Дубляжна війна: вид знизу. Донецькі кінотеатри порожні вже третій тиждень

Наслідки «дубляжної війни», що розгорнулася в Україні, прогнозувалися різні. Прихильники повної українізації кінопрокату посилалися на опитування First Movies International, відповідно до якого, лише 11% жителів країни категорично проти українського дубляжу іноземних фільмів. Противники посилалися на опитування «ФОМ-Україна», в якому наводилися дані про 61,9% незадоволених. Усе це свідчить про одне: жодним опитуванням вірити не можна!

Сама реальність набагато простіша й банальніша.

Наприклад, Донбас. Регіон переможного білінгвізму. Тут мирно співіснують реклама й вивіски офіційних установ українською мовою з російськими газетами, плакатами, оголошеннями. Перед кінотеатрами — те ж саме. Написи обома мовами іноді трапляються навіть в одній афіші.

Замальовки з нових реалій донецького кінопрокату... Перед касами кінотеатру простацької зовнішності хлопець обговорює з подружкою перспективи культурного дозвілля: «Чё ты там хотела посмотреть?... Да, этот есть… А, не, стоп, он на укрАинском…» Саме так, із наголосом на «А» — місцевим діалектом. «Може, все-таки візьмете?» — з надією в голосі запитує касирка. Хлопець заперечливо хитає головою.

Зграйка підлітків, які захоплено читали афішу, йде геть із розчарованими обличчями: дочитали до примітки внизу «фільм дубльований українською мовою».

Багато любителів кіно супроводжують перегляд афіш нецензурними коментарями. Касири з нудьгуючими виразами облич розглядають зі своїх віконець обурений народ.

Такі сцени останнім часом тут непоодинокі. Зали донецьких кінотеатрів практично порожні вже третій тиждень. Прокатники констатують різке зниження аудиторії й катастрофічні збитки. Це єдиний поки що практичний результат тривалих і гучних дискусій «нагорі».

Із гучних світових прем’єр у Донецьку з українським дубляжем показали поки що тільки «Рембо IV». Якщо судити за підсумками ротації цієї стрічки у двох найбільших кінотеатрах Донецька — імені Шевченка й «Зірочці», — можна констатувати повний провал цієї прокатної картини з участю Сильвестра Сталлоне. «Я не знаю, як по всій Україні, але те, що ми втратили глядача в Донецьку через озвучення «Рембо» українською мовою, — це точно. Люди просто йшли геть…» — скаржиться «ДТ» директор «Зірочки» Віталій Гейслеров. За його словами, за два тижні прокату фільм зібрав усього сім тисяч гривень, а на сеансах були присутні не більше десяти чоловік.

Непопулярні й російські фільми з українськими субтитрами. Глядачі кажуть, що їх дратує текст на екрані — відвертає увагу.

Надана вже самими прокатниками статистика підтверджує скарги на відплив відвідувачів. Після демон­страції «Рембо IV» були встановлені своєрідні антирекорди. За даними адміністрації кінотеатру імені Шевченка, за 11 днів прем’єрного прокату (37 сеансів) на Сталлоне прийшли подивитися всього 665 глядачів. У середньому — 18 чоловік на кожен сеанс. Два сеанси не відбулися, оскільки на них взагалі ніхто не прийшов.

Для порівняння: на третьому тижні прокату «Найкращий фільм» у цьому ж кінотеатрі подивилися понад вісім тисяч чоловік (у середньому — 120 на кожному сеансі). Навіть «Іронія долі-2» на п’ятому тижні прокату збирає вдвічі більше глядачів, ніж україномовний «Рембо».

«Насправді фільм хороший. Якби ця картина виходила, як було заплановано, російською мовою, вона зняла б хорошу касу. А так провалилася. І провалилася не тому, що хтось проти Сталлоне чи проти української мови… Просто, знаєте, коли щось забороняють, завжди йде зворотна реакція», — каже «ДТ» директор кінотеатру імені Шевченка Анатолій Тесля.

Проте головною причиною масового відпливу глядачів прокатники вважають усе ж таки не тільки й не стільки мову, як якість дубльованого продукту. Дубляж не оцінили ні глядачі, ні керівники кінотеатрів. Загальна оцінка і тих, і тих — «лажа».

«Рембо» — фільм, взагалі-то, «без голосу». Там більше стрілянини, ніж діалогів. Але навіть це не завадило зрозуміти, що нормально дивитися фільм із таким перекладом неможливо. Абсолютно монотонна начитка тексту, без жодних емоцій», — так оцінив дубляж картини з участю добряче постарілого «ветерана В’єтнаму» А.Тесля.

Цю думку поділяє і В.Гейслеров: «Дублювання — майже те ж саме, що й гра акторів. Тут же фільм озвучений практично двома голосами. Чути англійську доріжку, і поверх неї накладено український текст».

З таким підходом до якості продукції виграють тільки «пірати», які розповсюджують диски з хорошою звуковою доріжкою російською мовою, або інтернет-провайдери, що заповнюють свої ftp-сервери російськомовними версіями новинок прокату.

Про брак в Україні належної матеріально-технічної бази для якісного дубляжу й субтитрування фільмів говорилося не раз. За деяким даними, потужності студії, яка створюється, дозволять дублювати не більше шістдесяти фільмів на рік. Цього вистачить, щоб наповнити репертуар одного кінотеатру. Проте при цьому, очевидно, кардинально підвищиться вартість стрічок для прокатників. Зараз студії з Росії на замовлення дистриб’юторів зазвичай роблять російський дубляж для розповсюдження на всій території СНД. У Донецьку комерційні кінотеатри також отримували іноземні стрічки, користуючись непопулярним нині в офіційних колах рядком статті 14 Закону «Про кінематографію», який дозволяє демонструвати в нашій країні картини, «дубльовані, озвучені або субтитровані... мовами національних меншин». Одна фільмокопія для прокатника коштувала відносно недорого — близько 400 дол. Фільмокопія з українським дубляжем, як очікують місцеві кіноадміністратори, через менший обсяг ринку (ринок прокату України, за різними оцінками, становить від 5 до 8% загального обсягу ринку СНД) коштуватиме до 2000 дол.

Таким чином, реальна перспектива підвищення цін на квитки. Можливо, це остаточно відіб’є в донецьких глядачів бажання відвідувати кінотеатри.

Хочеться сподіватися, що порожні зали й захмарні ціни на квитки — не та мета, яку ставили перед собою автори кінореформи.

Багато прокатників у кулуарних розмовах відверто заявляють, що вважають справжньою причиною такого пресингу виняткове лобіювання інтересів однієї комерційної структури, яка захотіла заробляти на українському озвучуванні. На їхню думку, неможливість нормально конкурувати з російськими студіями й підштовхнула бізнесменів до просування свого проекту з допомогою бюрократичних обмежень. Поки що, втім, це припущення.

Як компромісне рішення керівники донецьких кінотеатрів пропонують запровадити хоча б на сході України квоти на російсько- й україномовний прокат, аналогічні квотам на мовлення національних телеканалів. Із поступовим збільшенням частки фільмів, які демонструються державною мовою. До миттєвої українізації ні дистриб’ютори, ні прокатники, ні глядачі виявилися неготовими.

На цю хвилину, доки тривають суперечки й пересуди, в Донецьку продовжують «злітати» заплановані раніше до показу картини. В середньому кожен кінотеатр у лютому змушений зняти з показу шість стрічок. Жертвами «дискримінації» вже стали (крім «Астерікса на Олімпійських іграх») фільми «Я — легенда», «Червона лінія», «До першої крові», «Червона перлина», «Крок уперед. Вулиці» та деякі інші. Хоча кожен із цих фільмів вважався дуже перспективним у прокаті.

Працівники одного з кінотеатрів зізналися, що лише один раз порушили заборону і таємно подивилися вдосвіта «Астерікса...» російською. Після перегляду одностайно вирішили: ця стрічка точно збирала б повні зали.

Водночас проблему популяризації української мови через великий екран навіть тут, на Сході, нерозв’язною не вважають. Спираючись на власний досвід, місцеві фахівці кінопрокату рекомендують приваблювати донецьких глядачів не україномовним, а українським кіно. Адже проблема — у браку якісної вітчизняної продукції, а не в браку аудиторії. За останніх п’ять років, скажімо, найбільше фільмів українського виробництва було показано в кінотеатрі імені Шевченка — шість (!). При цьому навіть спірний «Запорожець за Дунаєм» зібрав зал. Була популярною й «Аврора» Оксани Байрак.

Проте розмови про підтримку вітчизняного кінематографу цим поки що й обмежуються. Мінкультури ж займається виставлянням бар’єрів. І, як казав незабутній Крістобаль Хозевич Хунта, герой братів Стругацьких, «головна небезпека полягає в тому, що в розпорядженні цих... — відома Велика Кругла Печатка...»

Та сама, яку ставлять на прокатні посвідчення фільмів.