ІМІДЖ СТОЛИЦІ — ІМІДЖ ВЛАДИ

Незадоволення містобудівною політикою Києва було й залишається багато. Донедавна воно пов’язувалося переважно зі стихійністю забудови й безсистемністю архітектурних рішень, із порушеннями історичного середовища та інтересів жителів, із постаттю найголовнішого архітектора столиці С.Бабушкіна. Останнім часом на містобудівному фронті позначилися зміни: торік затверджено Генеральний план розвитку міста Києва. А цієї осені змінився й головний архітектор столиці. Зміни завжди пробуджують сподівання на краще. Наскільки вони реальні? Судіть самі. «ДТ» знайомить вас із новим головним архітектором Києва Василем Присяжнюком та його командою.

— Хотілося б із перших рук отримати загальне уявлення про Генеральний план — чого нам чекати від нього?

Василь Чекмарьов, заступник голови правління АТ «Київпроект», директор інституту «Київгенплан»:

— Генеральний план розроблено за два роки. Зробити його у такі стислі терміни було досить складно — попередній план розроблявся протягом восьми років. У зв’язку з тим, що ми потрапили в нову економічну ситуацію, стали столицею європейської незалежної держави, ми одержали вказівку розробити новий Генплан для нових економічних умов у стислі терміни. Це було цілком реально, оскільки в нашій команді працювали досвідчені фахівці, зокрема й учасники розробки попереднього Генплану, — а його свого часу було визнано одним із найкращих в СРСР. Розробляли ми його на основі положень, визнаних на сучасному етапі в усьому світі. При цьому Київ повинен виконувати функції столиці незалежної держави, відповідати глобалістичним, екологічним та естетичним вимогам. Основним завданням було знайти стратегічний напрям географічного розвитку Києва на найближчі двадцять років. Відповідно до попереднього Генплану, Київ поступово розширювався в усіх напрямках — на північ у районі Вишгорода, на південь у напрямку Ходосівки, головною зоною забудови були Осокорки й Троєщина. Сьогодні ці райони фактично сформовані, залишається один напрямок на Осокорках — на південний схід, частково завершена Троєщина, і ми вже могли б відійти від цих майданчиків.

Ми розробляли модель міста Києва до 2050 року й опрацювали величезну кількість варіантів з урахуванням того, як працюють комунікації, мости, де переважно розміщені робочі місця, рівень народжуваності тощо. Опрацьовували варіант розширення Києва на схід, у напрямку Броварів, тобто передбачався розвиток Лівого берега. Але потрібно було зберегти основну вісь Києва — північ—південь, екологічну вісь Дніпра. Якщо раніше ми розглядали Димер як можливий будівельний майданчик, то після чорнобильської аварії цей варіант, природно, відпадає. А на цій ділянці можна було розмістити чотири мільйони квадратних метрів житла — це треба було якось компенсувати. Тож наша модель показала, що найбільш прийнятним буде південно-західний напрямок — трикутник між житомирським і одеським напрямками. На півночі, у районі Вишгорода, можна розмістити два-три мільйони квадратних метрів житла, на півдні — ще два-три мільйони. Крім того, трохи можна розподілити на наявних майданчиках. Європейські житлові норми — 30—40 квадратних метрів на людину. У Києві нині — 19. А щоб спланувати бодай 25—27 метрів на людину, за 20 років ми повинні побудувати в Києві 26 млн. квадратних метрів. Оскільки зараз весь фонд житла в Києві становить 50 млн. квадратних метрів, ми повинні побудувати половину від наявного. Плануємо до 2010 р. повністю розробити всі майданчики міста — побудувати ще 18 млн. квадратних метрів житла. А решту побудуємо на південно-західних територіях.

— Чому відхилили «лівобережну модель»?

В.Ч.: — Ви ж самі бачите, наскільки перевантажені мости. Якби ми продовжували забудову на Лівому березі, нам забракнуло б потужностей мостів, навіть попри те, що плануємо спорудити ще два мости — подільсько-воскресенську лінію та найбільш південний обхідний міст.

— А яка доля історичного центру? Там теж будуватиметься житло?

В.Ч.: — Є можливість вирішення забудови історичних центрів шляхом реконструкції з доповненням житла, визначенням цінності кожної споруди на території міста. Таким чином, наступним кроком після Генплану має стати опрацювання кварталів. Ми вже це розпочали. Незабаром стане відомий відсоток зносу будинків і які саме ділянки можна буде забудовувати. Але в центрі планується будувати переважно не так житло, як офісні центри й будинки громадського призначення. Центральна частина повинна виконувати функції, що відповідають столичному місту.

— Окремі критики стверджують, що нинішній Генплан Києва — це не зовсім Генплан, оскільки в ньому немає архітектурних рішень.

В.Ч.: — Автори цих тверджень просто не розуміють, що таке Генплан. Цей основний містобудівний документ визначає стратегічні напрями розвитку міста і його окремих функціональних зон. Багато хто перекручено розуміє Генплан як архітектурний проект. Це неправильно. Завдання Генплану — зонування, створення збалансованого плану розвитку міста, визначення пріоритетів у його розвитку.

— Тобто архітектурних рішень у рамках реалізації Генплану справді немає?

Василь Присяжнюк, начальник Головного управління містобудування, архітектури й дизайну міського середовища:

— Ми вже розпочали реалізацію Генерального плану й намітили низку містобудівних рішень. Генеральний план треба деталізувати. Якщо він передбачає зонування, транспортні розв’язки — каркас міста, то тепер ми розробляємо детальний план територій. Починаємо, певна річ, із центру, з таких найважливіших містобудівних вузлів, як в’їзди в місто, берег Дніпра, території складських приміщень, які можна використовувати під житло. Ми хочемо, щоб містобудівна документація лягла в основу земельних питань — щоб земля виділялася під те, що передбачено Генпланом. Нині ми працюємо над формуванням бюджету і відповідну пропозицію внесли в міськадміністрацію.

— Як ви плануєте утримати баланс між прагненням будувати в центрі міста й необхідністю зберегти неповторне історичне середовище Києва?

В.П.: — Головне — виконувати завдання комплексно. Приклади таких вдалих рішень уже є — реконструкція кварталу в межах вулиць Жилянської, Горького, Саксаганського, Володимирської. За це взялася голосіївська адміністрація. Гадаю, це буде пілотним проектом виконання такого завдання. Але найбільше громадськість, ясна річ, цікавить доля міського ядра — Поділ, територія «міста Ярослава». Тут ми теж будемо прагнути розробляти квартали комплексно — це буде і регенерація, і часткове відселення, і знос старих будинків, які не мають цінності. У ці старі споруди треба вдихнути нове життя, привнести сучасні технології, але при цьому не зашкодити сформованому масштабу міста.

— У вас уже є успішні проекти таких рішень?

В.П.: — Перша робота — квартал між Пушкінською, бульваром Шевченка та Великою Васильківською. Там, правда, проектувальники й інвестори ще не цілком зуміли реалізувати комплексний підхід — протести жителів треба врахувати. Але деякі зразки, приміром, готель Прем’єр-Палас, свідчать, що розробка йде в правильному напрямі. Якщо ми всі будинки приведемо в такий порядок, то матимемо столицю європейського зразка.

— Дуже цікавий мовний зворот. Що означає «столиця європейського зразка»?

В.П.: — Так, цей вислів нині став модним. Ми прагнемо вивчати досвід західних країн. Бачимо, як там усе вирізняється якістю виконання робіт, використанням сучасних матеріалів, новими засобами проектування й будівництва. Мабуть, тому я й кажу про «європейський зразок».

— Після того, як упав фасад на Великій Васильківській, питання перепланування квартир турбує багатьох киян. Чи є механізми впливу на охочих перебудувати квартиру або надбудувати мансарду?

Едуард Лещенко, заступник начальника Головного управління містобудування, архітектури й дизайну міського середовища:

— Гадаємо, що механізм буде таким. Коли людина одержує чи купує квартиру, вона підписує договір із районною адміністрацією про те, що не має права порушувати архітектурний образ цього будинку й робити перепланування. А покупець квартири, у свою чергу, не має права купувати квартиру з порушенням проекту. Ця норма з нового року запроваджується в Москві, і москвичі, на мою думку, запропонували непоганий варіант. Це стосується і балконів та фасадів. Іншого шляху, гадаю, немає. Ну і ще — це питання ментальності населення. Ось у вас є балкон? Його засклено? А ви одержали на це дозвіл? Ви або ті, хто жив у цій квартирі до вас, засклили балкон без будь-якого на це документа. А потім ви запитуєте, чи є в нас механізм, щоб не дати вам усе це робити. Ось він, рівень громадянської свідомості.

В.П.: — Авжеж, спливуть роки, поки ми зрозуміємо, що все треба робити як належить — за проектом, відповідно до вимог, за згодою сусідів. А поки що, зрозуміло, необхідно зробити жорсткішим закон. Житлового кодексу, від якого багато залежить, досі не ухвалено. Слід передбачити адміністративну, а то й кримінальну відповідальність за такі порушення. Але на сьогодні в нас нікого не покарали за те, що він розібрав стіну, посунув перегородку або розрубав каркас. За це в нас передбачено мінімальні штрафи, цілком посильні — на них можна собі дозволити не звертати увагу.

Андрій Миргородський, перший заступник начальника Головного управління містобудування, архітектури й дизайну міського середовища:

— Стосовно мансард, то ми вирішуємо це питання так. Якщо історичний будинок мав мансарду, то можна її побудувати знову. А коли ні, то треба вивчати цю можливість в історичному середовищі, залежно від стану будинку, і якщо є сенс надбудовувати, то розробку проекту повинен робити «Київпроект». Ми маємо приклади, коли такі речі розробляють непрофесійні організації. Так, коли упав фасад на Великій Васильківській, першим на розгляд викликали Київпроект — ми навіть не знали, хто виконував планування надбудови. Тож такі проекти повинні проходити через спеціалізовані інституції.

— Жителі Києва нарікають на те, що будівництво в нас ведеться з розмахом, а старі будинки тим часом руйнуються — зокрема й історично цінні.

В.П.: — Треба привертати увагу тих інвесторів, котрі будують нове, до старих будівель. Таке трапляється — викуповує інвестор будинок, приводить його в порядок і використовує на власний розсуд. На Ярославовім Валу чудові приклади, на Інститутській, на Грушевського. Але таких інвесторів, на жаль, поки що мало. З більшим задоволенням будують нове. Це простіше. Щоб реконструювати або реставрувати старий будинок, треба вкласти навіть більше коштів, ніж у побудову нового. Але є інвестори, котрі розуміють цінність історичних будинків і готові ними займатися не тільки заради швидкого одержання прибутку, а й із якихось вищих міркувань — хочуть зробити щось вічне.

Крім того, поступово змінюється уявлення про «елітність житла». Вже є люди, котрі розуміють: важливо не лише спорудити будинок посеред міста, а важить і те, що буде навколо будинку, який відкривається краєвид із вікна тощо. Тож окремі інвестори вважають, що їм вигідніше вкласти гроші в реконструкцію всього кварталу й спорудити в ньому будинок для себе. Наше завдання — підказати їм, як це краще зробити.

— Ви продовжуватимете програму відновлення зруйнованих пам’яток?

В.П.: — Це державна програма відновлення втрачених пам’яток культури України, і ми, ясна річ, будемо її виконувати. Це робиться відповідно до норм: відновлюються лише ті пам’ятки, які мають чітко підтверджену автентичність, на які є відповідна документація. Відновлення «на думку» не допускається. Ось від Десятинної церкви, приміром, нічого не збереглося. Через що, власне, питання відновлення поки що й застопорилося — відтворити її такою, якою вона була, неможливо. Немає документів — є лише версії.

— А стосовно церкви на Поштовій площі? Приміром, академік Толочко стверджував, що вона стоїть зовсім не там, де стояла до зруйнування.

В.П.: — Вона стоїть на історичному фундаменті.

А.М.: — Зі зрушенням, правда.

В.П.: — Але загальний вигляд площі вона поліпшила. Якщо все підпорядкувати єдиному плану завершення архітектурного образу цієї площі, то, можливо, вийде непогано. Ми зробили таку пропозицію ряду інвесторів, котрі хочуть побудувати деякі споруди на цій площі.

— Це робиться в рамках реалізації політики забудови київських площ, про які говорила Лариса Скорик?

Е.Л.: — Поштової площі як такої ніколи не було. Була кінцева зупинка кільцевого маршруту, поштова станція, від якої розходилися вулиці. Сьогодні цю площу ми намагаємося сформувати. Ось недавно дивилися проект готелю в районі фунікулера. Повернули — громадськість вирішила, що треба допрацювати. На сьогодні немає сформованого архітектурного плану площі. Шукаємо.

В.П.: — Вважаю, що ми повинні ще попрацювати над кількома київськими площами. По-перше, вони приваблюють інвесторів. По-друге, не всі мають завершений вигляд. Крім Поштової, це ще, приміром, площа Перемоги. Московська площа — приваблива місцинка для інвестора. Ми повинні його випередити, щоб дати йому ескізи того, що там необхідно побудувати. Ось недавно провели конкурс щодо Європейської площі — мер міста поставив завдання прискорити вирішення питання про її реконструкцію. Найближчим часом розбиратиметься кутовий будинок, що виходить за червону лінію. Зрозуміло, киян цікавить, що буде з площею далі. Незабаром завершиться конкурс, і ми зможемо переглянути відібрані роботи. Буде проведено опитування громадської думки.

— Коли готується будівництво в історичній частині міста, археологи починають скаржитися, що їм не дають можливості провести необхідні дослідження.

А.М.: — Ми максимально сприяємо археологам. Але ж розумієте, у центральних районах міста не може довго стояти розритий котлован — це порушує рух, створює аварійні ситуації. Тож археологи повинні нас зрозуміти. Якщо вони чогось не встигають, але хочуть встигнути, могли б працювати не тільки в робочий час. Зі свого боку, ми як можемо їм допомагаємо, оскільки теж зацікавлені в тому, щоб вони закінчили свою роботу якнайшвидше. Адже місто не дає нам багато часу на підготовчі роботи.

В.П.: — Усі скаржаться на брак часу — в археологів бракує часу на розробку культурного шару, у проектувальників — на розробку проекту, у будівельників — на будівництво, а інвестор приходить і каже: що це ви мені тут будівництво на п’ять років розтягнули? Усі скаржаться — і в усіх питання часу.

— Ви, напевно, помічали, що в Києві після Майдану Незалежності не дуже довіряють містобудівним конкурсам. Чи не думали ви робити їх міжнародними для підвищення авторитету?

Е.Л.: — А ви гадаєте, закордонні архітектори сюди приїдуть? Їм і в себе роботи вистачає. Їх можна зацікавити хіба що якоюсь особливою темою. Не братимуть вони участі в конкурсі на окремо взятий будинок.

— На окремо взятий будинок, можливо, й ні. А ось на окремо взяту площу в історичному центрі — цілком імовірно. Ви ж кажете, що ще не все розроблено.

В.П.: — У проведенні того чи того конкурсу повинен бути зацікавлений інвестор, котрий планує забудувати якусь територію. Щоб звернутися до закордонних архітекторів, треба запропонувати їм безліч різноманітних документів про цю територію — ми поки що до такої роботи не готові. Але в майбутньому прагнутимемо до проведення міжнародних конкурсів. Першою ластівкою, можливо, стане конкурс на забудову кварталу навколо російського посольства — у ньому братимуть участь росіяни, отже, це вже міжнародний конкурс.

— Яка доля ідеї забудови Дніпрових схилів?

А.М.: — Гадаю, якщо ми дозволимо там будувати, то охочих буде більше, ніж землі.

— То так чи ні?

В.П.: — Цей проект ми поставимо на всенародне обговорення й тоді вирішимо.

— А як узагалі вирішується питання участі громадськості в містобудівних рішеннях?

В.П.: — Це болюче й нове для України питання. У нас є така форма роботи — містобудівна рада, що складається з великої кількості професійних архітекторів, політичних діячів, учених, інженерів. Це основний фільтр, через який проходять усі проекти.

— А проект Майдану Незалежності через нього теж пройшов?

Е.Л.: — Було вісім громадських розглядів проекту забудови Майдану. У місті Києві взагалі немає випадків, щоб будувався об’єкт, не узгоджений з містобудівною радою. Немає таких випадків.

— Зокрема й проект реконструкції Майдану?

Е.Л.: — Я повторюю: немає випадків, щоб об’єкт не пройшов усіх етапів узгодження. Трапляються самовільні прибудови, перепланування, але стосовно об’єктів — усе проходить через раду.

— Тобто містобудівна рада — це цілком дійовий фільтр, на ваш погляд?

В.П.: — Абсолютно. Недарма О.Омельченко поставив перед нами завдання оновити положення про містобудівну раду та склад учасників. Ніхто не заборонить першому-ліпшому бажаючому подивитися й послухати, що відбувається на містобудівній раді.

— А вплинути?

Е.Л.: — Кожен, хто туди приходить, може висловити свою думку.

В.П.: — Авжеж, важливо вислухати думку опонента. Ми намагаємося знаходити спільну мову і з Л.Скорик, і з М.Жариковим — з усіма, хто має свій погляд на складні питання забудови міста. По змозі ці думки, звісно, треба враховувати — у кожній думці професіонала є певна частка істини. Треба знайти золоту середину. Нам теж складно — адже все це доводиться якось подавати інвестору.

— На своїй першій прес-конференції ви говорили про «нову містобудівну політику», яку збираєтеся проводити в Києві. Поясніть, будь ласка, у чому вона полягає.

В.П.: — Передусім у тому, що вся будівельна політика повинна грунтуватися на містобудівній документації, і, найголовніше, — на Генплані. Його затверджено торік, і це основний стратегічний документ. Оце і є новий підхід у нашій містобудівній політиці. До того ж, за вказівкою О.Омельченка, до нового року ми повинні розробити цільову програму земельних відносин у місті.

Крім того, є побажання спростити одержання вихідної дозвільної документації інвестором. Процес занадто складний. Це проблема невідповідності законодавства: з одного боку, ми повинні видавати документи швидко, з іншого — інвестор змушений одержувати дозвіл у величезної кількості різноманітних інстанцій, і в результаті витрачає дуже багато часу та грошей. Ми збираємося зробити все можливе в рамках законодавства, аби полегшити цей процес.

— Ви вже відчули, що вам випала певною мірою іміджева роль при мері міста? Адже те, що робить або дозволяє робити Київголовархітектура, — це перше, що впадає в око і киянам, і гостям столиці.

В.П.: — Так, важко бути мером міста — навіть коли помиляєшся не ти, а хтось із твоєї команди, відповідаєш усе одно ти. Тому, звісно, працюючи на імідж столиці, ми працюємо й на імідж міської влади. Намагатимемося робити так, щоб нашими рішеннями були задоволені кияни. Адже, як кажуть на Заході, якщо тобою незадоволені громадяни, вони тебе більше не оберуть.