ГОЛОВНИЙ ХРАНИТЕЛЬ

Фонотека, що перебуває в Кіровограді, не обділена увагою. До неї раз у раз спалахує суспільний інтерес. Втім, у різні часи він мав різні відтінки. У 70—80-х роках, переконавшись, що в місті створено одне з найбільших у країні сховищ музичних записів, кіровоградці пишалися як унікальною колекцією, так і тим, що її зумів створити з нуля їхній земляк Володимир Ворона. У ті часи в Кіровоград приїжджали музиканти й педагоги з усього тодішнього Союзу, знаючи, що в місцевій фонотеці вони знайдуть записи музичних творів — від народних пісень до опер, симфоній. До того ж, музичні твори доповнювалися методичними розробками, конкретними рекомендаціями, як використовувати музичне багатство в загальноосвітніх і спеціальних школах на уроках музики й літератури. У цей піковий період затребуваності цілком серйозно порушувалося питання, щоб кіровоградській фонотеці надати звання національної. Але тоді, на жаль, не склалося. А потім час узяв своє.

Спалах нинішнього інтересу до фонотеки забарвлений уже цілком в інші, тривожні тони. Якось непомітно, але неухильно почала заростати народна стежка, що веде до сховища музичних фондів. Уже не тільки з далеких земель висохнув потік відвідувачів, а навіть із рідних області й міста дедалі менше педагогів і просто любителів музики звертаються з проханням надати копію запису того чи того твору або виконавця.

Можна сперечатися, що більшою мірою викликало послаблення інтересу до збережених цінностей — закриття багатьох музичних шкіл, засилля попси та зниження на цьому тлі зацікавленості класичною й народною музикою. Але одна з причин спаду лежить на поверхні. Фонди фонотеки багатющі, дозволяють почути живі голоси видатних співаків і артистів, виконання музичних творів знаменитими оркестрами й хорами, проте форма відтворення та звукозапису шедеврів — примітивна. Хай там як, але в добу комп’ютерів і лазерних дисків мати справу з грамплатівками й магнітофонними стрічками, на яких зберігаються всі записи фонотеки, якось не з руки.

З одного боку — багатство зібрань, умілий професійний добір творів, а з іншого — вкрай застарілі, дідівські методи зберігання і відтворення записів. З цієї причини містом повзуть чутки, основна думка яких зводиться до того, що фонотеку для обласного центру можна вважати загалом втраченою.

На щастя, не все так погано, як випливало з повідомлень місцевих газет, що пишуть про непристосованість приміщення, мокрі стіни й відвологлі записи шедеврів. Кореспондент «ДТ» зустрівся з головним хранителем фонотеки Володимиром Вороною на його робочому місці, де він (важко навіть уявити) працює близько чотирьох десятків років. Усе, що тут зібрано (понад шість тисяч музичних записів), пройшло через його руки, знайдено й роздобуто ним. Збирав Володимир Ігнатійович фонотеку по всьому тодішньому Радянському Союзу. Він годинами може розповідати, де та як роздобував той чи той запис, як вів переговори зі знаменитими колекціонерами Москви, Ленінграда, Києва, Казані.

Збирав він музичні записи за всіма правилами тодішньої науки. Це, крім усього іншого, означає, що кожен із творів, які перебувають на зберіганні, має по кілька дублів, деякі, особливо цінні, — по п’ять-шість, а то й до десяти. Особливо пишається головний хранитель тим, що йому вдалося зібрати записи півтисячі українських народних пісень. На платівках зафіксовано живі голоси багатьох славетних співаків і музикантів, прозаїків та поетів XIX і XX століть, записи творів у виконанні найвідоміших читців-декламаторів. На платівках живуть голоси В.Качалова, М.Мордвинова, О.Вертинського, Ф.Шаляпіна, М.Гришка, Б.Гмирі, І.Козловського та десятків інших співаків й артистів.

Багато записів — надзвичайно рідкісні, а то й загалом єдині зі збережених. Скажімо, зібрання українських народних пісень цінне не тільки своєю кількістю, а й тим, що виконують їх знамениті хори та співаки, записів голосів котрих уже давно ніде немає. Крім вітчизняних, на платівках збережено шедеври у виконанні музикантів та артистів багатьох країн і народів. Предметом гордості головного хранителя є сотні творів класичної музики — скажімо, ораторія Ф.Гайдна «Сотворіння світу» (запис концерту 1936 року), «Реквієм» Д.Верді у виконанні оркестру під керуванням знаменитого диригента — італійця А.Тосканіні.

Показово, що донедавна шедеври не лежали мертвим капіталом. Головний хранитель залучив до роботи місцевих музикантів та педагогів, і на основі матеріалів фонотеки було розроблено цілий цикл методичних рекомендацій для шкіл та інших навчальних закладів. Учителі німецької, англійської, французької мов, користуючись рекомендаціями й розробками, можуть підготувати цілі цикли занять із використанням матеріалів фонотеки. У свою чергу, вчителі літератури мають змогу збагатити уроки музичними творами, пов’язаними з життям того чи того письменника. Особливо цінні наукові розробки, що стосуються музичних творів на вірші класиків української літератури — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

Музичні записи зберігаються в суворому порядку, на спеціально обладнаних полицях. Дотепно складений каталог дозволяє швидко знайти будь-який запис.

Історія кіровоградської фонотеки багато в чому показова. Коли в середині й наприкінці 60-х років, за хрущовської відлиги, поруч з іншими громадськими організаціями почали створюватися музично-хорові товариства, Кіровоград не залишився осторонь. Музичний загал тут теж усвідомив, що бурхливий розвиток музичної освіти потребує створення підвалин. Як запам’ятати, зберегти класичну й народну музику у виконанні особливо талановитих майстрів? Як донести до підростаючого покоління відбите в музиці світовідчування старших поколінь?

На той час у більшості великих міст почали створюватися центри для забезпечення записами й посібниками численних музичних шкіл. Та й у загальноосвітніх навчальних закладах музика та спів займали дедалі вагоміше місце. У тому чи іншому вигляді збирали музичні записи в усіх обласних і багатьох великих містах України. Ось тільки Кіровоград просунувся в цій справі найдалі. І не в останню чергу тому, що знайшлася людина, котра виявилася спроможною очолити нову справу, зайнятися нею, зберегти початковий ентузіазм на довгі роки.

Володимир Ворона — автор численних праць із популяризації музики, методичних розробок про використання того чи того твору на уроках іноземної мови, української чи російської літератури, збірок віршів, які він пише для душі. У нього великі зв’язки з відомими музичними діячами. Важко повірити, що він не має не те що музичної чи літературної освіти, а й загальноосвітньої школи не закінчував. У ранньому дитинстві Володимир втратив батьків, був безпритульним, потім потрапив у дитячий будинок. Йому поталанило зустріти людей, котрі пробудили в ньому людську гордість і гідність, прагнення до самоосвіти. А як відомо, таким шляхом отримані знання й переконання стають особливо міцними.

Усі, з ким випадало розмовляти, — і однодумці ентузіаста, і ті, кому він набрид своїми проханнями допомогти в збереженні унікальної фонотеки, — сходяться в одному. Поки Володимир Ворона є головним хранителем, зібраний музичний фонд буде в порядку й цілості. Це справді так. Але не слід забувати, що головний хранитель уже кілька років як розміняв восьмий десяток. І тягти лямку самотужки йому дедалі важче.

До того ж шедеври, які тут зберігаються, давно час перезаписати за сучасною технологією і таким чином дати їм друге життя. Важливо й те, що, знаючи про скрутний стан фонотеки, навколо неї дедалі активніше в’ються різноманітні ділки від музики, зондуючи через третіх осіб, чи не можна все це багатство вивезти за кордон і використовувати в комерційних цілях. Але з цього приводу позиція головного хранителя однозначна: «Я збирав усе це багатство для України, для рідного Кіровограда, і все це повинно залишитися тут. Сподіваюся, що знайдуться люди, котрі виділять кошти на перепис зібраного на новій технічній основі».

Хоч-не-хоч, а тут доведеться торкнутися вкрай болючої теми фінансового забезпечення фонотеки. Керівництво міста, мотивуючи свою позицію тим, що фонотека перебуває на балансі музичного товариства, цілком усунулося від будь-якої допомоги. Неначе не місцеві навчальні заклади передусім користуються записами й тутешніми тематичними розробками. «Якби не Київ, — каже головний хранитель, — не керівництво Всеукраїнського музичного товариства, то не знаю, як і викручувався б».

Саме з Києва надходять кошти на оренду приміщення й комунальні послуги. Ці гроші, на думку головного хранителя, дуже знадобилися б на інше. Треба було б щось терміново перезаписати, підготовлено нові методичні розробки для місцевих шкіл — треба було б їх видати. Але в Кіровограді, де з легкістю надзвичайною звільняють комерційні структури від плати за оренду приміщень, а то й передають їх безоплатно в користування, для фонотеки, що бідує, коштів немає.

Унікальне сховище музичних шедеврів, можна сказати, тримається на голому ентузіазмі. Його вистачило, щоб зібрати і зберегти цінності, але замало, щоб заклад міг успішно розвиватися. У цій справі не обійтися без участі представників нового комп’ютерного покоління. Тільки тоді, коли воно зробить крок назустріч, унікальний вміст фонотеки має шанс набрати сучасної форми.

Застаріла техніка запису. Але самі шедеври, як зліпок часу й таланту, не старіють.