ФЕСТИВАЛЬ «МОЛОДІСТЬ» ЗАХОПЛЮЄТЬСЯ ЗІРКАМИ І ВИКРИВАЄ БРЕХУНІВ

Останній тиждень жовтня в Києві традиційно проходить під знаком кіно. Минулої суботи Київський міжнародний фестиваль «Молодість» урочисто відкрився, у тридцять третє зібравши своїх гостей та учасників у Палаці «Україна». А вже наступного дня з самого ранку журі та інші зацікавлені глядачі, які люблять кіно, зайняли місця в Червоному залі, щоб переглянути конкурсні студентські роботи. У Будинку кіно немає вільної місцини: в залах — перегляди, у коридорах — нескінченні дискусії, у кафе — зустрічі за швидкою чашечкою кави, у прес-центрі кипить робота, змінюють одне одного журналісти за комп’ютерами, а фестивальна публіка заходить подивитися виставку «Райнер Вернер Фассбіндер — поет і кінорежисер».

Фассбіндер, який рано пішов із життя, встиг, проте, залишити у своєму архіві 41 стрічку. Сім із них, що ілюструють різні періоди творчості художника — від картини «Любов холодніша за смерть» (1969) до «Туги Вероніки Фосс» (1982), — показано в ретроспективі. Популярності «молодого німецького кіно» значною мірою сприяла величезна робота, яку послідовно вже багато років проводить Гете-інститут. І вищезгадану виставку — трохи сумну, емоційну й дуже енергетичну, як сам художник, теж організовано цим інститутом, який уже багато літ співпрацює з фестивалем «Молодість».

У театрі «Сузір’я» у рамках фестивалю експонуються ще дві виставки. Перша з них — чудової народної художниці Марії Примаченко. Її роботи світяться добром, радістю і теплом зсередини, передаючи свою добру ауру глядачам. Тут-таки відбулася прем’єра нової документальної стрічки студента V курсу Інституту кіно і телебачення (майстерня Р.Ширмана) Андрія Рожена «Птахи гнізда Марії» (автори сценарію С.Степаненко й А.Рожен, оператор В.Кукуренчук, добір музики — І.Лебьодкін). Картина розповідає про сьогоднішнє життя села Болотня, де все життя писала свої роботи Марія, про її сім’ю і сусідів. Численні глядачі, серед яких було чимало зарубіжних гостей, дуже високо оцінили фільм.

Про багато подій, які відбулися протягом фестивального тижня, ми розповімо в оглядовому матеріалі, представивши переможців фестивалю. А нині — про двох гостей «Молодості», візити яких, безумовно, були знаковими.

Секрети молодості від Софі Лорен

Як і було обіцяно, мегазірка світового кіно, непередавано прекрасна, аристократична й розумна Софі Лорен не тільки освятила своєю присутністю відкриття фестивалю та своєї ретроспективи в кінотеатрі «Київ», а й поспілкувалася з журналістами на прес-конференції, а також дала коротке інтерв’ю телеканалу «1+1». Я вдячна колегам — Юрію Макарову та Анатолію Яремі — за надану можливість участі в цьому ексклюзивному спілкуванні з зіркою та включення запитань «ДТ» до цього короткого інтерв’ю.

Прекрасна італійка, що народилася в бідності й досягла вищої сходинки істеблішменту, — незаперечний приклад людини, яка сама себе зробила. Так, звісно, природа подарувала їй яскраву зовнішність і поставу, самобутній талант, але якби не було в Лорен сили волі, позитивного ставлення до життя, розумного раціоналізму та безмежної жіночої чарівності, навряд чи сьогодні їй удалося б зберегти таке глибоке шанування різновікової публіки в усіх куточках світу. Її Філумену боготворили, Чочару удостоїли «Оскара», і всі її героїні, без винятку, кохають, страждають, самостверджуються, перемагають, запам’ятовуються завдяки яскравому індивідуальному таланту великої акторки.

— Пані Лорен, коли у вас запитали, що б ви могли порадити тим, хто хоче так чудово виглядати, відповідь була — просто треба мати хороші думки й бути собою. Але бути собою — не важко, набагато складніше — знати, хто ти. Ви знаєте, хто ви?

— Звісно! Я знаю, хто я, знаю досить добре, чого хочу досягти, і завжди міцно стою на ногах. Якщо людина почувається так, це означає, що вона більш-менш знає, чого хоче. Звісно, не завжди все ідеально, адже якби було ідеально, я була б відьмою.

— Ви живете у світі кіно — світі суперництва, заздрощів та ревнощів. Чи є моменти кар’єри, що згадуються з ніжністю? Чи відчували ви підтримку партнерів і друзів?

— Завжди намагаюся оточувати себе людьми, яких люблю і яким довіряю. Я в них настільки переконана, що сумніви просто зайві. Водночас намагаюся бути обережною з новими знайомими, особливо з тими, хто випромінює у мій бік негативні почуття.

— Ви добре відчуваєте людей, довіряєте своїй інтуїції?

— Так, але завжди кажу «я думаю», тому що ніколи не знаєш, чи справді те, що ти думаєш, правда. Мені здається, є чимало людей, яким я довіряю. Вже з поведінки людини, з її погляду, з того, як вона тисне тобі руку, можна скласти про неї якусь думку.

— Вашим героїням часто доводилося боротися за виживання, і той світ був дуже ворожий. Нині світ змінився, став доброзичливішим, відкритішим. Чи не здається вам, що сучасна молодь не зрозуміє ваших героїнь?

— Не думаю, що сьогоднішній світ аж так дуже відрізняється від світу в моїх картинах. Проблеми є, і небезпеки для молодого покоління ті ж самі. У мене двоє дітей, і я дуже за них переживаю. Мені здається, що світ не став добрішим, зовсім навпаки. Іноді з’являється відчуття, що все котиться в тартар.

— Що буде правильною формулою для початкуючих режисерів і акторів — власні зусилля чи допомога з боку старших і досвідченіших друзів?

— Вважаю, люди всього повинні домагатися самі, як робила це свого часу я. Чи взяти для прикладу мого сина. Коли намагаюся в чомусь допомогти, він завжди каже: «Мамо, це моє життя, я сам із ним упораюся». Тому волію не втручатися і вважаю це правильним. Знаєте, нелегко сьогодні бути батьками...

— Але важко бути й сином?!

— Згодна, саме тому вважаю за краще не втручатися. Це реальне життя, і вони самі повинні робити те, що вважають правильним. Так буде краще для них. Це не моє, це їхнє життя.

— Сформулюйте ваше ставлення до життя.

— Завжди думаю, що життя прекрасне й завтра буде ще один прекрасний день. А з-за рогу завжди може з’явитися хтось, хто здивує мене.

— У вас величезний досвід роботи в кіно. Чи спадало на думку написати мемуари?

— Ні, ніколи. Живу це життя для себе.

— Є якісь побажання вашим глядачам і нашим читачам?

— Я хотіла б повернутися в Україну.

Ось на такій чудовій ноті обіцяння майбутніх зустрічей дуже земна Софі Лорен залишила фестиваль «Молодість», омита «золотим дощем» любові, слави й шанування.

Марк Рудінштейн захищає пам’ять Бабиного Яру

У рамках МКФ «Молодість» відбулася прес-конференція президента групи компаній «Кінотавр», засновника знаменитого фестивалю «Кінотавр» Марка Рудінштейна, який прибув до Києва з кінотаврським десантом напередодні відкриття «Кінотаврика» — директором програм ОРКФ Іриною Рубановою і директором міжнародного фестивалю «Кінотавр» Сіторою Алієвою. Марк Григорович розповів зацікавленій громадськості про плани проведення ювілейного ХV «Кінотавру», гістьми якого стануть престижні у світі фестивалі зі своїми програмами. Приємно було почути, що «Молодість» і «КРОК» у цьому списку. Поділився своїми продюсерськими кінопланами — у запуску нова картина «Кубанські козаки», про яку йшлося на попередньому фестивалі. Нагадаю читачам «ДТ», що в ній особисто зацікавлений губернатор Краснодарського краю. Сценарій уже готовий, а ось місце режисера-постановника ще вакантне. Рудінштейн підкреслив, що хотів би знайти молодого творця, який по-новому зможе подивитися на сучасних кубанських козаків.

Але найголовнішим моментом зустрічі була заява Марка Рудінштейна з приводу фільму Миколи Засєєва-Руденка «Бабин яр», якого широкий український глядач ще не бачив.

— В одній київській газеті вийшло інтерв’ю з Миколою Засєєвим-Руденком під заголовком «Ну, не обрізаний я. То що? На моєму боці 33771 єврей, знищений у Бабиному Яру». Інтерв’ю розпочинається фразою «народний артист СРСР, відомий кінорежисер Микола Засєєв-Руденко». Повірте мені, я потратив півроку життя, але добрався до радянських архівів і офіційно заявляю: Микола Засєєв-Руденко ніколи не був не те що народним, а навіть заслуженим артистом! (Про це, до речі, кілька років тому писав Сергій Тримбач на сторінках «ДТ»). Тобто в першому ж рядку звучить неправда, розмову можна було б і закінчити. Якби не порушувалася болюча тема Бабиного Яру, до якої я виявився причетним.

Із Засєєвим-Руденком ми познайомилися торік на кінофестивалі в Ялті, він запропонував мені зіграти в цьому фільмі. Запропонував, мабуть, розраховуючи на фінансову допомогу з мого боку. Прочитавши сценарій, нічого хорошого в ньому не побачив. Але скажу прямо: мені хотілося торкнутися цієї теми, відчути цю трагедію. Виключно з цієї причини я, не знаючи Засєєва-Руденка як режисера і людину, погодився.

Кожне слово, сказане ним в інтерв’ю, не має нічого спільного з правдою про цю ситуацію. Він звинуватив мене в тому, що я переробив картину. Насправді ж, коли ми з Рабиновичем, який фінансував фільм, переглянули матеріал, то побачили, який він безпорадний. Ми були в розпачі. Оскільки дуже хотілося, щоб картина вийшла. Я взяв початковий матеріал і показав у Москві відомому операторові й режисеру Михайлу Аграновичу. Витратив п’ять тисяч доларів, щоб в одній із кращих московських лабораторій витягнути в картині колір, звук... Ми справді її трохи скоротили. Цього варіанта я нікому з акторів, стверджує Засєєв в інтерв’ю, не показував. Віддав касету режисерові й сказав: «Подивися, якщо тебе це влаштовує, ми можемо вкласти ще п’ятдесят тисяч доларів і довести картину до пристойного рівня». Та я поквапився, з Москви повідомили, що з цим зробити нічого не можна: «Картину безнадійно загублено». Сказав про це Рабиновичу. Той відповів, що спілкуватися з Засєєвим йому важко, він постійно скандалить, нехай усе залишається як є. Я ще возив Засєєва до московської синагоги, ми показали картину там...

І ось тут розпочинається прикордонна зона. Звісно, все, пов’язане з Бабиним Яром, викликає в глядацькому залі сльози й співчуття. Ось у цьому вся небезпека. Засєєв, граючи на святій темі, заявляє, що картина має великий успіх. Я був у день телепрем’єри «Бабиного Яру» в Ізраїлі. Єдина правда в словах Засєєва, що того дня рейтинг каналу був надзвичайно високим. Але людей привабила сама тема. Жодної позитивної рецензії на фільм не було. Якщо мені хтось принесе хоч одну, я підніму руки. Картина безпорадна й викликає не просто розпач, а обурення. Вона зроблена людиною, яка не відчула теми. Вона всюди говорить про свій відважний учинок. Та якщо вже говорити про подвиг, то його багато років тому здійснив Євтушенко, написавши «Бабин Яр». І ніхто сьогодні не забороняє цю тему, уже є «Список Шиндлера», але це найталановитіше кіно. І, безумовно, Бабин Яр заслуговує іншої картини й іншого художника.

Засєєв заявляє, що я переробляв цю картину невідомо з яким режисером, але «напевно, із Цукерманом». Тобто він хотів підкреслити, що ще кілька євреїв брали участь у знищенні картини. Тому вкотре повторюю: Засєєв — людина, яка вміє дивитися в очі й брехати, брехати, брехати. Він усюди розповідає про премію, яку отримала його «Чорна Рада» на фестивалі в Ялті. Але я на власні очі бачив, як він тримав організаторів за горло, щоб йому дали премію. Нині він шукає гроші на нові творчі пошуки. Я закликаю бізнесменів, журналістів: перевірте все, що він говорить! Якщо в його інтерв’ю є хоч слово правди, я публічно попрошу вибачення. Однак тут неправда в кожному рядку — про премії, про Кучму, який надсилає йому телеграми. Не давайте йому грошей, розкажіть усім, хто такий Засєєв-Руденко!

Уперше в житті порушую табу. Ніколи не вступаю в полеміку з творчими людьми. Але Засєєв — не художник і зараз веде не творчу полеміку. Він бездара, свавільник і нахаба, який використовує для себе будь-яку ситуацію. І всі бояться зайти з ним у конфлікт: якби він зараз сидів тут, ми з вами говорити не змогли б. Говорив би, ображаючи, тільки він. Я приїхав сюди, щоб поставити крапку в цій історії. Понад те, вся ця мерзенність змушує мене вкласти гроші й зняти нову картину про Бабин Яр із новим режисером.

До сказаного Марком Рудінштейном можу додати думку колишнього Надзвичайного і Повноважного Посла держави Ізраїль в Україні пані Анни Азарі, що їй Микола Засєєв-Руденко показував фільм, розповідаючи потім усюди, які захоплення та сльози викликав фільм під час перегляду.

— Я дуже здивована тим, що з приводу цієї глибоко неталановитої картини можна серйозно полемізувати й ставитися до неї як до твору мистецтва. Як офіційна особа я не могла відмовитися від перегляду фільму під такою назвою, як і не могла дозволити собі висловити різко негативну думку про цю волаючу за творчою марнотою стрічку — надто болюча тема в основі сюжету. Скориставшись нагодою, хочу зауважити панові режисеру — негарно приписувати мені думки й емоції, яких цей фільм і навіть тема, підкреслюю, в такій подачі, викликати не може.