Європа може зачекати!

Наші «Гринджоли» посіли двадцяте місце. І що тепер робити? Плакати чи радіти? У крайньому разі, можна з’єхидничати... Адже «Гринджоли» все-таки переможно обскакали 1) Іспанію, 2) Великобританію, 3) Францію, 4) Німеччину — не найубогіші країни (скажімо так), де у співочих символах нації значаться усе-таки не Поплавський енд Ко. Німецька співачка Грація Арабела Баур — трохи недоладний симбіоз групи For Non Blondies і старенької Боні Тайлер. Чоловік німки-конкурсантки, кажуть, іще на попередніх етапах «Євробачення» скупив усі її сингли, аби дружина потрапила в національний фінал, але потім одержимого закоханого викрили і Європа нібито засудила таке шахрайство, хоча музика — нічого. Французька композиція від Орталь (вона народилася в Ізраїлі) була тужливою, але постав її у будь-який формат «Європи-плюс» — і ні в кого ця пісенька не викличе нудоти. Іспанське жіноче тріо «Сон де сол» можна сприймати як аналог якихось «Блестящих» або «свистячих», у кращому випадку пародисток «Баккара», але на європейській естраді ще й не таких пародіюють. На жаль, найвідстійніше видовище показала Великобританія: мулатка-шоколадка Джавін Хілтон, яка дуже хоче бути схожою на Брітні Спірс.

І на такому тлі, уявіть, «Гринджоли» все-таки виявилися першими. Ура! «Перемагатимемо» й надалі за принципом контрасту. А якщо серйозно, то «Гринджоли» здалися не таким уже й жахливим сном на тлі загальноєвропейського пісенного безсоння, як деякі для себе вирішили. Наші видали типовий дилетантський хіп-хоп, до того ж приправлений соціальною актуалкою і запозиченнями з кращих традицій революційної музичної спадщини. У чому, як на мене, очевидний мінус їхнього конкурсного номера. Популярна пісня про «бидло і козлів» (згодом етично пригладжена) збуджувала народ своєю навмисною задерикуватістю. А гіпернатуралістичний і памфлетно-соцреалістичний перформанс, виданий «Гринджолами» спочатку на Майдані, а потім у студії УТ-1 (на фіналі відбіркових турів), нахабно йшов урозріз із нашою традиційною естрадною лузгою, що закупорила своїми «вересками» всі мислимі щілини. Вони («Гринджоли») сприймалися не як естрадні артисти, не як високогонорарні клоуни з журнальних обкладинок, а як звичайні залітні пацани з івано-франківських або київських вулиць — бешкетники, задираки, занадто перезбуджені ситуацією у країні, які трохи перепили пива. І в цій їхній нахабній природності був уже хід — натяк на якусь цинічну концепцію. Ах, ви нам кутюр і гламур? А ми вам вуличну демократію!

Та от чим ближче «Євробачення», тим безжальніше взялися за «Гринджоли» стилісти та візажисти разом із поетами-піснярами й іншими аранжувальниками наших мізків... Їх підстригли, помили. Написали «правильні» слова. І майже все... зникло. Асфальтовий каток кліп-естетики свою справу зробив — відпресував-відгламурив, задавивши в цій групі те, чим вона і була хоч для когось цінною — її самодостатню справжність. Цю не естетичну, але дуже важливу і для шоу-бізнесу, і навіть для високих видів мистецтв категорію. Від співу «Гринджол» ніхто й ніколи (принаймні я) не очікував рівня Карузо або навіть Баскова. Та коли бонусом до пісні додали ще й глянцевий балет, який, стрибаючи, манірно розривав пластмасові ланцюги — це вже занадто...

У конкурсному результаті «Гринджоли» усе-таки було і ще кілька (тільки не кляніть!)... позитивних моментів. Як вдало зазначив хтось із журналістів, цей номер виявив чистоту вітчизняного революційного експерименту. Перевірили, хто голосуватиме не за пісню, а тільки за країну. От і дізналися. І підрахували. І просльозилися. Польща виявилася майже кревним родичем (12 балів). А Росія і Білорусія (перша дала лише два бали, а друга взагалі нас продинамила) — на жаль, стали двоюрідними сестрами. Та, можливо, вони обрали «мистецтво», а не кревність. І в чомусь по-своєму виявилися праві. Конкурсний номер «Гринджол» — це ще й тривожний дзвіночок для вітчизняних продюсерів. Те, що на всіляких євроконкурсах далі «так жити не можна», розуміли всі. Низький результат Пономарьова у Прибалтиці, скромні нещодавні результати хіп-хопа... І етнофішку Руслани до нескінченності експлуатувати не можна. А от як треба? Треба думати і шукати. Принаймні «Євробачення-2005» (навіть із усіма його шорсткостями) дало дуже чітке посилання: спроби укутати наш шоу-біз у старезні лахміття совкової естради — це дурість несосвітенна і провал гарантований. Такі «відрижки» вже не сприймаються і ніким не купуються. Білоруська співачка Агурбаш, хоч би як вона ридала і заявляла, що в її провалі винна лише політика, стала на конкурсній сцені у всіх цих кринолінах від Юдашкіна (і в режисурі Кіркорова) наївним рудиментом архаїчного романтизму саме старої радянської естради. Жінка гарна. Та на її номер у півфіналі дивитися було тоскно. Загальне емоційне послання цього виступу виявилося чужорідним усьому, що відбувалося навколо. Особливо на тлі повсюдного барабанного дробу та хвацького етноживчика. Як виявилося, Європа обирає не лише очима або вухами, а й почасти мізками (можливо, я їм лещу?).

І обрали... Співачка Хелена Папарізу (перше місце — 230 балів) — дівчина пристойна у всіх відношеннях. Висока, гарна, пластична. З дитинства співала і танцювала. Її профіль могли б намалювати навіть на скіфських вазах, а її граційність спокусила б навіть гомосексуаліста Бежара. Колективний «мозок» Європи заздалегідь був запрограмований саме на Папарізу. Букмекери не винні в тому, що накаркали перемогу. Просто вона як шоу-продукт — якісна і всіма ротаціями вже охоплена. Для мене персонально Папарізу — це якась несподівана візуальна реінкарнація популярної співачки Даліди, котра, як відомо, скінчила життя самогубством, оскільки всі її чоловіки помирали раніше, ніж відведено. Та якщо в Даліді комфортно співіснували Ерос і Танатос, то в Папарізу — лише Ерос. Другий рядок тріумфального рейтингу — Мальта (192 бали): велика не лише в естрадних можливостях співачка К’яра. Бідна жінка вже не перший рік підряд штурмує висоти «Євробачення». І знову не перемога, але й не програш фактично. Пісня «Angel» — чудова. Її вже зараз мають пропагувати всі радіостанції Радянського Союзу, тому що багато духовності і чогось такого селін-діонівського. На третьому місці Румунія (158 балів) — і це місце я, наприклад, сприйняти не можу. Хоча Люмініта Ангел (іще один) і популярна в Румунії артистка і навіть лауреат міжнародних конкурсів, і навіть веде програму на румунському ТБ — пісню її я ніколи не погоджуся слухати навіть у таксі. Прохідняк. Краще б уже на це місце потрапили «Гринджоли» або Подольська. Четверте, почесне — Ізраїль (154 бали) — співачка Ширі Маймон ну з такою ангельською красою, що навіть якби вона тільки стояла й мовчала, всі араби Землі мали б саме за неї відправити свої SMSки, і близькосхідний конфлікт було б умить урегульовано.

І замикає п’ятірку кращих на нашому славному і вдалому «Євробаченні» Латвія (153 бали) — Валтерс і Кажа з піснею, яку з таким самим успіхом міг пробренькати на гітарі будь-який аматор у себе на кухні. Коли ці «співаки» у 80-ті виступали в ансамблі Раймонда Паулса «Кукушечка» з піснею «Бабушка рядышком с дедушкой», то співали значно голосніше. Але совковіше. Тепер співають тихо. Та в манері явно щось європейське — за що їх і відзначили.

А тепер суб’єктивний рейтинг кращих «невдах». Серед тих, хто прикрасив «Євробачення-2005» і зміцнив його творчий статус, але з причин, зрозумілих одній лише Європі, так і не потрапив у п’ятірку лідерів. На першому умовному місці тут тільки Хорватія. Блискучий Борис Новкович із групою «Ладо», котрі виконали ну таку роздольну, таку задушевну і таку мелодійну пісню, що все це як узяло за душу, так і не відпускало хвилин двадцять, а потім нагадало український народний весільний хіт «Горіла сосна, палала». Їхній номер — приклад того, як сценічна стриманість і неймовірний внутрішній темперамент удало зливаються з прекрасною зовнішністю виконавця (хоча для перемоги, на жаль, балів не вистачило).

Недооцінили і групу «No name» (Сербія і Чорногорія). На мій погляд, у них краща пісня конкурсу — мелодійна, емоційна. Уточнюю, що саме пісня, оскільки «Євробачення» — конкурс пісні, а не хизування костюмами. Ще на півфіналі вилетіли чарівні ірландці — брат і сестра Донна і Джо. У них був дуже запальний номер. І парочка дуже чарівна. Пісенька «Love» виконана настільки по-дитячому відкрито та щиро, що відразу захотілося купити компакт-диск і слухати її знову і знову.

І, нарешті, ще один суб’єктивний, але вже «антирейтинг» «Євробачення-2005». Найзагадковішим персонажем на конкурсі здалася представниця Андорри — якась Маріан ван де Вал, 34-річна жінка, власниця готелю. У вільний від відвідувачів час вона ще й співає. На конкурсні підтанцьовки Маріан, напевне, виставила двох кастелянш зі свого ж закладу — настільки кумедно вони рухалися... Зате вигляд у конкурсанток був незворушний. Очевидно, вона й майбутнього року ще раз приїде на «Євробачення». Тільки тому, що її країна дуже крихітна, виступати більше нема кому.

Найнастирливішим героєм конкурсу став Кіркоров, котрий за який проект не візьметься, так він і обламується, але піаритися при цьому людина, напевно, не втомиться ніколи. А найганебнішою акцією у рамках «Євробачення» виявився розрекламований усіма ЗМІ візит до Києва Алли Пугачової. Велика співачка за 100 тис. дол. виступила на бенкеті ковбасного олігарха. Жах... Та якщо лише за один приїзд до нашого міста на пісенне свято відвалюють такі скажені гроші, отже, «Євробачення» у Києві справді чогось варте... Хоча який «пастух», така й «череда».