Іспанський драматург Хуан Майорга: «Всередині кожного з нас сидять… і переляканий Булгаков, і тиран Сталін»

Поділитися
У столичному Молодому театрі відіграли прем’єру «Любовні листи до Сталіна» — про листування «батька народів» та творця «Майстра і Маргарити».

У столичному Молодому театрі відіграли прем’єру «Любовні листи до Сталіна» - про листування «батька народів» та творця «Майстра і Маргарити». Автор п’єси, відомий іспанський драматург Хуан Майорга (професор драматургії і філософії в Королівській школі драматичних мистецтв у Мадриді, лауреат престижних театральних премій) в ексклюзивному інтерв’ю DT.UA розповів про своє сприйняття творчості й особистості Булгакова, а також під час діалогу заявив: «Будь-якому тиранові необхідне визнання поета»!

- Синьйоре Хуан, коли ви вперше дізналися про Булгакова?

- Уперше іспанською прочитав його «Театральний роман». Книжка була в домашній бібліотеці мого батька. А потім мені до рук потрапили видані, знову-таки - іспанською, листи Булгакова. Купив на книжковій товкучці, дуже дешево.

- Вибачте, а хто ваш батько, якщо в його домашній бібліотеці можна запросто знайти книжки Михайла Афанасійовича?

- У нього була спеціальна серія зі 100 книжок... Серед інших томів у ній виявився й булгаковський. У 1997-му, коли я в букіністичному магазині підшукував літературу, мене зацікавила одна назва - «Листи до Сталіна».

Почав гортати томик. А сам думаю: «Це ж треба, як дивно: письменник пише, розраховуючи на одну-єдину людину!» На одній зі сторінок була примітка: буцімто зі слів Булгакова… Про телефонну розмову зі Сталіним, яка перервалася.

Ця інформація мене зацікавила. Врешті-решт, купив «Листи…» і вийшов з магазину, впевнений, що неод­мінно напишу на цю тему.

- Що ще, крім «Театрального роману», ви читали з Булгакова?

- «Білу гвардію» - англійською (я просто не знаю доброго перекладу іспанською), «Майстра і Маргариту», «Собаче серце», а також «Багряний острів», «Фатальні яйця» - іспанською. Читав тексти періоду, коли Булгаков працював лікарем, - вони в нас у країні видані окремою книжкою.

- В Іспанії добре знають Булгакова, чи це персонально ви такий місіонер його творчості?

- Він у нас дуже відомий. Можна сказати, навіть культовий письменник. Звісно, серед інтелектуалів. В Іспанії є вислів «булгаковський стиль». Буває, у рецензіях на книжки того чи іншого автора зазначають - мовляв, він «пише в манері Булгакова». І читачі розуміють, про що йдеться.

- Ваша п’єса «Любовні листи до Сталіна», на перший погляд, про взаємини художника і влади…

- Коли починав писати, ця тема й справді була основною. Проте вже по завершенні роботи над листами й після перегляду різних постановок у різних країнах я зрозумів, що основне питання п’єси - «Хто пише за мене мої слова?» Це питання стосується як художників, так і будь-якої людини у принципі. Хто «впливає» на мої слова?

Хто керує моїм дискурсом?

Зазначена проблема тісно пов’яза­на з проблемою художника і влади. Сама того не усвідомлюючи, людина здатна підігравати владі… Так само людина може вважати себе й дисидентом. Або принаймні незалежною особистістю…

- Ви з подивом говорите про факт листування письменника й диктатора. А хіба в Іспанії творча інтелігенція свого часу не писала послання Франко, намагаючись вирішити свої питання?

- У тандемі Булгаков-Сталін цікаве інше: з часом виникає їхня взаємозалежність. У принципі, поету влада потрібна для соціалізації, щоб не залишитися поза суспільством. А тирани, своєю чергою, теж потребують визнання з боку поетів.

Ні, в Іспанії таких стосунків, як між Булгаковим і Сталіним, бути не могло! По-перше, Франко не цікавила культура! Тому він і тримався осторонь її процесів. І не шукав підтримки в інтелектуалів.

Дисиденти в Іспанії належали до певного кола - дисидентів.

А в СРСР пропаганда так подавала зв’язок між лідером та суспільством, що дисидент перетворювався на аутсайдера, прокаженого.

На мою думку, коли Булгаков у пошуках визнання звертається до Сталіна - насправді він прагне повернути собі визнання суспільства. Повернутися в соціум. Тоді навколо Булгакова була абсолютна порожнеча…

Ні, іспанці ніколи ні з чим подіб­ним справи не мали! Диктатура в Іспанії була брутальною. Але, можливо, не такою ефективною. Може, вона була більш всепроникною?..

- Ваша особиста думка: інтелігенція може залишатися осторонь політики?

- Художник, інтелектуал, як і будь-який громадянин, має бути політизованим. Але це не означає необхідності участі в політичній боротьбі. Система партій має тенденцію до спрощення. А інтелектуали показують справжню складність тієї чи іншої ситуації. Саме в цьому й полягає їхня «політична» місія.

Однак їхнє найперше завдання - не дати себе втягнути в дискусії професійних політиків!

Крім того: питання політики - це ще й питання мови. Художник, тобто той, хто має справу з мовою, мусить звертати увагу на те, як мова використовується політиками, як проституюється ними. Адже художник - еталонний носій, тому повинен боротися зі стандартними словами, висловами, штампами мислення.

Свобода не може бути риторичним гаслом, її має втілювати творчість. Тому творити вільне мистецтво - це вже сама собою політика.

Мені б хотілося, щоб який-небудь глядач - який-небудь, не всі! - вийшовши з театру, подумав… Про себе самого. Озираючись навколо себе. Якщо для нього три персонажі п’єси - Бул­гаков, його дружина та Сталін - виявляться трьо­ма іпостасями однієї людської істоти.

Кожен із нас у якийсь момент - зацькований Бул­га­ков в очікуванні телефонного дзвінка від Сталіна… В інший момент це вже - Сталін, репресивний і авторитарний.

І, нарешті, кожен може стати, як дружина Булгакова - Олена Андріїв­на, раціоналістом, котрий бореться з привидом. Глядач, вийшовши після спектаклю, може запитати себе: «А якою мірою я - Сталін? Якою мірою Сталіни - всі люди навколо мене?..»

- Сталіна у вашій п’єсі сам Булгаков неодноразово називає Дияволом. До речі, вам відома версія, буцім «Майстра і Маргариту» Михайло Афанасійович теж писав «для Сталіна», якого, до того ж, і вивів у романі в образі Воланда?

- Так, це відома теорія.

- В Україні тим часом неоднозначне ставлення до деяких поглядів Булгакова… Зокрема, відомо, що Михайло Афанасійович не дуже-то любив і українську мову, і Українську державу…

- Мені цікаво все, що стосується Булгакова! Те, що ми можемо сказати про минуле, важливіше, ніж те, що минуле може сказати про нас.

Якщо вслухатися в Булгакова, замислюєшся над тим, що сучасні люди точно так само (тільки це має трохи інший вигляд) живуть при тоталітаризмі. І в Україні, і в Іспанії - це відбувається повсюди.

Отже, ми не можемо бути по-справжньому задоволені своїм життям?

…Потрібно бути пильними: авторитаризм завжди чатує на людину. Він хитрий і підступний.

- У Мадриді, в Інституті філософії вищої ради з наукових досліджень, ви ведете семінар на тему «Пам’ять і думка в сучасному театрі». Про що розповідаєте своїм студентам?

- Театр може і повинен складатися з процесу усвідомлення. З іншого боку, театр, як і інші види мистецтва, у змозі ставити запитання, над якими філософія досі не замислювалася... Запитання, проблеми, парадокси, для яких у філософському дискурсі ще не знайшли слів, можуть бути поставлені на сцені.

Жодна філософська думка не може виникнути в стані амнезії, - вона мусить підживлюватися пам’ят­тю. Свій семінар я веду для групи людей, перед котрими можна ставити такі проблеми. І розмірковувати над їх вирішенням спільно.

Редакція висловлює подяку за допомогу в організації інтерв’ю перекладачеві Сергію Борщевському.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі