КАХЕЛЬ ВІД ЛІНІНСЬКОГО ЗІГРІЄ ДУШУ НЕ ОДНОМУ ДОСЛІДНИКУ Й ЕКСКУРСАНТУ

Говорячи про передану музею колекцію, слід мати на увазі, що за весь період колекціонерства Лінінському вдалося знайти вцілілими лише декілька зразків. Решту доводилося реконструювати за фрагментами. Потрібно було проаналізувати стилістичні, колористичні властивості знайдених речей, і тільки потім реставрувати. І робив він це, за визнанням знавців, майстерно. Утім, реставратором він був професійним. Подвиг зі створення своєї унікальної колекції Лінінський чинив «у вільний від основної роботи час». «У невільний час» він заробляв на скромний шматок хліба у Львівському музеї українського мистецтва. Про рівень реставраторської майстерності Лінінського можна судити хоча б із того, що 1968 року в Москві йому надали кваліфікацію «реставратор вищої категорії з іконопису і станкового живопису». (Правда, це йому не допомогло зберегти робоче місце. 1973 року обком партії наполіг на вигнанні Лінінського зі Спілки художників і звільненні з музею. Партія згадала ранній етап його біографії.) Талант реставратора грунтувався на вродженому таланті художника. Петро Лінінський успішно займався скульптурою малих форм, різав рельєфи, брав участь у художніх виставках.

До всього іншого колекціонер звалив на себе ще й ношу наукового дослідження власних знахідок. Він проаналізував їх з історичного погляду. Як ці мотиви виникали, як відбувалася зміна образного ряду, якому періоду та якій місцевості притаманні ті чи інші екземпляри. Спираючись на свою колекцію, Лінінський висунув гіпотезу, за якою генеалогію галицького кахлю слід вести з XII століття, періоду найвищого розквіту держави князя Ярослава Осмомисла (1152—1187 роки). (Офіційна наука поки що «коріння» кахлю цього краю рекомендує шукати в пізніших історичних епохах). До такого революційного твердження Лінінського підштовхнула наявність у його колекції зразків дуже стародавнього кахлю, серед яких перлиною виблискує експонат із села П’ятничани. П’ятничанський екземпляр, що має беззаперечну подібність до знаменитих керамічних плиток із села Крилос, автор колекції датував саме XII століттям і нарік «першокахелем». Не задовольняючись цим науковим висновком, Лінінський іде ще далі. Так, він стверджує, що кахельні печі поширювалися не з заходу на схід, як традиційно вважають у науковому світі, а навпаки. І родовід кахельної печі він виводить від трипільської печі.

Наскільки обгрунтовані наукові претензії колекціонера без наукових звань, запитаєте ви? Вже цитований у статті професор ЛАМ Овсійчук, намагаючись на церемонії передачі колекції знайти для порівняння з Лінінським рівновелику фігуру, згадав тільки легендарного збирача українських старожитностей і вченого Дмитра Яворницького. Добре знайомий постійному читачеві «ДТ» Борис Возницький, директор Львівської галереї мистецтв, член Міжнародного і Національного комітетів Світової ради музеїв, назвав себе учнем Лінінського: «Він навчав мене, що слід брати в експедиціях».

Визнання заслуг «магната» Лінінського, котрий подарував львів’янам безцінну колекцію кераміки, із боку шановних експертів не може не радувати. Але найутішніше для нього те, що праця всього його життя тепер доступна широкій аудиторії.

Всі статті Євген Гуцул

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі