ДОВІРА ДО ЖИТТЯ

Чергова виставка сучасного французького живопису, яка відкрилася у Французькому культурному центрі, відрізняється від попередніх, раніше представлених на сторінках «ДТ». З усіх попередніх виставок, які були в Центрі, це єдина персональна виставка жінки-художниці. Паризький художній світ — і в цьому він, мабуть, уявляється навіть менш сучасним, ніж київський, — залишається досить мачиським, атмосферу в ньому визначає чоловіче ставлення до художньої творчості, до життя, до взаємовідносин у художньому середовищі та до законів ринку.

Крістін Жан — чарівна француженка, родом із Гавра — приморського міста в Нормандії, великого порту на березі Ла-Маншу, що був сильно зруйнований англійцями, котрі переслідували там німецьких окупантів під час Другої світової війни. У 50—60-х роках головний архітектор Гавра представив новий план міста, частиною якого була інноваційна ідея про те, що всі автомобільно-дорожні комунікації його згодом будуть повністю перенесені в підземний простір. Залишивши незгладимий слід у просторовій свідомості жителів Гавра, ця ідея була благополучно похована, як і багато інших проектів, здатних зробити життя людей гарнішим, комфортнішим і екологічнішим. Утім, частина задуму архітектора була все-таки реалізована владою міста, яка розуміла, що багатства його природного ландшафту вимагають адекватного архітектурного обрамлення: місто забудували новими кварталами, які чудово поєднувалися з природою прибережної смуги півночі Франції. Може, саме тому сучасний Гавр — це місто, яке подарувало Франції та світу чимало відомих художників і фотографів.

1968 року до Гавра докотилася хвиля революційних настроїв паризької студентської молоді. Разом із старшим братом Крістін Жан вирізувала газетні повідомлення про паризькі події, стежила за радіо- і телеповідомленнями, обговорювала разом із друзями майбутнє Франції та своє власне. Хоч як там було, закінчивши школу мистецтв у рідному місті, де, до речі, вона зі своїми однокурсниками зуміла революціонізувати старий стиль викладання живопису, художниця в двадцять три роки опинилася в Парижі. У цьому Вавилоні мистецтв вона — не без труднощів і справжньої боротьби за себе й за своє мистецтво — поступово здобуває визнання. Метушливе життя величезного міста, котре вимагає великих внутрішніх інвестицій, виявилося не зовсім органічним для «провінційної» Крістін Жан — художниці, схильної до самозаглиблення та внутрішньої зосередженості, необхідно було знайти внутрішню рівновагу. Поступово Крістін знайшла свої форми захисту — це були й поїздка в Південно-Східну Азію, зокрема до В’єтнаму, де вона працювала, викладала й навчалася одночасно, і віднайдення родинного щастя, і нарешті виявлення техніки медитації в самій творчості. Все це навчило художницю звільнятися від наносного й зосереджуватися на головному, тобто на творчості.

Згодом стало очевидним, що весь її сьогоднішній життєвий досвід виявився продовженням тих перших дитячих художніх інтуїцій, які подарувала їй природа Нормандії. «Море з його рінню і безкраї небесні простори з їхніми хмарами стали моїми вчителями, які не давали домашніх завдань, а розвивали мою уяву», — розповідає Крістін Жан. — У дитинстві я годинами могла спостерігати за зміною кольорів неба, годинами блукала узбережжям Ла-Маншу, збираючи камінці. Небо і море, захід і схід сонця розповідали мені про секрети поєднання кольорів, а морська рінь і каміння викладали науку про схожість форм людського тіла і природних об’єктів. Барви й каміння стали важливими персонажами мого життя». Мистецтво має бути природним, а його матеріальна основа — полотно, папір, дерево, камінь — становить частину його смислів, вважає Крістін Жан. У своїй майстерні в Парижі вона береже цілі колекції каміння із Нормандії, Греції та Ізраїлю. Вони видаються їй такими самими виразними, як і твори мистецтва: розповідають про життя і ландшафти, про темперамент країни й про геометрію її вітрів...

Як ми вже зазначили вище, на творчість художниці вплинули не тільки пейзажі Нормандії. Надзвичайно важливим в особистісному сенсі був для неї досвід життя на Далекому Сході, сам художній досвід Сходу. «Європейське мистецтво, починаючи від Ван Дейка, чітко розрізняє межі картинності. — Східне образотворче мистецтво не ставить чітких меж між тим, де починається мистецтво і закінчується життя. Подібно до того, як ми не можемо чітко відокремити на обрії межу між морем і небом, художники В’єтнаму та Китаю не відокремлюють матеріал, який є основою живопису, від самого малюнка, не відокремлюють реальний пейзаж від його художнього уявлення. Якість паперу, форма каменю або дерева, обставини створення зображення, простір, у який воно буде вписано, виступають такими самими носіями смислів, як і сама графіка малюнка або колірне вирішення. Відчути разом зі східною культурою прозорість меж між мистецтвом і життям було для мене дуже важливо. Це остаточно зміцнило бажання зробити моє мистецтво близьким до природного відчуття життя», — каже художниця про своє художнє кредо.

Маленькі роботи Крістін Жан (їх розмір відповідає бажанню художниці не бути нав’язливою і декоративною) залишають відчуття східної містерійності, пов’язаної або зі спогляданням природи речей, або з медитативним і самозаглибленим поглядом людини, яка створює власні внутрішні простори. Її картини дозволяють глядачу подорожувати внутрішніми просторами конфігурацій барв, створюючи щораз нові маршрути погляду, і тим самим окреслювати нові лабіринти почуттів і спогадів. Це щільний живопис смислів, які виникають як відповідь на природність форм і матеріалів, використовуваних художницею. А також — як відповідь на закладений у них досвід життя мудрої та чутливої жінки.

У каталозі її робіт, виданому Паризьким видавництвом Алена Авіла, художниця опублікувала фрагменти з щоденників, які вона вела всі ці роки й продовжує вести сьогодні. Щоденники становлять, за її словами, основу того свідомого ставлення до життя, яке є невіддільною частиною її роботи. Далекі від модного нині інтимізму, ці записи становлять собою швидше спокійний самозвіт дорослої людини, яка чітко усвідомлює самоцінність кожної миті життя. Довіра до життя та до його форм — ось головне відчуття, яке виникає від художніх робіт Крістін Жан.