Единбург: відриваючись від землі

Поділитися
Единбург давно і традиційно вважається великим театральним містом. У рамках великого Міжнародног...

Единбург давно і традиційно вважається великим театральним містом. У рамках великого Міжнародного фестивалю мистецтв паралельно відбувається й «Фріндж»-фест, де ніби «на узбіччі» представлено багато досить цікавих професійних і самодіяльних колективів із різних країн. Нинішнього року мегамарафон у Шотландії проводився вшістдесяте, і на ньому презентував свою роботу новостворений український пластичний театр NovaRasa з постановкою When we were Gods («Коли ми були Богами»).

Единбурзький «Фріндж»-фест має відкритіший, більш неформальний і в чомусь навіть більш карнавальний характер, ніж основний огляд. «Фріндж»-учасники можуть дозволити собі і порушити якісь канони-правила, і вдатися до дуже ризикованих експериментів.

Мозковий центр українського проекту — Ольга й Олександр Данилюки. Ольга закінчила режисерський курс експериментального театру University of the Arts London, випускниками якого свого часу були Гальяно, Стелла Маккартні, Макквін. Приїхавши до Києва й створивши театральну компанію, подружжя вирішило відразу ж піти ва-банк, випробувавши долю свого щойно народженого спектаклю в Единбурзі.

— На «Фрінджі» таке навіть дуже можливе — відразу показати світову прем’єру, — розповідає Ольга. — В основі створення такого театру лежить ідея про те, що ми стоїмо на порозі приходу певної нової «раси» людей... І я хотіла б, аби наш театр зацікавив людей із новими прогресивними поглядами. Чому? Тому що в Україні, на жаль, частіше заохочуються в основному комерційні видовища. А для створення нової культури потрібні певні інститути...

Молодий колектив позиціює себе як театр-мікс: італійські музиканти — профі, актори — поки що студенти Естрадно-циркового училища та Школи бойового гопака.

Аби потрапити на фестиваль до Единбурга, подружжю Данилюків довелося вкласти в проект власні гроші, зароблені ще в Лондоні. Другу частину бюджетних витрат покрили друзі-меценати, молодий колектив підтримали також генеральний консул України в Единбурзі Богдан Яременко та генеральний консул Великобританії в Україні Мартін Харіс. Це стало для театру своєрідним кредитом довіри. Олександр виконував роль і менеджера, і адміністратора, на Ользі були майже всі творчі питання — режисура, концепція дійства, костюми, оформлення сцени.

Единбурзький театр, у якому наша NovaRasa репрезентувала прем’єру спектаклю, називається Venue 41. Це не постійно діючий театр. Але глядачева зала розрахована на сто чоловік. Заповнюваність залу на українському спектаклі була приблизно 50%. У «Фріндж»-фесту є правило: якщо навіть у зал приходить одна людина, група грає! «Знаєте, деякі спектаклі в Единбурзі можна дивитися і в цілковитій самотності, — відкриває завісу «Фрінджу» Ольга Данилюк. — Утім, у нас половина залу завжди була заповнена. Там узагалі все чітко сплановано, інакше фестиваль перетвориться на хаос. Наш спектакль ішов протягом 12 днів. Причому в один і той самий час. Краще, звісно, приїжджати на весь фестиваль і виступати там усі три тижні. Так більше шансів, що тебе помітять критики, промоутери. Адже це своєрідний театральний ярмарок».

Під час единбурзького форуму багато приміщень, споруд адаптуються під театральні потреби — це школи, не діючі старовинні церкви з доброю акустикою. Менеджери кожного конкретного театру самі вирішують, який колектив вони хотіли б запросити до Единбурга попрацювати на час «Фрінджу».

— Ми склали свій «промо», у якому докладно описали проект, — розповідає Ольга Данилюк. — Також запропонували деяким театрам відеозапис свого спектаклю. І, знаєте, відразу отримали позитивну відповідь від кількох продюсерів. Деякі великі театральні приміщення в Единбурзі «блокуються» десь за рік до проведення форуму. Цей фестиваль побудований повністю на комерційній основі. Так, існує обов’язкова реєстраційна оплата з фіксованою ціною 300 фунтів. Там усе побудовано на самоокупності, але ціна на квитки скрізь приблизно однакова. На наш спектакль вона була близько дев’яти фунтів.

Театр NovaRasa позиціює себе як пластичний. Але тут цілий «коктейль» — акробатика, пантоміма, циркове та бойові мистецтва. Загалом, використано всю багатогранну пластичну мову. Є й текст, але небагато. Він не несе ключового наповнення. Музику до спектаклю створюють професійні італійські музиканти. Вони працюють у жанрі музичної імпровізації, комбінуючи живу музику з електронним блоком. Коли спектакль лише готувався до «транспортування» в Единбург, Ольга Данилюк пересилала музикантам у Рим відеозаписи, на які вони й імпровізували свій саунд. «Але в них не дуже добре виходило, — ділиться враженнями Ольга. — Ось коли ми за тиждень до прем’єри приїхали в Единбург, справа відразу ж зрушила з мертвої точки. Спасибі українському клубу в Шотландії, який надав нам приміщення для репетицій».

Ольга Данилюк родом зі Львова. Тому вона добре обізнана з українськими народними традиціями. І в основі сюжету її спектаклю When we were Cods — гуцульський міф про людей, котрі жили в давнину і своїми можливостями рівнялися з богами. «Мені просто хотілося поекспериментувати з українською міфологією. Адже в ній так багато алегорій на тему фізичної могутності, яка нерозривна з духовною. Я, наприклад, вірю в генетичну пам’ять. Можливо, у людині закладено розуміння того, богорівна вона чи ні. І в кожному з нас живе прагнення відкривати в собі можливості до духовного зростання. Адже українська нація парадоксальна сама по собі: вона молода, проте з дуже давньою історією. Тому у своєму спектаклі я вибрала метод пазлів, коли різні історичні сюжети формують єдине ціле».

На единбурзький «Фріндж» приїжджають критики з усього світу. Вони безжалісні навіть до славетних колективів. Найвища оцінка тут — п’ять зірок. Українська група приїхала в середині форуму, саме в цей час розпочався фестиваль балету і всі рецензенти пластичного театру мали бути присутні саме там. Тому NovaRasa отримав лише одне ревю в чотири зірки...

Ольга зізнавалася «ДТ», що в Единбурзі до них підходили молоді люди з України й запитували: «А де вас можна побачити в Києві?» Але наразі Данилюки самі не знають, що їм робити — їздити далі по закордонних фестивалях, підтримуючи тим самим якнайбільше міжнародних контактів (на форумі ними зацікавилися промоутери з Англії, Італії, Франції), чи намагатися втілити свої ідеї вдома, в Україні. А для цього потрібно передусім знайти театральний майданчик, що дуже проблематично.

— Але ж є сенс показати спектакль у себе вдома... Взагалі, після единбурзького фесту я зрозуміла: до України там дуже великий інтерес. Проте дивно, що ані українських колективів, ані представників українських ЗМІ нам знайти так і не вдалося. На «Фрінджі» один швейцарський промоутер сказав: «Мені подобається ваша робота, але поки що я не зможу продати спектакль українською мовою, бо Україна так широко ще не відома». Так, ось Індія усіх інтригує, Японія захоплює... На единбурзькому фестивалі була представлена опера «Мазепа» дуже відомого німецького режисера Петера Штайна. Але вона позиціювалася лише як частина російської історії — і все! Давно є дні російської культури в Канні, у Лондоні, ціла Російська зима в Лондоні. Я, до речі, була саме тоді в Англії й бачила афішу, на якій був зображений український козак у шароварах...»

Фото: сцена з вистави «When we were Gods».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі