика мація перекласти, аби тільки людей було досить та охоти не бракувало, а от з італійцями та англічанами то трудна справа». Особливо поетеса зауважувала: «Вірші треба конечне перекладать з первотвору, бо може вийти щось далеке і неподобне». Честь і хвала Анатолю Перепаді, універсальному бійцю, котрий однаково добре перекладає і французьку художню прозу Рабле і Марселя Пруста, історичні та філософські трактати Макіавеллі, лірику Франческо Петрарки. На презентації книжки «Канцоньєре» він почув заслужені добрі слова і від академіка Миколи Жулинського, і від директора інституту італійської культури в Україні професора Ніколи Франко Баллоні.

P.S. Я не знаю, наскільки українці родичі скіфам, але мені було трохи прикро читати в автобіографічному творі Петрарки «Гвідо Сетте, архієпископу генуезькому, про те, як міняються часи» такі рядки: «Чудернацького вигляду натовп чоловіків та жінок наводнив скіфськими мордами прекрасне місто, подібно як прозору річку каламутить нестримний потік». Ми вже не скіфи, що «по сей день рвуть нігтями та зубами вбогі трави», — у нас є чудовий переклад Петрарки. Дуже шкода, що на вихідних даних харківського видавництва «Фоліо» вказано наклад лише 3000 примірників. Мабуть, краще сказати «аж 3000 примірників!». Будемо сподіватися, «та і в землі, де лише пітьма ця, в глибинах зріє щось і оживає» (переклад Анатоля Перепаді).