ДЖАЗ. ПОЗА ЧАСОМ І ПОЗА ПРОСТОРОМ

Вдруге пройшов у Львові українсько-польський фестиваль «Джаз без...», на якому кращі джазисти з Польщі й України представили давній і завжди молодий джаз у всіх його проявах. Від ностальгічної джазової архаїки, яка стала давно вже класикою, до ультрасучасних стилів і напрямів.

Джазу, гарного джазу, було багато. І його любителі-меломани, як то кажуть, могли «відірватися» на всі сто. Виступи тривали по чотири-п’ять годин і швидше нагадували просто тепле спілкування, тому що глядачі слухали мелодії, які хвилювали душу та серце, сидячи за столиками й попиваючи львівське пиво. Отже, за п’ять фестивальних днів можна було сповна насолоджуватися джазом. Щодня виступали й українські, і польські музиканти, кожна група — самобутня. Паралельно зі Львовом концерти в рамках фестивалю «Джаз без...» проходили й у Польщі, у прикордонному Перемишлі. Основними організаторами дійства були львівське творче об’єднання «Дзига» — з українського боку та Центр культури Перемишля. Почесний патронат узяли на себе Посольство Польщі в Україні, генеральне консульство Польщі у Львові, Польський інститут у Києві.

...1960 рік. Круглий зал знаменитої у Львові Порохової вежі. На сцені — джазовий колектив «Медікус» під управлінням Ігоря Хоми. Його перший виступ, який відкрив дорогу професіональним медикам на широку джазову сцену. Тоді джаз у нашій радянській батьківщині був далеко не в пошані. 1964 року львівський «Медікус» запросили на фестиваль джазових колективів у Тарту (Естонія), а потім кількаразово він був лауреатом Талліннських джазових фестивалів і багатьох, багатьох інших. Ансамбль у той час двічі записував диски на фірмі «Мелодія», зробив записи на студіях «Радіо Варшава», «Радіо Берлін», «Радіо Вроцлав». У Львові вони кумири, як і колись. Хоча з того, першого, складу залишилося в живих лише двоє музикантів — Володимир Кіт (нинішній його керівник) і Орест Довганік, саксофон-тенор. «Медікус» грає в стилі диксиленд, чимало в його репертуарі й джазових обробок українських народних пісень, своїх власних творів.

Та, як і сорок років тому, звучить він професіонально, мелодії ллються легко й запально. І всі ці роки учасники ансамблю мріяли дати свій сольний концерт, як це було далекого 1960-го, у круглому залі Порохової вежі (нині це Будинок архітектора). І мрія їхня збулася. «Медікус» відкривав нинішній фестиваль «Джаз без...», що проходив у тому самому залі.

…Фахівці стверджують, що ще 1940 року у Львові був свій «Театр джазу». Як згадують студенти консерваторії 50-х років, у стінах цього вищого навчального закладу тоді й не йшлося про таку дисципліну, як джаз. Його не вважали класичною музикою, хоча на слуху були вже мелодії з «Серенади сонячної долини», і студенти консерваторії намагалися імпровізувати на подібні теми. Потім їм дозволили виступати з джазом на неофіційних вечорах. Ближче до 60-х до консерваторії прийшов Мирослав Скорик — і там нарешті з’явився джаз. Багато львів’ян ще пам’ятають Любу Чайковську, яка виконувала «Не топчіть конвалій» і «Намалюй мені ніч». У цей самий час паралельно з’являється джазовий колектив у Львівському медінституті, й це не була проста самодіяльність. Джаз-оркестр Ігоря Хоми вражав своїм професіоналізмом, а сам керівник, кандидат медичних наук, мікробіолог (докторська дисертація так і залишилася незахищеною), навчався джазовим основам у консерваторських музикантів. Тоді їх називали піонерами української джазової музики.

Сьогодні й у нас у державі визнають, що джаз — це професіоналізм найвищого польоту, помножений на нічим не передаваний стан душі. Справжні джазисти, хоч скільки їм було б років, завжди виглядають молодими, задерикуватими. В їхніх очах стрибають веселі «зайчики», посмішка передає внутрішній стан «кайфу». І глядачі мимоволі переймаються цим музичним захопленням. Через це на виступах джазових колективів глядацького пасиву, як правило, не буває.

Піт градом стікав з обличчя ще одного визнаного джазмена — піаніста Юрія Боня, який виступив на фестивалі зі своїм тріо. І це була саме та «робота», що приносить велике задоволення та піднесення. Бонь, доктор мистецтвознавства, професор, лауреат багатьох міжнародних фестивалів, цього не приховував. Він із задоволенням виступав у місті, де народився, отримав професіональну музичну освіту, десять років пропрацював солістом-піаністом у Львівській філармонії і вісімнадцять — викладачем Львівської консерваторії. Сьогодні він створив свою фортепіанну школу в Польщі, викладає в Люблінському університеті. У його репертуарі — твори
В.-А.Моцарта, Л.Бетховена, Ф.Ліста, С.Прокоф’єва, Дж. Крамба, Д.Шостаковича, А.Нікодемовіча, Б.Янівського.

Львівські глядачі завмирали, коли звучав сакс-тенор Януша Муняка з Польщі в складі створеного ним «Януш Муняк Секстет». 59-річний Януш — один із найвідоміших джазменів на польській джазовій сцені. Музиканти, жартуючи, кажуть, що й народився він із саксофоном у руках, який здається не тільки улюбленою іграшкою, а й інструментом, із яким він може робити все (в унісон гранд-музиканта в секстеті супроводжують ще два саксофоністи). Муняк — традиційний консерватор, але в кращому розумінні цього слова. За основу бере музичні традиції джазу, а на неї вже стрімким «водоспадом» обрушує свою власну імпровізацію. І тут мало хто з ним може зрівнятися.

Взагалі поляки — визнані (після США) лідери у світі джазу. Вони знають джаз, люблять його та вміють виконувати тонко, гостро, професійно, гідно. Це справді світовий клас. Ще в них якісні музичні інструменти та апаратура. З великим успіхом на львівському фестивалі «Джаз без...» виступив у блюзово-джазових композиціях Януш Ізбінськи (вокал, гітара) з «Левндек Тріо», вокаліст Йоргас Скольяс із своїм «Йоргас Скольяс Оркестру», «Пйотр Барон Квінтет», створювачем якого став Пйотр Барон, відомий польський саксофоніст, що виступав разом із такими зірками джазу, як Рей Чармс, Арт Фамер, Аль Порціо, Едді Гендерсон. 2001 року музикант був номінантом «Джазового Оскара». Особливе місце в його дискографії (а записав він понад 60 дисків) займає альбом «Богуродзіца» — унікальний твір, що об’єднав у собі мелодії середньовічних григоріанських і лицарських пісень із джазовою імпровізацією. Цей диск визнаний кращим у номінації «Джазовий диск 2000 року».

Серед українських виконавців львівську публіку «заводили» також «Дзига джаз квінтет» — «дитя», народжене після першого українсько-польського фестивалю «Джаз без...», «Квінтет Юрія Шарифова», львів’янина, професіонального музиканта-скрипаля і композитора, який у складах джаз-, поп-, рок-, фольк-груп і з сольним концертами гастролював у 24 країнах світу. Сьогодні автор камерно-інструментальних симфонічних творів, джазових композицій і естрадних пісень віддає перевагу електронній музиці.

Апофеозом фестивалю стала реалізація спільного українсько-польського проекту Збігнєва Намісловського, Войтека Мрозєка і камерного оркестру «Леополіс». На сцені театру імені М.Заньковецької були представлені твори В.-А.Моцарта в класичному і джазовому виконанні, вірніше, джазові варіації на тему Моцарта. Треба віддати належне молодому талановитому польському музиканту Мрозеку, який має чимало престижних музичних нагород, і саксофоністу-трубачу Намісловському, які наважилися на «провокаційне» використання недоторканної сакральності Моцарта. У Львові великого композитора вперше перефразували і, судячи з реакції публіки, дуже успішно! Як кажуть, професіоналам підвладне все, якщо це справді професіонально та цікаво.