ІНША АБЕТКА

Від редакції

Тижневик «Дзеркало тижня» починає друкувати фрагменти книги есеїв «Інша абетка» («Inne Abecadlo») видатного польського поета, публіциста, лауреата Нобелівської премії 1980 року Чеслава Мілоша в перекладі Наталки Сняданко. Рідкісна глибина й рефлексивність, відвертість і стилістична розкутість, парадоксальність і уважне приглядання до світу характеризують цей збірник есеїв Мілоша. Сподіваємося, що низка публікацій наблизить українського читача до розуміння творчості поета.

Адам і Єва. Найбільшою заслугою біблійної історії про наших перших родичів є те, що вона незрозуміла, і, напевно, завдяки цьому промовляє до нас сильніше, ніж будь-яке розуміння. Саме тому Лев Шестов вважає, що важко собі уявити, ніби неписьменні пастухи самі вигадали загадковий міф, над яким мислителі протягом кількох тисячоліть ламають собі голови.

Рай, у якому не існує ні хвороб, ні смерті, і двоє людей відчувають повноту щастя. У куштуванні забороненого плоду з дерева пізнання добра і зла людська уява радо вбачала сексуальні потяги, але Джон Мілтон у «Втраченому раї» іде за іншою традицією і дуже виразно описує кохання Адама і Єви як частину їхнього райського стану.

І так сказала мати нас усіх

В очах подружній поваб неосудний

Солодке віддавання. Напівподих

Напівобійми майже.
Сперлася на нього

І перса їй набрякли,
що торкались до тіла

Батька нас усіх
під золотом волосся

Отож, що означає дерево пізнання добра і зла? Множаться домисли. Деякі єврейські теологи відчитують прихований зміст у тому, як виглядають гебрейські літери. Обсерватори нашої цивілізації і глухих кутів, у які загнано розум, бачать в голосі змія спокусу раціоналізму. Інші ж стверджують, що куштування забороненого плоду починає історію людства, бо перед тим, як його скуштувати, Адам і Єва жили життям несвідомим, тваринним, тому сатана-змій мав рацію, коли говорив, що їм відкриються очі. Творець, зрештою, теж мав рацію, бо застеріг їх, що помруть, коли скуштують того плоду. Але найчастіше підкреслюється цілковитий послух, з яким ставилися до Бога перед тим, як порушили заборону. Катастрофа настала, коли його опустили до рівня істот створених і звинуватили у заздрості, тобто перший гріх був за своєю суттю гріхом гордині.

Чому після порушення заборони вони раптом помітили, що голі, і почали стидатися? Це, напевно, важливо, але найбільш незрозуміло. Над цим можна розмірковувати безкінечно. Вони вийшли на дорогу історії та цивілізації, а оголеність є її запереченням? Для цього Бог повинен був пошити їм убрання із тваринних шкур? І чому ця одна мить спричинилася аж до таких наслідків: не лише до їхньої смерті, але і до цілковитої зміни в природі, бо і природа в раю була безсмертною. І не лише це, а і первородний гріх, який гнітить кожного чоловіка і кожну жінку протягом незліченних поколінь. На щастя, католицька теологія зараховує первородний гріх до таїнств віри і не намагається з’ясувати, як трапилося так, що ми його успадковуємо.

Найглибше наше переконання, що сягає сутності людської істоти, — ми повинні жити вічно. Ми відчуваємо нашу минущість і смертність як насильство над собою. Тільки рай є справжнім, світ — несправжній і тимчасовий. Тому історія про гріхопадіння так зачіпає наші емоції, ніби викликає у приспаній пам’яті якусь древню правду.

Біологія. Найбільш демонічна з наук, бо підриває нашу віру у вище покликання людини. Цю науку повинні були винайти маніхейці, які вважали, що світ був створений злим деміургом, але вона виникла набагато пізніше. Вона займається, як видно вже з назви, життям, а насамперед живленням організмів, одні з яких служать їжею для інших. Природа складається з тих, кого їдять, і тих, хто їсть, natura devorans i natura devorata. Основним тут є боротьба, в результаті якої виживають сильніші і гинуть слабші. Саме це винесення на п’єдестал сили є найбільш диявольською приправою біологічних відкриттів, і непотрібно навіть філософії, щоб зробити песимістичні висновки із наукових даних.

Виживання найбільш пристосованих називається природнім відбором і повинно пояснювати появу і зникнення видів. Таким чином залишається відкритою прірва часу, тобто минуле землі, яке Біблія окреслює на проміжку шести тисяч років і яке розтягується на мільйони і мільйони років існування живих організмів, що народжуються і помирають без того, що становить нашу гордість, без свідомості. Але наш вид теж включений у еволюційний ланцюжок і людська свідомість відрізняється від інтелігенції найбільш споріднених з нами ссавців хіба що ступенем.

Дарвінові, який у молодості студіював теологію в Оксфорді, не був чужий релігійний світогляд. Представляючи у 1859 році працю «Про походження видів», він із жалем констатував, що його праця викладає теологію диявола. Це могло означати тільки те, що він провадив спостереження, які вказували на структури життя, що їх він сам вважав такими ж бридкими, як і церква, яка боролася з його теорією.

Він знищив межу між людиною і твариною. Людина, обдарована безсмертною душею, була безкінечно вища за будь-яку живу істоту. Творець у Книзі Буття говорить: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі!» Але цей королівський привілей був підданий сумніву в той момент, коли затерлася межа між нами й іншими видами живих істот, або ж не вдалося зафіксувати той момент, коли у ході еволюції свідомість виділилася з несвідомості. Відтоді віра у безсмертя душі стала чимось на зразок узурпації.

Жодна з наук не сягає так глибоко в наше відчуття світу, як біологія. Повноту влади, нехай і з певними спрощеннями та вульґаризацією, вона відчула аж у двадцятому столітті. Як стверджує Єжи Новосельський, чию думку (православну) не стримують навики, властиві католикам, у тому ж столітті німці, народ філософів, взяли на себе нелегке завдання: втілити в практику тезу, що наш образ людської істоти, як звіра, який змушений коритися силі, повинен породити наслідки. Вони зробили це, створивши Освенцім.