Іван Малкович, Софія Ус, «Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами», видавництво «А-ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»

Здається, знайомити читача з цією книжкою якось і недоречно — про неї і так написали всі, кому не ліньки, — після того як Катерина Ющенко переклала її англійською мовою. Проте, як водиться, інформацією про авторів, ілюстратора, і особливо перекладача, все й завершилося — нечисті руки оглядачів-рецензентів книжку, здається, не чіпали.

Прегарні ілюстрації Софії Ус та навдивовижу енергійний, подекуди — за межею фолу малковичівський піар і справді прирікають «маленького зайчика» на голосний, як для України, ринковий успіх.

Ілюстрації і справді чарівні. Вони схожі на олійні, на полотні мальовані картини — власне, й були ними до перенесення на папір. Яскраві, теплі кольори, крупні деталі, звірі, як дві краплі води схожі на м’які іграшки — все свідчить про орієнтацію на наймолодшу, три-пятилітню аудиторію.

А от щодо літературного наповнення виникають запитання. Максимально простий, не переобтяжений деталями лінійний сюжет тільки підсилює враження, що книжка «для зовсім маленьких». Натомість частина лексики, різноманітні «екстраваґантні пані з білосніжними посмішками» та «іноземним акцентом», не кажучи вже про наявність самого акценту в тексті, у потоці загалом простої й доступної мови мають вигляд тіла стороннього і не вельми доречного. Спро­буйте змусити трирічного малюка сказати щось подібне хоча б за третім разом! А розраховувати на старшу, бодай шести-восьмилітню аудиторію навряд чи доречно — не «Гаррі Поттер» все-таки, надто вже простим вийшов сюжет… Також далеко не завжди виправданими видаються поодинокі складносурядні й немалі за розміром речення.

Попри те, книжка вийшла гарна, і якщо вдасться підкупити вашого малюка оформленням, то є надія, що з плином часу сумнівний за якістю авторський текст можна буде замінити самостійним переказом, де звичні для дитини слова будуть стояти на звичних для них місцях.