«ІСПАНІЯ ТВОЯ ТА МОЯ». ЧОМУ САМЕ ІСПАНІЯ?

Твори, які експонуються на виставці «Іспанія твоя та моя», написано стрімко, на одному подиху, але з урахуванням того, що експозиція розміщуватиметься саме в «Музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків». Архітектурний образ та емоційна аура інтер’єру багато важать для художника, навіть впливають на образ виставки.

Експресивно-романтичне піднесення — ознака творчого стану Ольги Петрової. Їй до снаги дарувати глядачам окрилену радість. Сумним реаліям сьогодення художник протиставляє одвічну цінність сонячного променя. Він запалює веселку на палітрі та в душі живописця. Колір для О.Петрової — храм духовності, в ньому вона не самотня — з глядачем. У запрагматизованому світі митець дозволяє собі розкіш мрійливості, мандри у фантазійні світи. Іспанія — один із таких.

Поезія завжди утаємничена, тому що ніколи не знаєш, що зрештою тобі вдалося написати.

Борхес

Іспанія — тема дитинства, юнацька мрія. Зачарування духовністю іспанської культури прийшло, коли ще в 70-х роках ілюструвала Сервантесового «Дон Кіхота» в перекладі М.Лукаша. Далі тема Іспанії поглиблювалась — фрески Каталонії, екстатичні твори Ель Греко, Гойї, майстерність Веласкеса органічно увійшли у власний культурний контекст... Нарешті мрія здійснилася — розчинилися двері музеїв, палаців, міст Іспанії. Зустрілася з тим, про що мріяла. Це унікальна подія в долі художника.

Коли нарешті дізналася, що поїду до Іспанії, написала полотно «В передчутті Толедо». Скільки разів, розповідаючи студентам про мистецтво Ель Греко, подумки сходила на пагорби Толедо.

Місто виявилося інакшим, ще загадковішим, чарівнішим, складнішим: жовто-лимонного кольору каміння під ногами, білі стіни будинків, закритих від стороннього ока ґратами, глухими ставнями, а в глибині дворів — окремий світ — синя кераміка. Іспанія, яка свого часу вигнала арабів, не знищила їхньої культури, ввела її до власного контексту: фонтани, галереї та потаємні ходи-переходи. Кожен дім — як мала фортеця, сувора зовні, вишукана в інтер’єрах.

Далі ще одна щасливо-намріяна зустріч із Барселоною, з її готичним кварталом, з архітектурою Антоні Гауді, де традиції іберійської архітектури поєдналися із чуттєвістю Сходу. Парк Гуель, що лежить на горбах, з’єднаних серпантинами сходів, балкончиків, терас, — стовідсоткове втілення дитячих фантазій про казкові палаци й сади. Музей Каталонії — колишній королівський палац у Барселоні. Він короною вивищився над каскадами співучих фонтанів. Палац — найбільше зібрання ранньохристиянського живопису Іспанії. Особливо вражають фрески Каталонії. У них сконцентрована незаперечна сила могутніх предків. Після каталонських фрески Софії Київської здаються надмірно вишуканими та аристократичними. Кольорова гама каталонських примітивів: чорне, червоне — ясне, помаранчеве. Очевидно, що фарби виробляли з натурального каміння, з місцевих глин, із землі. Ці твори приголомшують сконцентрованою в них міццю та вражаючої сили вірою. Відчутно, як перші фрескісти втілили щирі почуття у лінію, форму, колір. Фрески Каталонії були ключем до розуміння сутності Іспанії.

Коли їдеш країною, жовті скелі змінюються на червоні або вохристі, деінде з-під каменю пробивається ручай, і тут одразу створюється оаза прохолоди; коли бачиш під час цих мандрів диктові силуети биків — вони, як гіганти, охороняють дорогу, — починаєш розуміти характер народу: його стриманість, статечність, приховану пристрасність. Палаючий темперамент зачинено в грудній клітині, і коли почуття випурхують, як птах, назовні, вони напрочуд сильні. Звідси напружені ритми танців та замкнені обличчя їх виконавців. Співає й зізнається в почуттях лише тіло та віяло.

Іспанія для кожного власна, але для всіх — країна мужнього, талановитого народу, мрійників, великих ідеалістів. Дон Кіхот одвічно мандруватиме цією кам’янистою країною. Іспанія — це розпечені дахи над безлюддям сієсти, химерна краса Барселони, Толедо, Півдня... Іспанія — чудо зустрічі з красою в собі, натхнення для багатьох і — для мене особисто.

Коли сьогодні проходиш вулицями міст та містечок, піднімаєшся у фортецю Тосса де Мар або потрапляєш у потаємні шпарини суворої Херони, відчуваєш, як над тобою зависає енергетика історії: чиїхось розмов, інтриг, намірів. Це каміння дуже промовисте, воно спонукає до розуміння того, що світ не створено один раз і назавжди, що він твориться багато разів і кожним із нас окремо, особливо художником. Як і для багатьох митців та філософів, для мене багато важить відчуття часового потоку, який струменіє крізь нас. Звідси — особлива цінність хвилини, яка наповнена переживанням відкриття — зустрічі — події.

Прагнучи пережити Іспанію як подію, що сталася саме з тобою, взяла в дорогу етюдник, щоб вийти на пленер і писати до запаморочення розпечені на сонці дахи міст, галасливих ввечері, але завмерлих на час сієсти. Етюд з натури, та ще й писаний у чужій країні, коли навколо гомонить дивне для тебе життя та мова, — такий етюд є втіленою «точкою інтенсивності». Це епіцентр комунікації, пошук спорідненого між чужим та власним, злиття різноспрямованих потоків у єдине поле свідомості. Воно фіксоване в етюді з натури та ще у новому народженні художника в художникові. Якщо перша іспанська сюїта — «Іспанія без кориди» (2000 р.) в метафоричних композиціях, в нефігуративі втілювала узагальнення духу Іспанії, то «Іспанія твоя та моя» — любовний діалог із Тоссою де Мар, з містечками, зі скелями, з сонцем, шал якого відчуваєш на етюдах.

У прагненні повного розчинення в кольоровому повітрі, в намаганні зберегти в собі всі почуття, які огортали автора, писалися ці дахи, пляжі, вулички і янгол над Тоссою де Мар, в якій так полюбляв працювати Марк Шагал. Для мене виставка «Іспанія твоя та моя» — портрет щастя, а ще вдячність долі за можливість говорити з людьми мовою кольору. Йдеться про свідомість автора, яка проявляється завдяки кольору. Світло — кольорова енергетика і є сенсом живопису. Пульсація синіх, бузкових кольорів у поєднанні з червоно-помаранчевими, контрасти холодного та гарячого здавна в естетико-філософських системах багатьох релігій були символом і проявом присутності Бога.

Саме так розумів метафізику кольору Василь Кандинський — звідси походження його абстрактного живопису, «очищення» кольору від сюжетної основи. Щодо полотен «Іспанія твоя та моя» — мною пройдено зворотний шлях: від абстракцій до пейзажної конкретності, але з урахуванням символіки та інтуїтивно-чуттєвої сили кольору.

Виставка «Іспанія твоя та моя» — діалог із чистим, сяючим кольором, життя в його хвилях. Ця живописна сюїта повертає первинність відчуттів, дитинну радість першовідкривачів. Колір обдаровує спогадами снів, у яких сріблястою рибиною або легким птахом пірнаєш у червоногаряче, синє або біло-рожеве розмаїття колоризму. Автору виставки цю радість подарувала Іспанія та сузір’я Водолія як оборонця почасти нерозсудливих людей. Ходити в наш час сонячною дорогою — чи це не парадокс, не зухвальство?