«ГРАЛИ ВЕСІЛЛЯ РОСІЇ З БІЛОРУССЮ, А УКРАЇНА ВИПАДКОВО ЗАЙШЛА ПОДИВИТИСЯ»

Поділитися
За великим рахунком, на кінофестивалі їдуть не стільки за призами, скільки за відкриттями, новими враженнями й творчим спілкуванням...

За великим рахунком, на кінофестивалі їдуть не стільки за призами, скільки за відкриттями, новими враженнями й творчим спілкуванням. При цьому розраховують учасники щонайменше на відсутність фінансових, організаційних та інших насущних проблем.

Від шостого Міжнародного кінофестивалю «Бригантина», що проводився у Бердянську з 28 серпня до 4 вересня, можна було сподіватися вже напрацювання певного досвіду, принаймні в організаційних питаннях. Проте в кореспондента «ДТ» склалося стійке враження про цілковиту безпорадність дирекції фестивалю. Якщо не зважати на пишні церемонії відкриття й закриття, умови, включно з розміщенням учасників і гостей у другосортних пансіонатах із таким самим харчуванням, проблемами з транспортом, рекламою та організацією показу конкурсних фільмів були, м’яко кажучи, не найкращими. Одностайну думку учасників висловив російський режисер Олександр Хван: «Бригантина» організована жахливо, я б сказав «за межею...»

Безумовно, критикувати організаційні проколи легше, ніж організовувати грандіозне свято кіно із залученням достатніх коштів. Та відверто здивував склад української делегації. Крім президента фестивалю Віктора Степанова й голови журі Миколи Оляліна, у Бердянську не було жодної із заявлених у досить короткому списку української делегації осіб. Факт більш ніж дивний, з огляду на те, що буквально за два дні до початку бердянських кіноторжеств завершилися «Стожари» у Києві. Втім, за словами президента Гільдії кіноакторів України Ніни Ільїної, яка терміново прибула «рятувати обличчя» країни на закриття фестивалю, багато хто із заявлених українською стороною учасників не змогли приїхати, зокрема «Ольга й Наталя Сумські разом з Анатолієм Хостікоєвим зайняті створенням нового спектаклю і навіть на «Стожарах» не були».

Зі скрутного становища виплутувалися, як могли. Керівник київського десанту актор Олексій Колісник душевно виконував під гітару пісні на творчих вечорах, а один із «золотих гусаків», актор Володимир Ямненко, талановито розповідав анекдоти.

Вибачте, але це не зовсім українське кіно, вірніше, зовсім не кіно. На шостій «Бригантині» його практично не було. Заявлених у конкурсі «Бабиного Яру» та «Богдана Хмельницького» до Бердянська, на жаль, не привезли. Натомість показали відверто слабку картину Віктора Шишкіна «Ностальгія», яку він зняв власним коштом. Зрозуміло, що цей фільм був просто приречений на спеціальний приз «За відданість українському кінематографу», який урочисто вручили творцю.

— Хоча, — стверджує Ніна Ільїна, — на «Бригантині» можна було представити два-три достойних фільми. Проте ніхто навіть не звернувся до Спілки кінематографістів або до нас у гільдію з пропозиціями, набрали якихось випадкових людей. От і грали весілля Росії з Білоруссю, а Україна випадково зайшла подивитися.

Член журі, народна артистка Росії Тетяна Конюхова резюмувала: «Жодного українського фільму. Ганьба!»

Тому змагалися виключно кінематографісти Росії та Білорусі. Росіяни представили на конкурс шість повнометражних картин, білоруси — дві. Фільми всі гідні: лауреат Держпремії Росії «Зірка» Миколи Лебедєва, «Інтимне життя Севастьяна Бахова» Максима Воронкова, «Впасти нагору» Сергія Гінзбурга та Олександра Стриженова, «Кармен» Олександра Хвана і «Тріо» Олександра Прошкіна. А білоруси своєю історичною драмою «Анастасія Слуцька» скорили глядачів і всіх, без винятку, членів журі, які визнали її кращим фільмом фестивалю. Приз за кращу чоловічу роль другого плану в цій самій стрічці отримав молодий талановитий білоруський актор Анатолій Кот.

Найзорянішою стала картина Олександра Хвана «Кармен». Режисеру тричі довелося виходити на сцену для отримання нагород. Призом за кращий дебют журі відзначило Ольгу Філіппову —Кармен, медаль і диплом за кращу чоловічу роль у цьому фільмі отримав Ігор Петренко, а кращою операторською роботою визнано творчість Ігоря Кожевникова.

Через сорок років після виходу на екран безсмертного кіновитвору «Стережись автомобіля», бердянські гаїшники відновили справедливість, вручивши почесному гостю фестивалю Георгію Жженову посвідчення почесного працівника ДАІ і символ дорожньої влади — жезл.

Не залишили без уваги Лідію Федосєєву-Шукшину, яка блискуче зіграла епізодичну роль в «Інтимному житті Севастьяна Бахова».

Безперечно, за шість років свого існування бренд бердянської «Бригантини» досить «розкручений». Саме тому Республіка Білорусь уже «забила» у держбюджет фінансування на участь у ньому своїх кінематографістів. Не відстає і Росія. Принаймні вже нинішнього року Мінкульт РФ разом із Гільдією кіноакторів Росії виділив солідні кошти на поїздку великої делегації (26 чоловік) кінематографістів на «Бригантину». Майбутнього року росіяни та білоруси, з огляду на заяву глав їхніх делегацій Валерії Гущиної та Світлани Суховей, мають намір розширити своє представництво на кінофестивалі в Бердянську. Якщо він, звичайно, ще колись відбудеться.

Нинішнього року, на відміну від року минулого, навіть неозброєним оком можна було помітити фінансове безсилля беззмінного генерального директора «Бригантини» Олександра Махотіна. Кілька запланованих заходів, таких, як футбольний матч між зірками кіно й членами адміністрації Бердянська, навіть феєрверк, присвячений закриттю кінофестивалю, так і залишилися програмними намірами. Завдяки титанічним зусиллям президента Гільдії кіноакторів Росії Валерії Гущиної лише в переддень закриття фестивалю вдалося вирішити фінансові проблеми з місцевою мерією. На думку пані Гущиної, «у Махотіна хочуть відібрати фестиваль, тому влаштували бойкот. Його зняли з підтримки, навіть не було грошей для оплати транспорту». Одночасно Міністерство культури України, за словами Ніни Ільїної, «відмовляється надавати навіть мінімальну фінансову підтримку бердянській «Бригантині», Степанов хворий і втомився, а Черномирдін, через якого раніше вирішували багато питань, до фестивалю охолов».

До речі, велика делегація Ізраїлю поза конкурсом представила відразу дві картини — «Операція НТБ» і «Стіна плачу». Судячи з розмов у кулуарах, від початкового прагнення ізраїльтян в майбутньому стати повноправними учасниками «Бригантини» на фініші фестивалю майже нічого не залишилося.

Зате вдалося поговорити про перспективи сусіднього, російського кіно з безумовним лідером цього фестивалю — Олександром Хваном.

Олександр Хван: «Нинішнє століття
стане століттям російського кіно»

Російському режисерові Олександру Хвану не пощастило: через прострочений паспорт він пропустив прем’єру своєї останньої стрічки «Кармен» на київських «Стожарах» і зміг презентувати свій фільм буквально за день до завершення вже Бердянського міжнародного кінофестивалю «Бригантина». Нудне чекання в Москві нового паспорта, втім, компенсувалося рішенням журі «Бригантини», що відзначило картину трьома спеціальними призами: за найкращу чоловічу роль (актор Ігор Петренко), за найкращу операторську роботу (Ігор Кожевников) і найкращий дебют (акторка Ольга Філіппова).

Власне, творча біографія Олександра Хвана типова для покоління тих, кому за сорок, що до нього належать відомі російські режисери Балабанов, Месхієв і Тодоровський-молодший. Закінчивши вгіківську майстерню Льва Куліджанова і Тетяни Ліознової в 1980 році, Хван устиг попрацювати другим режисером на картинах своїх учителів «Карнавал» і асистентом по акторах у «Ми, що нижче підписалися...» А в 92-му голосно заявив про себе фільмом «Дюба-дюба», що був заявлений у конкурсному показі в Каннах. Слідом зняв короткометражку в альманасі «Прибуття поїзда», після чого настало повне забуття на три з половиною роки. Втім, режисер переконаний, що останнє десятиліття XX століття для російських кінематографістів стало «періодом підпільної лабораторної роботи, визрівання ідей і сил. Був дуже серйозний відбір. Багато хто міняв професію. Залишилися найстійкіші...»

До останніх Хван зараховує і себе, бо зумів відстояти право на професію навіть у колі близьких, які наполегливо пропонували йому змінити роботу. З 1997 року режисер зняв шість картин, у тому числі синефільські хіти 90-х «Вмирати легко» і «Паскуда гарна, паскуда погана». Фестивальна стрічка «Кармен» — остання робота Олександра Хвана.

— Перенесення класики на сучасний грунт — модна пошесть. Зазвичай такі проекти невдалі. Варто було ризикувати?

— По-перше, сценарій для фільму писав Юрій Коротков, автор «Загубленого в Сибіру», «Країни глухих» і ще багатьох гідних картин. По-друге, сьогодні кристалізуються характери, сюжет вторинний. Головне — людина. Хто вона? Що вона вирішує, на що хворіє. Мені здається, потрібно втілювати на екрані образ сучасної людини. І пошук іде. Хоча я переконаний, що вже виникло нове, чудове покоління. Потім, ми не хотіли зробити фільм, який щось доводить, вирішує якісь соціальні проблеми. Просто знімали картину про людські пристрасті, яка має захопити глядача емоційно.

— У вашій картині місце дії не визначене: чи то в Росії, чи то в Україні. Навіть міліцейська форма, якщо придивитися, не відповідає прийнятим стандартам обох країн. Що це, прорахунок режисера чи творчий задум?

— Ми знімали в Судаку, Ялті і на тютюновій фабриці у Феодосії. Картина має на увазі події, що відбуваються, наголошую, у НАШІЙ країні. Тому нам довелося винаходити міліцейську форму, ми уникали якихось символів державності. Просто НАША країна.

— Багато режисерів нарікають на конфлікти з продюсерами, хронічний брак коштів для втілення своїх задумів. Якщо судити з ваших робіт, продюсери у вас на кожній картині різні. Важко спрацюватися?

— Знімати справді важко. Та мені щастило. Я ніколи нічого не шукаю, це справа продюсера. До того ж, як правило, написаний сценарій «іде» під певного режисера. Справжня проблема в іншому. Мені здається, що мої продюсери не дуже вміють або не хочуть просувати мої картини.

— Продюсер «Кармен», Сергій Чельянц, досить відомий і досвідчений професіонал. Погодьтеся, прем’єра російського фільму в Україні — справа досить складна.

— У Росії «Кармен» практично ніхто не знає. І я залишуся при своїй думці, попри те, що Сергій мій друг. (Після бердянської «Бригантини» Олександр Хван полетів на кінофестиваль у Благовєщенськ, звідти у Китай. Буквально за кілька годин до вильоту із Запоріжжя до Москви стало відомо, що «Кармен» планує придбати одна з кінопрокатних компаній Нью-Йорка. — Авт.)

— Інакше кажучи, наступну картину ви робитимете з іншим продюсером?

— Так. Зніматиму, на жаль, 10-серійний телевізійний детектив під умовною назвою «Колекція». За стилем і змістом — англійський детектив без звичних уже морів крові, вибухів та інших атрибутів сучасних бойовиків. У картині зніматимуться невідомі молоді актори, зірок не буде.

— Чому «на жаль»? Адже ваш учитель, Тетяна Ліознова, зняла класичний телесеріал «Сімнадцять миттєвостей весни»?

— Телебачення є телебачення. Взагалі не люблю телеформат. Це інше мислення, різко змінюється психологія, інші терміни постановки. Не люблю мати справу з телевізійниками. Мені відомі випадки, коли кінорежисер починав працювати в телепроектах і йому просто «обрубували» руки і ноги, заганяючи у всілякі рамки. До того ж у телефільмах немає ефекту присутності.

— А у всіх кінокартинах є?

— Безумовно.

— Відродження принаймні російського кіно очевидне. З’явилося багато цікавих картин. Які ви бачите перспективи?

— Я переконаний, що XX століття в кінематографі було американським. Нині ситуація змінилася, у Росії кінематограф на впевненому піднесенні, і нинішнє століття стане століттям російського кіно. Доказів у мене, правда, жодних, але я впевнений...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі