Георгій Делієв: «Помаранчеву революцію напророчили «Маски»

На завершальному етапі робота над новим фільмом Кіри Муратової «Однокласники». Одну з ключових ролей у цьому всіма очікуваному проекті зіграв давній улюбленець Кіри Георгіївни - Георгій Делієв. Людина-свято, єдиний у безлічі облич, один з ідеологів та учасників найпопулярніших «Масок-шоу». В інтерв’ю DT.UA пан Делієв розповів, чому погоджується в Муратової навіть на епізоди; чому відмовився брати участь в антрепризі за п’єсою загиблої Ганни Яблонської; як «Маскам» удалося передбачити помаранчеві події 2004-2005 років…

- Георгію, але ж і справді у вас так багато іпостасей: мім, актор, режисер, музикантХ, художник. Ким зараз себе більше відчуваєте?

- Передусім я художник. За першою освітою архітектор, а за другою - вже артист і режисер. Але художником я був завжди, щоправда, це було на рівні хобі. Ну а потім, коли закінчилися зйомки, вільного часу трохи побільшало, і я переключився на театр, почав знайомитися з галеристами, виставлятися у групових виставках, потім у персональних. Тепер уже й картини продаються, але все одно це не той заробіток, який додає впевненості або приносить стабільність. Іноді телефонують: «Продалася картина». Ну що ж, добре, приємне доповнення.

Періодично робота в театрі все-таки дає стабільність… Малюю, коли з’являється час. Основним пріоритетом, як і раніше, залишається театр «Маски». Він займає більшу частину життя.

- У цьому театрі ви головний «ідеолог»?

- Складно сказати. Це як у годиннику: спробуй розберися, яке коліща головне, яке - другорядне? Театр і кіно все-таки колективне мистецтво. Живопис - індивідуальне, але й ця творчість не обходиться без сторонньої допомоги. Все залежить від тенденцій, які панують на певний момент, суспільних поглядів і тих, хто їх формує: критиків, агентів художника, галеристів, усіх тих, хто існує за рахунок художників, і водночас тих, хто їм допомагає. Когось зроблять фаворитом, когось і геть затюкають.

- Ви ж давно довели, що багато чого можете самостійно: «Сім днів із російською красунею» - художній фільм, у якому ви сам собі сценарист, режисер, виконавець головної ролі. Може, час для створення авторського кіно нині тяжкий?

- Є в мене один сценарій. Не хочу розповідати про що… Оскільки давно його просуваю. А обставини наразі складаються невдало. Один російський інвестор начебто вхопився за мою ідею. Потім - зник! Уже й кастинг відбувся, і кінопроби затвердили, і декорації є. Потрібен нормальний продюсер, щоб реалізувати почате!

- Чи любите брати участь у кінофестивалях, яких в Україні нині більше, ніж знятих фільмів?

- Фестиваль - завжди радість спілкування. Часто буває, з кимось зустрінешся, і в тебе зав’язуються творчі стосунки, які переростають у роботу.

Якось на одному фестивалі ми обмінялися візитками з продюсером Оленою Фетисовою. По якімсь часі вона запросила мене на головну роль у фільм Романа Ширмана «Прикольна казка». Добра весела казка вийшла. Тепер і порівнювати ні з чим. Оскільки дитячих фільмів більше так і не зняли в Україні.

- А можете пояснити як експерт у царині гумору, чому одні гумористичні програми, як КВК, приміром, довгожителі, а інші з’являються й зникають?

- Це «движуха» всього нашого життя. Якщо посіяти п’ять насінин, не всі з них проростуть… У творчості також таке відбувається. У гуморі й поготів складніше. У ньому складно обдурити, бо основний критерій: смішно чи не смішно? Можна прищепити смак пропагандою - до колірної гами, до моди, до престижності марки, виховати патріотизм. А в гуморі як прищепиш? Якщо розповідають анекдот, а ніхто не сміється, то той, хто його розповідає, не буде затребуваний.

Гумор - більш спонтанний жанр. Що ліпше країна живе, що менше в людей проблем, то менше потреби в жартах. І навпаки. Гумор рятує від проблем і хандри будь-яке суспільство.

А чому є тривалі й довгограючі проекти? Бо є теми загальнолюдського масштабу. Такі як у шекспірівських або мольєрівських комедіях. Вони й досі актуальні. Як і проблема людських стосунків. Їх трошки «переробляють», і все одно дивляться. Є всесвітні клоуни, котрі залишилися на німих кіноплівках. А є - раз зійшов і відразу згас. Напевно, це пов’язане із принагідною актуальністю? Це як тістечко, доки воно свіже - смачне. Через два дні його можна викинути. Так само й гумор. Я ніколи не цікавився сатирою… Із сатирою завжди так: ранком у газеті - ввечері в куплеті, а завтра - до побачення.

- А хіба «Маски» не виступали на злобу дня в період виборних кампаній?

- Я намагаюся не згадувати цей період. Занадто вже пристрасті були напружені. В 2005-му нам зробили замовлення зняти п’ять-шість фільмів на політичну тему. А вийшов наш серіал у 2006-му під час кампанії. Виходив шматочками. У блоках з політичною рекламою. Реклама йшла на повному серйозі: з пафосом, із непереборним бажанням викликати певні почуття до якогось кандидата.

Люди дивилися, розуміючи - все це обман. Дехто комусь вірив, комусь ні. Тут-таки йшли наші скетчі, які пародіювали весь цей пафос. В одному блоці з політичною рекламою вони виглядали як цинічне знущання.

У цьому було й грубе глузування з виборців, які всерйоз сприймають таку агітацію, беруть участь і живуть у цьому. Тоді, щоправда, у нас був колосальний рейтинг. Такого високого ніколи не було.

Ні, наші «Маски-шоу» люди любили, але під час передвиборної кампанії популярність била всі рекорди.

Вибори минули. Повтор серіалу запустили через півроку. І ніякого рейтингу не було! Я сам це відчув.

Першого разу, коли йшов серіал, проходу на вулицях не давали, зупиняли, щоб прокоментувати побачене. Більшість людей висловлювали захват, хтось, навпаки, гудив, мовляв, яке ви маєте право? Були й такі, хто вихлюпував усю свою жовч: «Такі, як ви, тільки псують нам життя». А через півроку взагалі жодної реакції. А в Росії показали цей же серіал на ТНТ, і його не сприйняли. Не зрозуміли нічого, були здивовані: що це з «Масками»? У них з головою погано, чи що? Доводилося виправдовуватися, пояснювати ситуацію…

- Образ чи претензій з боку наших політиків не було?

- Багато речей відзняли раніше, на рівні передбачення всього цього абсурду. 2004 року, коли я знімав «Маски на мітингу», ще й не пахло революцією. «Маски» наче передбачили її… Сценарій був про те, як наймають трьох алкашів для підтримки одного кандидата… І пісня в нас була: «Выбери меня, выбери меня!». Багато чого тоді збіглося. Навіть колір кульок.

Або в 2004 році ми зняли скетч про те, як президію закидають яйцями. Потім це сталося насправді. Виходить, підказали, як треба в такому разі захищатися? Тільки мені досі цікаво, звідки в них ці парасольки взялися?

- Одного разу Лія Ахеджакова зізналася, що намагалася відмовитися зніматися в Рязанова, мотивуючи тим, що в театрі в неї серйозні ролі, насичений графік, а він їй пропонує незначний епізодик. На що Рязанов відповів: «Краще знятися в епізоді в хорошого режисера, ніж у головній ролі в поганого». У кого з режисерів вам хотілося б знятися, нехай навіть в епізоді?

- Торік у мене був маленький епізодик у новому фільмі Кіри Муратової (вона до того ж його скоротила). У цей період мені пропонували більшу роль у кіно. Я відмовився. Вибрав Муратову.

- Муратова, всі про це кажуть, дуже складна людина. Як вам із нею працюється?

- Річ у тому, що вона не намагається затиснути актора в певні рамки. Вона дає напрямок, куди рухатися. І навіть у плані тексту в неї можна імпровізувати.

- Є ролі, від яких ви відмовляєтеся? Якщо так - чому?

- Недавно відмовився від участі в
одній антрепризі. Просто не сподобалася п’єса. Це був твір Ганни Яблонської, яка загинула під час теракту в аеропорту Домодєдово. Я прочитав. І відчув, що вона суперечить моїм поглядам. У ній було явне атеїстичне твердження. Вважаю, що таку п’єсу не те що ставити не можна, публікувати не варто.

Можливо, вона з погляду бізнесу й викликає інтерес… Але це належить до розряду, коли чорнуху вивищують до рівня мистецтва. У підсумку, який залишається післясмак у глядача - неважливо. А несе це безумовне руйнування. Я не прихильник таких посилів у творчості.

- А хіба останні картини Кіри Муратової солодкі пряники?

- У Кіри Муратової немає однозначності. Немає плаката й повчань: «Крошка сын к отцу пришел, и спросила кроха, что такое хорошо и что такое плохо?». У неї завжди розкручуються складні людські стосунки. І, на перший погляд, немає якихось позитивних героїв. Усі цікаві своєю незрозумілістю й загадковістю, і навіть похмурістю. Кіра Муратова завершила монтаж фільму «Однокласники». Я озвучував три свої сцени. Інших не бачив. Не маю права розповідати, про що фільм, але сценарій приємно здивував. Це знову інший, новий погляд на світ. Погляд Кіри Муратової. І плеяду акторів вона взяла яскраву. І улюбленців не забула, і нових лицедіїв залучила…