Інший гумор

Поділитися
Теоретики — політологи, соціологи — уже років п’ятдесят готували і готують нас до «зіткнення цивілізацій»...

Теоретики — політологи, соціологи — уже років п’ятдесят готували і готують нас до «зіткнення цивілізацій». Вони лише про одне забули нас попередити — це зіткнення відбудеться не на державному кордоні, який відокремлює якусь мусульманську країну від немусульманської. Неправда, що початком зіткнення стала атака на ВТЦ чи вторгнення американців в Ірак, хоч які трагічні їхні наслідки. Кількість жертв і витрачених боєприпасів — ще не ознака війни цивілізацій. Ніхто не попередив нас, що сутичка може розпочатися, так би мовити, просто на кухні — на нашій кухні, що особливо сумно. І, як і сварка на кухні між людьми чужими, змушеними ділити оселю, вона вибухне раптово через якусь дрібницю, яка стала довгоочікуваним приводом для повномасштабної бійки.

Європейські ЗМІ, зробивши з історії з карикатурами на пророка Мухамеда в данській газеті «Юлландс постен» справжню сенсацію, з одного боку, дали привід ісламським радикалам зробити ворогом всю Європу, з іншого — довели конфлікт до тієї точки, у якій розкривається його суть. Це вже не проблема окремо взятої газетки, її неполіткоректності, нетолерантності, а може, і зовсім елементарного неуцтва. Ніхто з коментаторів, критиків і прихильників не узяв на себе обов’язок розібратися в мотивах редакції — чи свідомо було завдано образу, чи через незнання, або комусь дуже хотілося спровокувати конфлікт. На цьому етапі його розвитку це вже не важливо. Оскільки йдеться про зіткнення світоглядів, які об’єднують дві величезні групи, котрі поділяють досить невелику територію. Рано чи пізно це зіткнення все одно відбулося б. ЗМІ, які апелюють до свободи слова і відкидають цензуру, хоч би якою вона була, хоч би на чому грунтувалася і хоч би від кого виходила, діють у дусі європейських уявлень про вищу цінність прав і свобод. Їм протистоїть точка зору мусульман, тією чи іншою мірою скривджених неповагою до їхніх релігійних цінностей, які визначають їхній світогляд. Те, що публікацію карикатур засудили усі без винятку ісламські лідери, а можливо, й мусульмани усього світу, — цілком природно. Так само природно те, що європейці не мають наміру до цього осуду приєднатися.

Питання про те, «что такое хорошо и что такое плохо», залишимо осторонь — етика і свобода слова часто вступають у конфлікт. Зауважимо лише, що коли хтось вважає себе ображеним тієї чи іншою публікацією, він звертається до суду і має всі шанси одержати сатисфакцію. Жодна мусульманська організація Данії (і не лише Данії) з вересня по лютий цього не зробила. Було віддано перевагу погрозам, нападам, вуличним заворушенням, погромам etc. Тобто залагодити конфлікт мирним шляхом нікому на думку не спало. Замість цього всі схопилися за ножі з такою готовністю, що виникла підозра, ніби цього моменту чекали, як діти Нового року.

Для радикальних ісламістських організацій карикатури стали своєрідним шансом, вдалим інформаційним приводом для ескалації конфлікту, про який давно мріяли. Судячи з кількості учасників акцій протесту (а в більшості мусульманських країн йдеться швидше про сотні, ніж про тисячі), має місце не стільки всенародне, вірніше, всеісламське обурення, скільки спроба екстремістських угруповань зіграти на безумовно неприємному для мусульман випадку і розширити свою соціальну базу, апелюючи до релігійних почуттів «поміркованих». Особливо впадає в око те, що в акціях протесту бере участь багато школярів і студентів — робота з цими віковими групами вочевидь належить до числа пріоритетів радикалів. Соціально мобільні молоді люди, які легко піддаються пропагандистській обробці,— ідеальний матеріал для подальшого залучення в «згуртовані лави».

У європейського співтовариства замість «страху і розгубленості серед невірних», на що, можливо, розраховували радикальні організатори акцій протесту, заворушення і погрози викликали лише роздратування і гнів. Що характерно, Данія, формальний винуватець скандалу, попросила пробачення. Зате у завжди стриманій британської пресі замиготіли слівця на кшталт «ісламофашизм» (Independent), а Guardian розмістила карикатуру, на якій три похмурі мусульманські бойовики погрожують зброєю заручнику. Заручник — Міккі-Маус з широкою дурною усмішкою, який, напевне, символізує західну цивілізацію.

Примітно, що протести не концентруються на журналісті, художнику чи газеті, яка стала винуватицею скандалу, а наповнюються відверто антиданським і антиєвропейським звучанням — не без допомоги керівництва ісламських держав. Наприклад, заява міністра закордонних справ Судану Лама Акола, що «у третьому світі дуже складно провести межу між точкою зору данського журналіста і данського уряду» і «коли щось з’явилося у датській газеті, то роблять висновок, що так думають у Данії всі», — м’яко кажучи, лукавство. Чомусь коли Салман Рушді написав свої «Сатанинські вірші» ніхто і ні в якому світі не вважав, що це точка зору всіх мусульман або всіх британців. Складається враження, що в цьому випадку влада ісламських країн і Судану в тому числі (який, до речі, входить до числа країн, котрі запровадили заборону на ввезення данських товарів) вирішили, що осідлати хвилю протестів і таким чином згуртувати націю в пориві осуду «західного супостата» буде хорошою ідеєю, яка дозволяє відвернути увагу незадоволених усередині країни від нагальних проблем. Позиція зрозуміла, хоча й суперечлива. Адже зупинити підтриману державою істерію буде важче, ніж припинити заворушення з самого початку.

Треба віддати належне мусульманському світу — насправді чимала частина прихильників ісламу поставилася до горезвісних карикатур хоч і неприязно, але без особливої агресії. Чимало мусульманських ЗМІ навіть передрукували карикатури або дали на них посилання, щоб їхні читачі могли самі розібратися, що до чого. Але іслам неоднорідний, він складається з різних течій, шкіл і сект. І голос фундаменталістів, які закликають «вбивати й обезглавлювати», посилений сучасними засобами інформування, чутно набагато краще, ніж глобальне мовчання решти, яке переривається рідкісними і несміливими запевненнями, що «не всі ми, мусульмани, такі». Як завжди після чергового сплеску «ісламської загрози» лідери мусульман починають ображатися, що їх уплутують невідомо в що, що вони тут ні до чого і взагалі Коран не заохочує насильства. Що ж, їм видніше. Але в такому випадку у них є проблема, яку можуть вирішити лише вони. Європейському світогляду не властива ідея колективної відповідальності. Після вибухів у лондонському метро нікому не спало на думку громити посольства арабських держав. Але лідери британських мусульман були змушені виправдуватися, розуміючи, що у випадку радикалізації конфлікту під удар потраплять їхні безневинні одновірці — як це сталося, наприклад, нещодавно в Австралії, — а зовсім не ті провокатори, які улаштували чергове заворушення. І залишається лише сподіватися, що коли-небудь (не занадто пізно) лідерам набридне виправдуватися і вони вживуть заходів щодо припинення діяльності власних радикалів.

Інша справа, що прихильникам радикального ісламу поки що занадто легко обвинуватити «поміркованих» у зрадництві релігійних ідеалів заради шматка хліба з маслом із західного столу. Фундаменталізм, можливо, найпростіший спосіб зберегти свою ідентичність. Але в підсумку він і найбільш небезпечний — як для оточуючих, так і для самих фундаменталістів. Тому що якщо іншого можна лише відкидати, то й самому доведеться бути відкинутим. Пасіонарний іслам виглядає більш живучим на тлі поважного християнства. Але чи не тому, що, на відміну від християнства, має під собою міцну політичну основу? Можливо, зрощення релігії і політики, як це має місце в деяких ісламських країнах, підтримує релігію і кількісно, і якісно. Але це ж її і дискредитує. У результаті мовний зворот штибу «ісламські бойовики» або «ісламські терористи» стає штампом, який об’єднує релігію і злочин на рівні мови, а отже — і на рівні свідомості.

На окреме згадування заслуговує радикальна поведінка мусульманської діаспори в західноєвропейських країнах, яка, дуже можливо, і звернула увагу ісламського світу на карикатури. Численні і дуже ізольовані від культурного впливу країн проживання, деякі з цих громад, здається, намагаються бути «більшими католиками, ніж Папа Римський» — звичайна, до речі кажучи, ситуація з «діаспорянами». Варто визнати, що ізоляції етнічних груп усередині європейських країн значною мірою сприяють самі місцеві уряди — за допомогою імміграційної і соціальної політики. Відносно м’яке законодавство щодо в’їзду біженців і мешканців колишніх колоній, природно, збільшує розміри їхніх громад. Розвинена система соціального захисту з одного боку, і досі ще помітна дискримінація при прийомі на роботу — з іншого призводять до максимально замкнутого існування подібних громад. Замість популярної в США доктрини melting pot («плавильного чану») ми бачимо швидше мозаїчну структуру. І ця мозаїка, яка більш-менш успішно зарекомендувала себе в англо-французькій Канаді, дає дедалі більші збої, приміром, у франко-арабському Парижі. До речі, багатьох українців, які спробували життя нелегального «заробітчанина» у Європі, досі мучить запитання: чому велика кількість людей з третього світу без фаху, а іноді і без найменшого бажання щось робити користується всіма благами соціальних програм Західної Європи, у той час як їм доводилося нелегально працювати в таких сферах і на таких «посадах», які банально не хочуть посідати як представники титульної нації, так і легальні іммігранти. При тому, що у західних європейців із східними конфлікт культур траплявся б, очевидно, набагато рідше. Хай там як, соціальний ізоляціонізм дозволяє етнічним меншинам у країнах Європи зберігати культурні традиції і соціальні звичаї в незайманій чистоті і підтримувати міцніші зв’язки з колишньою батьківщиною, ніж з новою. Прибічники етнічного різноманіття можуть лише порадіти цьому факту. Але в ситуації, коли етичні (і юридичні, до речі, теж) норми країни, яка приймає, суперечать уявленням іммігрантів, конфлікту не уникнути. Адже через фальшиву «політкоректність» проблема замовчувалася і заганялася всередину протягом десятиліть — замість того, щоб відповідним чином досліджуватися на благо як іммігрантів, так і корінних жителів.

Глобалізацію часто подають як виклик для країн третього світу. Але вона несе масу викликів і світу номер один. Зокрема імміграція жителів ісламських країн у Європу — серйозний виклик європейській культурі. І на цей виклик їй рано чи пізно доведеться давати відповідь, зважаючи на масову присутність «іншого», що говорить іншою мовою. Один із базових принципів етнополітики передбачає, що в будь-якій країні міжетнічний спокій існує в тому випадку, якщо представники етнічних меншин не відчувають істотного дискомфорту від своєї етнічної приналежності. В іншому випадку напруга, яка загрожує перерости в соціальний вибух, неминуча — незалежно від розмірів субсидій і соціальних подачок, які є не чим іншим, як спробою відкупитися від проблеми. Проте у випадку з «карикатурним скандалом» ситуація, здається, кардинально інша. Права, які привласнюють собі етнічні меншини, роблять некомфортним існування основного етносу на власній території, що не може не викликати адекватної реакції.

Адже якщо говорити лише про конфлікт «карикатурний» — він не є дуже складним. Це конфлікт культур — у корені світської й у корені релігійної. Втім, є у ньому ще один цікавий момент. Ця історія б’є не тільки по доктрині політкоректності, розкриваючи її ефемерність, але і по доктрині нібито існуючого міжкультурного діалогу. Карикатури намальовані на прохання редактора відділу культури газети «Юлландс постен» «зобразити пророка, як ви його собі уявляєте». У результаті карикатури певною мірою дали швидше уявлення художників про іслам. Зокрема, про іслам як про загрозу. Мусульманський світ образило більше це, ніж факт зображення пророка. Подібні страхи, образи і вже тим більше такі несиметричні відповіді свідчать лише про одне — співіснуючі на одній території культури не просто залишаються максимально чужими, що не розуміють одна одну, вони навіть не намагаються вести горезвісний міжкультурний діалог, прикриваючись з одного боку фіговими листками свобод і політкоректності, а з іншого боку — прагненням зберегти ідентичність. Щиро кажучи, це цілком природно, тому що дотепер історія не знала і не знає успіхів гуманного міжкультурного діалогу, який проводиться методами, відмінними від прямого насилля чи пасивної асиміляції. Хотілося б, звичайно, створити прецедент — хіба мало чого історія не знала дотепер. Хотілося б, хоча б тому, що не було в історії людства війн страшніших за релігійні і міжетнічні. Тому що по обидва боки учасники конфлікту граються з вогнем — і відносно молодий пасіонарний іслам, який вважає, що бабуся Європа загрузла у розпусті і сибаритстві, прогнила і, відповідно, слабка, і Європа, котра зовсім нещодавно двома світовими війнами показала, якого звіра ховає під буржуазним полиском.

Компактні, ізольовані і не асимільовані в соціум (змішаними шлюбами, фаховою або суспільною діяльністю, спільністю культурних інтересів або цінностей) меншини мають чималі шанси стати зручною мішенню для націонал-радикальних рухів, при мовчазному ігноруванні з боку влади і суспільства. І якщо в гіпертолерантній Скандинавії це малоймовірно, то в країнах із більш потужними традиціями націоналізму реакція мусульманських радикалів на карикатури може стати неабияким джерелом поповнення лав як консервативних і націоналістичних партій, так і бойових організацій різномастих ultras і nazi. Але ескалація такого насильства, дуже бажана для радикалів по обидва боки, стане катастрофою для всіх інших. Десятки теоретиків розповідатимуть нам про «смертельні образи ісламу, які можна змити лише кров’ю винних», або про «життєвий простір для білої раси». А в той самий час сотні мільйонів боятимуться виходити на вулицю, засинатимуть зі страхом — не знаючи, чи прокинуться. Про це варто подумати, перед тим, як змінювати суд або мирний протест на пляшки із запалювальною сумішшю.

Хроніка подій

Ё Уперше карикатури із зображенням пророка Мухамеда були опубліковані в данській газеті «Юлландс постен» у вересні 2005 року: на пропозицію редактора відділу культури цієї газети, карикатуристи зобразили, як вони бачать пророка.

Ё Дипломатичні протести з боку ісламських країн розпочалися в жовтні 2005 року і призвели до закриття деяких посольств.

Ё Наприкінці січня — початку лютого розпочалися масові протести в ісламському світі і бойкот данських продуктів. У Палестинській автономії збройні угруповання виступили з прямими погрозами на адресу громадян тих країн, у яких було опубліковано карикатури. Прозвучали також погрози вбити художників, які їх намалювали.

Ё У січні—на початку лютого карикатури були передруковані в Австрії, а на початку лютого — у кількох газетах Франції, Німеччини, Італії й Іспанії. На цей час карикатури були презентовані читачам Болгарії, Йорданії, Швейцарії, Нової Зеландії, Норвегії, США, Єгипту, Польщі, України, Великобританії.

Ё У ісламських країнах — Лівані, Сирії, Ірані, Таїланді, Індонезії, Судані, Нігерії та ін. — тривають акції протесту і погроми дипломатичних представництв Данії, інших європейських країн і США. В Афганістані учасники протестів робили спроби прорватися на військові бази НАТО. Ряд ісламських країн оголосили про припинення торгових відносин із Данією. З’являються перші жертви — це переважно учасники акцій протесту, вбиті під час сутичок із поліцією.

Ё Але з’являються і жертви істерії — зокрема католицький священик, застрелений у Туреччині підлітком-мусульманином, який взяв близько до серця гасло радикалів. Понад сотню людей — переважно жертви погромів диппредставництв і торгових точок — госпіталізовано.

Ё Акції протесту відбулися також у європейських країнах, де живе досить багато мусульман, — у Франції, Великобританії.

Ё На тлі «карикатурного скандалу» Іран намагається легітимізувати своє рішення про подальшу розробку ядерної зброї, заявляючи про необхідність захищатися від спроб Заходу принизити іслам.

Ё Лунають погрози на адресу авторів карикатур, газет і просто громадян європейських країн, які перебувають нині на території мусульманських держав.

Ё Під тиском мусульман і своїх промислових та торгових підприємств, які зазнають збитків на Сході, газета попросила вибачення за публікацію. Прохання вибачення підтримав прем’єр-міністр Данії. Другого лютого прем’єр-міністр Данії Андерс Фог Расмуссен виступив на одному з арабських телеканалів з проханням вибачення за образи, заподіяні карикатурами. Але водночас він виступив на захист свободи слова.

Ё Співробітники газети, яка дала привід для конфлікту, запевняють, що їхньої газети і карикатур, у ній опублікованих, на Сході не бачив ніхто. Замість їхніх карикатур громадянам цих країн підсунули зовсім інші картинки, які справді ображають їхні релігійні почуття. Таким чином, журналісти обвинувачують групу радикальних імамів із Данії в дезінформації з метою ескалації конфлікту.

Ё Проте європейська преса продовжує передруковувати карикатури. Окрім того, цього тижня, на знак солідарності з данськими колегами, одна зі шведських газет оголосила про конкурс карикатур на пророка. Водночас уряд Ірану запропонував своїм художникам позмагатися в дотепності на тему Голокосту.

Ё Керівники європейських країн і США у своїх виступах на тему «карикатурного скандалу» в основному солідарні. Вони вважають, що карикатури публікувати не слід було, але при цьому різко засуджують погромників, закликають журналістів приймати етично зважені рішення, але при цьому нагадують про цінність свободи слова. Держсекретар США Кондоліза Райс обвинувачує Іран і Сирію у свідомому розпалюванні пристрастей навколо «карикатурного скандалу».

Ё В Україні карикатури опублікувала цього тижня газета «Сегодня», після чого наразилася на різку критику з боку мусульманських організацій і була змушена попросити вибачення. Президент України В.Ющенко через керівника своєї прес-служби висловив свою позицію стосовно «карикатурного скандалу». Він засудив дії газети, яка опублікувала карикатури з пророком Мухамедом. Засудити організаторів погромів та істерії, які призвели до людських жертв, президент Ющенко, напевно, не вважав за потрібне.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі