ХРАМ ВІЧНОСТІ

У Македонії відкрито й освячено унікальний храм Святої Трійці. Експерти називають його вершиною православного зодчества ХХІ століття на Балканах. Площа храму — 550 квадратних метрів. Весь внутрішній простір розписаний фресками, зовні він викладений флорентійською мозаїкою. У вікнах — різнобарвні вітражі. На храм пішло 250 квадратних метрів сухозлітки, напівкоштовне каміння, дорогі породи дерева.

Будувався храм вісім років і обійшовся в понад шість мільйонів доларів. У орнамент чавунної огорожі золотом уплетено літери «Р» і «Г». Рісто Гуштеров — македонець, бізнесмен, на чиї кошти храм побудували. А втілив його ідеї в життя Анатолій Гайдамака. Вся мозаїка храму, фрески, сам іконостас, більшість вітражів і все коване лиття (включно з огорожами й хрестами) — робота українських майстрів.

На відкриття храму з’їхалися друзі Гуштерова з усього світу. З України прибула делегація на чолі з Віктором Ющенком. Храм освятили вищі чини македонської церкви на чолі з митрополитом усієї Македонії владикою Стефаном. У церемонії відкриття взяв участь і президент Македонії Борис Трайковскі.

Храми народжуються в муках

Святилище далося його творцям дуже великою ціною.

За час будівництва країна пережила війну з НАТО 1999 року, збройний албано-македонський конфлікт 2001 року та масу повоєнних економічних криз. Рісто Гуштеров заприсягся, що за жодних обставин не залишить будівництво, і свого слова дотримав. «Така історія храму лише сприяє його великій святості, — переконаний митрополит Стефан, — адже він є матеріальним утіленням самої молитви, яка йде від серця й досягає неба. І особливо щирі та гарячі звернення до Бога в похмурий час, коли підсилюється прагнення миру та гармонії».

Над храмом працювали переважно українці — сорок майстрів за весь час будівництва.

— За родом своєї праці я часто бував в Україні, — розповідає Рісто Гушеров. — Як колекціонер цікавився українським живописом і нерідко купував картини. Спочатку я запросив працювати над храмом кращих майстрів із кількох країн світу. Та виявилося, що кожен із них геніальний сам по собі, а коли разом зберуться — не можуть дійти єдиної думки. Необхідний був Майстер, який би змусив цей оркестр грати в унісон. Доля звела мене з Гайдамакою.

— Рісто прийшов до мене в майстерню, — згадує Анатолій Васильович, — чаю попив, поговорив про щось, подивився картини. Шість із них купив. А коли почав розповідати про храм, у нас виявилася надзвичайна спорідненість поглядів, порозуміння, що називається, із напівслова.

Рісто запросив Анатолія Гайдамаку до Македонії, влаштував у Сербії виставку його картин. Потім запропонував очолити будівництво храму. Та відразу поставив дві умови: об’їздити Македонію, щоб відчути дух її національного зодчества, і працювати за принципом «краще менше, та краще».

Цього принципу дотримувалися всі, хто працював над храмом. Дехто не витримав рівня вимог, але в результаті залишився найсильніший кістяк. Навіть жарт народився: якщо робота витримала критику Рісто, владики Стефана й Гайдамаки, — тож і випробування часом витримає. Деякі майстри провели в Македонії по два-три роки.

По ходу роботи чимало довелося переробляти. Приміром, зафарбували чотириста (!) квадратних метрів фресок одного відомого сербського художника, які більше нагадували стилізований під іконопис сучасний «кіч».

Духовні святині

Побувавши у святих місцях Македонії, розумієш, чому її називають «країна-вівтар». На території країни є безліч пам’яток історії та культури. Діють 1720 церков та монастирів. Місто Охрид і Охридське озеро перебувають під міжнародною охороною ЮНЕСКО. В Охриді приймала християнство княгиня Ольга і святі Кирило та Мефодій писали свою абетку. Їхні послідовники — святі Климент і Наум Охридські — заснували тут перший у слов’янському світі університет.

Македонський іконопис унікальний. Церковних канонів далеко не завжди дотримано детально. Святі інколи скидаються на античних героїв, але менш цнотливими від цього не стають. Славляться македонці й різьбленням по дереву, яким прикрашені іконостаси, меблі, будинки й навіть кабінети президента країни і митрополита.

Анатолій Гайдамака зізнається, що македонський храм став своєрідною вершиною його творчої діяльності. «Україна й Македонія дуже схожі, — каже Майстер. — Практично одночасно здобули незалежність, зіштовхнулися з пострадянськими проблемами. Проте ставлення до святинь у них різне. Рісто — приклад того, як треба любити свою країну — не на словах, а справами. І як ставитися до майстрів, щоб їхній талант повністю розкрився.

У нас же підхід здебільшого зовсім інший. І так мізерні кошти розкрадають, підганяють терміни. Тут уже не до натхнення. Тож і працюють майстри не з молитвою на вустах, а з певними висловлюваннями з приводу безгрошів’я та цейтноту. І більшість церковних «новобудов» виглядають як лубочні картинки, в яких зовсім не відчувається душа.

Храм у Македонії — наочне свідчення того, на що наші люди спроможні за нормального до них ставлення. І я дуже радий ще й тому, що в Європі нарешті з’явилася країна, в якій Україну знають нині не лише завдяки братам Кличкам, Чорнобилю та українським дамам легкої поведінки».

Україно-македонські відносини

Македонці вважають, що будівництво храму — особливий духовний процес. Люди, які його будують, стають ніби духовними родичами, і стосунки між ними складаються дуже хороші.

Справедливість цього твердження наочно продемонстрував розвиток україно-македонських відносин. За ці роки в Македонії відкрилося наше посольство. Президент країни Борис Трайковскі, який до свого обрання жодного разу не бував в Україні, нині відвідує її регулярно, називаючи Президента України своїм другом. Македонія виграла тендер на будівництво шляхів в Україні. Товарообіг між країнами становить понад сто мільйонів доларів. Діє договір про вільну торгівлю. Хоча нинішнім рівнем розвитку торгово-економічних відносин обидві країни задоволені не повністю.

Особливо вдячні македонці Україні за допомогу під час македонсько-албанського конфлікту 2001 року. Саме тоді Україна серед небагатьох країн, за словами Б.Трайковскі, «допомогла Македонії не лише словом, а й ділом». Відповідно до договору про військово-технічне співробітництво, в Македонію були послані бойові вертольоти. На відкритті храму президент Македонії вкотре подякував Україні в особі її представників Віктора Ющенка та Бориса Тарасюка за підтримку. Тоді Віктор Андрійович був прем’єр-міністром України, і багато в чому саме від злагоджених дій Кабміну залежало, наскільки ефективною буде допомога.

«Будівництво храму — дуже важлива річ у сьогоднішньому жорсткому світі, — сказав Віктор Ющенко. — Це духовні ліки від ненависті, злості, туги, безвиході та образи. Храм — ще й символ духовної спорідненості наших народів, у яких так багато спільного. Це вкотре підтверджує істину, що шлях від духовного єднання до економічного та політичного співробітництва — найправильніший». Віктор Андрійович подарував храмові ікону Святотроїцької Божої Матері.

Шагренева шкіра македоно-албанського конфлікту

…Владика Стефан читає молитву. У храмі вперше співає хор. Голоси відлунюють у банях, змішуючись із дзвоном та звуками кроків перших відвідувачів. Усе разом породжує надзвичайну мелодію, яку віруючі називають Мелодією Вічності.

Самі македонці дуже бережно ставляться до всього, що стосується збереження і будівництва православних святинь. Давні храми оберігають особливо бережно, чого не скажеш про загальну інфраструктуру життя. А нових будують до двохсот на рік!

Чому македонці навіть у такий скрутний час продовжують із завидним завзяттям будувати святині? Відповіді на ці запитання я отримувала найрізноманітніші. Та ось що сказав старий чернець у прикордонному з Косово селі Тетово:

— Щоб духовно зміцнитися, перш ніж назавжди розчинитися в історії...

— Але війну вже закінчено, звідки такий песимізм?

— На все воля Божа, — відповів чернець і перехрестився на руїни церкви.

І лише після тривалого ознайомлення з цією країною, її культурою, традиціями та проблемами стали зрозумілими його слова.

…Безумовно, реальна війна в Македонії закінчилася, поки що ніхто не стріляє, не ллється кров. Та в самому розпалі війна інша: політологи називають її демографічною. Македонці й албанці — два різних світи, які практично не перетинаються. Навіть спільні шлюби — величезна рідкість. Дітей в албанців зазвичай від п’яти до дванадцяти, у македонців — заледве троє. Таким чином, з’явившись на македонській території, албанці за кілька десятиріч стають спочатку найбільшою меншиною, а потім — і більшістю населення. П’ятдесят років тому на два мільйони населення країни албанська меншина становила 4%. Сьогодні — від 25 до 35%.

Останніми роками албанський вплив у Македонїї особливо зміцнів. На сьогодні в країні 40 партій і громадсько-політичних організацій. На третьому місці за чисельністю — албанська партія, ядро якої становлять переважно прибічники колишньої «визвольної національної армії» — озброєного угруповання албанських екстремістів, лідер якого — колишній бойовик. У неї в парламенті 16 місць, ще 10 займають представники інших албанських партій. В уряді країни — чотири міністри-албанці: віце-прем’єр, міністри освіти, транспорту та зв’язку, охорони здоров’я і юстиції.

13 серпня 2001 року було підписано рамкову угоду між представниками різних сил країни з участю міжнародних спостерігачів. Відповідно до цієї постанови, парламент Македонії вніс зміни в конституцію, які значно розширили права албанської меншини. Зокрема албанська мова практично отримала статус другої офіційної мови країни.

Серед частини албанців популярна ідея створення Великої Албанії, кордони якої зменшують територію Македонії більш як на чверть... Країна стискується, як шагренева шкіра. Ситуація ускладнюється ще й тим, що саме з території Албанії та Косово йдуть основні партії наркотиків, зброї і «живого товару».

— Єдиний вихід — будувати демократичну державу, підвищувати рівень життя та освіти, — каже посол Македонії в Україні. — Адже цивілізація наступає, витісняючи патріархальні відносини, і нове покоління албанців уже не хоче жити за законами своїх дідусів. Серед моїх знайомих таких прикладів — чимало.

А ще народ необхідно просвіщати. Причому не лише на політичному рівні, через ЗМІ, а й на суто побутовому. З допомогою лікарів, учителів, співаків тощо. Що ж до перемоги лідера екстремістів на виборах, хочу процитувати слова нашого прем’єр-міністра: «Парламент обирав народ, і якщо вже ми будуємо демократичну державу, то маємо з цим вибором народу рахуватися»...

«Війна і мир» президента Македонії

Президент Македонії Борис Трайковскі завжди сповідував стосовно албанців принцип так званої демократичної компромісності. Кореспонденту «ДТ» довелося брати в нього інтерв’ю тричі. Чотири роки тому президент був переконаний: йому вдасться зберегти мир.

— Македонія була й залишається мирним краєм, де дуже демократично вирішуються всі питання, — говорив він у першому інтерв’ю, відразу після обрання президентом, — ми чи не єдина країна, де дозволено створення партій на національній основі. Сьогодні албанських партій уже чотири. Великий відсоток албанців і в уряді, і в парламенті, і в моїй адміністрації. Ми як нація дуже толерантні.

— Серед тих, хто віддав за вас свої голоси на виборах, багато албанців. Чи означає це, що вони сприймають вас як захисника?

— Я християнин і часто буваю серед людей: у будинках македонців, циганських таборах, албанських халупах. І головне для мене в політиці — не ділити народ на албанців і македонців, а зберегти мир. У цьому плані дуже цінний досвід вашої країни, яка, попри багатонаціональність, зуміла уникнути таких конфліктів.

Через два роки це була вже інша людина, яка пройшла війну, пропустила крізь себе людське горе. «Македонія вийшла з конфлікту ціною малої крові. Та навіть одна смерть — це трагедія, а те, що коїлося в прикордонних районах, не піддається жодному дипломатичному опису».

— Ви справді переконані, що албанці й македонці житимуть у злагоді, чи вірити вам просто належить за рангом?

— Безумовно, вірю, інакше не може бути...

— ...Відкриття храму — подія не менш важлива, ніж найвідповідальніші переговори, — сказав президент нині.

— Дуже символічно, що саме українці будували цей храм. За ці роки я дуже полюбив Україну. І переконаний, що, незалежно від своєї посади, й надалі приїжджатиму до цієї країни ще й ще.

— Один із ваших священиків сказав: щоб зміцнити в собі віру, перш ніж розчинитися в історії....

— Щодо цього я — оптиміст. І як християнин, і як президент свято вірю: країну справді врятує її віра. У Господа нашого, у добро, у краще майбутнє, у те, що лише мирним шляхом можна досягти порозуміння та спокою. Якщо вона є — додати до неї розуму та працьовитості —і можна розв’язати будь-які проблеми.

…Дедалі більше в Македонії місць, де вранці жителів будять дзвін та молитовні заклики імама. І це реальність, із якою так чи інакше доводиться рахуватися всім.

Македонія лежить між Болгарією, Грецією, Сербією та Албанією. Площа — 25,7 тисячі кв. км. Лісом покрито понад третину території. Населення — 2,1 млн. чоловік, дві третини їх — македонці. Столиця — Скоп’є (майже 600 тисяч). Середня зарплата — близько 200 доларів на місяць, прожитковий мінімум — 150. Рівень безробіття — 30—40%. Понад 20% населення живе за межею прожиткового мінімуму. Основа господарського комплексу країни — сільське господарство та гірничодобувна промисловість. Основні статті експорту — тютюн, вино, руди кольорових металів і вироби з них.

Країна дуже приваблива в туристичному плані. Може приймати до мільйона закордонних туристів на рік, хоча інфраструктура для такої кількості ще не досить розвинена. З України добратися до Македонії можна літаком із пересадкою в Будапешті чи у Відні.