Ерік Робертс ламає стереотипи

Українська режисерка Оксана Байрак, добре відома не лише місцевій, а й російській телеаудиторії як автор мелодрам і різдвяних казок, здійснила, нарешті, свою давню мрію — змінила відеоносії на справжню кіноплівку. У середині липня почалися зйомки вже кілька років виношуваного задуму — повнометражного художнього фільму «Аврора, або Що снилося сплячій красуні». Оксана Байрак, за її словами, знайшла «свого» сценариста в Москві. Вони з Петром Гладиліним спільно написали сценарій цієї картини, котра, як припускають, матиме не тільки світовий прокат, а й номінацію на «Оскар». У всякому разі, про це невтомно розповідає численна преса.

Події в фільмі відбуваються на тлі відлуння чорнобильської трагедії. Героїня — жертва аварії на Чорнобильській АЕС, маленька мешканка дитячого будинку на ім’я Аврора. У цій ролі знімається відкрита режисером у попередніх роботах нова зірочка — Анастасія Зюркалова. Героєм, для якого зустріч із Авророю стала творчим відродженням, постане перед глядачем улюбленець публіки та режисера, славетний гардемарин Дмитро Харатьян. Одну з центральних ролей у картині зіграє знаменитий герой Голлівуда Ерік Робертс, який спеціально прибув для цього в Україну.

Ерік Робертс заявив про себе в американському кіно задовго до появи в ньому його сестри, тепер суперпопулярної зірки Джулії Робертс: він дебютував 1978 року у фільмі «Король циганів» і був номінований за роль у ньому на «Золотий глобус». А за роботу у фільмі Андрона Кончаловського «Поїзд-утікач» (1985) —на «Оскар». У його «послужному списку» понад 70 стрічок і 100 театральних ролей, за які він теж здобував престижні премії. Сьогодні актор багато й успішно працює для телебачення, продовжуючи мріяти про цікаві кіно- й театральні роботи. «ДТ» дякує компанію «ИнтВестДистрибьюшн» за надану можливість ексклюзивно поспілкуватися з Еріком Робертсом і бажає всім учасникам зйомочного процесу перемоги на фінішній прямій.

Коли я звернулася до пана Робертса за всією формою, він перебив мене і попросив називати Еріком. У цьому приятельському тоні й потекла розмова.

— Еріку, ми з вами зустрічалися три роки тому на «Кінотаврі». Тоді ви казали, що в найближчих планах — роль Нурієва в театрі на Бродвеї.

— Ми з драматургом Теренсом Макнеллі, у принципі, домовилися — роль мала бути написана спеціально для мене. Це стало моєю мрією. Але минуло кілька місяців, Макнеллі тяжко захворів — рак, йому вирізають одну легеню, він одужує, наскільки можна одужати за такого діагнозу. Режисером мав бути його коханець, я дав йому свій особистий номер телефону, який знають усього вісім людей у світі. Якось повернувся додому після чергових зйомок у серіалі дуже незадоволений собою, настрій був гидкий, коли подзвонили на цей телефон. До цього, в основному, багато спілкувався зі сценаристом. Мій абонент почав ставити дуже складні й інтимні запитання, які мені не хотілося обговорювати. Загалом розмова була неприємною, закінчилася нічим, ідея зависла в повітрі. Я зробив для себе висновок — не можна брати слухавку в поганому гуморі. Образ Нурієва став моєю мрією, дуже багато читав про нього. Щоб підготуватися до цієї ролі, навіть навчився розмовляти таким же впізнаваним, гортанним голосом. Гадаю, потрібно знайти когось, хто написав би цю п’єсу, щоб я зміг зіграти Нурієва.

— Ви отримали чудову професійну підготовку в Лондонській театральній академії. Якось ви казали, що вам як театральному акторові було неймовірно складно працювати в кіно. Чому?

— Це важче, бо в театрі проживаєш відразу ціле життя, а в кіно йдуть «шматочки» не один за одним.

— Театр, кіно і телебачення — абсолютно різні види акторської праці. Що для вас є пріоритетнішим, що із чого випливає?

— Це все одно що порівнювати коней, корів і курчат. Вони всі тварини на вашій фермі. І ви всіх любите й використовуєте з різною метою. На жаль, у театрі платять недостатньо, щоб жити. Тому сьогодні не так багато великих театральних акторів — це несправедливо. І вибрати, що з цих занять краще, мені важко. Бо все це гра, і ця гра — моя робота, яку роблю із задоволенням.

— В актора, хоч яким би він був успішним, все одно є моменти невдоволення й незадоволеності: час минає, вік, а якусь роль не встиг зіграти. Чи є у вас така роль?

— Рудольф Нурієв.

— Чудову виставу про нього поставив Роман Віктюк, знаєте такого режисера?

— Нехай зателефонує моєму менеджеру й вишле сценарій, але у виставі я не танцюватиму, як Рудольф Нурієв. Це все одно що грати на барабані, будучи глухим. Ви можете грати танцюриста, але не зможете танцювати на такому рівні, як він. Вистава, про яку ми говорили, це виключає...

— У вас є досвід роботи з режисерами зі Східної Європи, починаючи з Кончаловського, закінчуючи Оксаною Байрак. Чи є особливості роботи з режисерами-слов’янами?

— Ви, слов’яни, настільки «страшні-страшні-страшні»... Єдиний режисер, який був настільки ж страшний — Боб Фосс, він був просто божевільний. Але він брав артиста і спрямовував його на творчість. Подивіться його фільми — вони ідеальні. Я дуже люблю страшних людей.

— Чим вас настільки привабив сценарій, за яким знімає Оксана Байрак, що ви приїхали на досить великий строк і, вочевидь, невеликий гонорар в Україну?

— Я щойно закінчив фільм, де грав жахливого негідника, для рівноваги корисно було зіграти хорошу людину. Але найбільше зацікавила чорнобильська трагедія. Це просто розбило мені серце. Адже всі люди постраждали, за великим рахунком, через дурість, через погану організацію. І немає причини, котра може виправдати цих людей. Для багатьох страждання так і не скінчилися. І якщо я можу допомогти цим людям тим, що донесу до глядачів інформацію про цю трагедію, буду дуже радий. Є ціле покоління тих, хто вже має права водія, а тоді вони були дітьми. Моїй доньці 14 років. І я хочу, щоб вона подивилася цей фільм.

— Про ці події ви знаєте тільки те, що писала у вас преса. Які для себе ви зробили висновки? Вам не страшно було приїжджати в Україну?

— Мені здається, що я відразу дізнався про це. І всі, кого знаю, направили кошти для допомоги. Мене, як і багатьох, уразило те, що безневинні люди постраждали від чужої дурості. Приїхав сюди без страху, але з бажанням зробити щось продуктивне.

— Кончаловський знімав у Голлівуді фільм, у якому ви грали. Нахапетов теж працював там, і в тій же системі координат, різко відмінній від нашої. Що ви можете сказати про те, як почуваєтеся на знімальному майданчику в Україні?

— На актора впливає абсолютно все в роботі. Все, що ми робимо, по суті залежить від режисера й команди, а робота однакова у всьому світі. Команда ж, якщо любить артиста, то все добре. Тут чудовий режисер і чудова команда — це те, що робить фільм.

— Дуже часто вам доводиться грати поганих хлопців. Колись ви казали, що страшенно хочеться зіграти комедію. Чи не плануєте не повертатися більше до поганих хлопців, а більш різнопланово використовувати свій талант?

— ...Мені подобається грати негідників. У них найкласніші іграшки — гарні машини, будинки, жінки. І вони завжди вмирають красивою смертю. Від чого ж відмовлятися? А коли серйозно — не відмовлюся від хорошої ролі, байдуже в якому амплуа...

— Знаю, що у вас є улюблені тварини. Як поживають ваші собаки?

— Вони стають дедалі повільнішими. Пітбулю вже 11 років. Сумно про це думати. Спасибі, що запитали, я його страшенно люблю.

— Бажаю вам цікавої і вдалої роботи. Сподіваюся на продовження розмови, коли фільм буде завершено.