Діло молоде

Коли приходить «Молодість», темнішими здаються не лише ночі. Контрастніше відбивається також «кінофестивальний рух» у країні. Коли за збігу щонайкращих економічних обставин у прокат виходять три вітчизняні стрічки і на кожну з цих картин набирається по два різнобюджетні містечкові кінофестивалі. Зазвичай ці приречені стрічки газонокосарками об’їжджають усі форуми. І, відповідно, збирають там головні нагороди — причому скрізь і відразу. Так складається досить потішна традиція. Відповідно до якої багатьом діячам ефективніше презентувати, ніж творити. І, очевидно, значно прибутковіше наганяти пафос, аніж пожинати скромні плоди персональних художніх досягнень.

...До поточного фестивального бюджетотринькання «Молодість», на щастя, не причетна. Попри постійні катаклізми, цей огляд молодіжної кінотворчості (зі статусом «міжнародний») давно вибрав для себе єдино правильну позицію — «Інакшого серед одноманітних». І остаточно самоусунувся від містечкового тусування. У «Молодості» свої ігри, свої традиції і свої тусовки. Вже через тиждень стартує фестиваль під номером 37... Осередок фестивального життя — столичний кінотеатр «Київ». А в організаційній вертикалі форуму намітилися історичні зрушення. Андрій Халпахчі тепер художній керівник і батько-натхненник. А гендиректором фесту із нинішнього року — Максим Ілляшенко (він не родич українського кінорежисера).

— Можу сказати, що вже є попередня згода Сергія Маковецького — у зв’язку з прем’єрою фільму Йосса Стеллінга «Душка». Ця картина знімалася в основному в Києві. Микита Михалков зацікавився фестивалем. Тим більше, як я вже сказав, у нас досить насичена програма російського кіно. І ми активно працюємо з російськими дистриб’юторами. Тому що кіно в Росії...

— ...більше, ніж кіно?

— Може, й так. Але там же справді знімають уже по триста картин на рік! Їм правда є що показувати...

— ...і є що розповідати.

— Безперечно! Микиті Сергійовичу, до речі, багато хорошого про «Мо­лодість» розповіла донька Анна, котра презентувала в рамках торішнього фестивалю фільм «Зв’язок» режисера Дуні Смирнової. І Андрій Халпахчі добре знайомий із Михалковим. Тож сподіваємося.

— Стосовно Ізабель Юппер... Ви заявили про виставку її фотопортретів. А саму «модель» слід очікувати?

— Ізабель — неймовірно затребувана акторка. Про це, певне, навіть не варто зайвий раз повторювати. Наскільки мені відомо, вона в цей час буде в Африці, там у неї двомісячні зйомки. А її фотовиставка в Києві в рамках «Молодості» — проект особливий. Це частина міжнародної експозиції «Ізабель Юппер — жінка в портретах». Зібрано 120 портретів акторки — від 75 видатних фотографів світу. Серед яких Анрі Картьє-Брессон, Пітер Ліндберг, Гельмут Ньютон. Ще рік тому ця виставка була представлена в Парижі. Згодом її бачили в багатьох містах світу. Приємно, що й Київ має таку можливість... А стосовно vipів «Молодості»... Чекаємо й на Жерара Депардьє...

— «Знатного виноградаря» та активного лобіста українських кіноінтересів?

— У нас створено наглядову раду фестивалю — і Депардьє зі свого боку відповідає за приїзд vip-гостей на форум.

— Ого!

— Так. Тож, сподіваюся, ніщо не завадить йому прибути до Києва. У нього навіть були заплановані зйомки в Ізраїлі. Але він їх скасував — і обіцяв бути тут. Є ймовірність, що завдяки Депардьє побачимо і Моніку Белуччі... Але знову ж таки це лише ймовірність.

— Із Жераром Депардьє настільки тісний контакт завдяки фонду Катерини Чу­маченко?

— Ну, не тільки... Існують і дуже довірчі дружні стосунки з Андрієм...

— Халпахчі ви, схоже, звільнили від фінансово-економічного тягаря?

— У нього найсерйозніша ділянка — формування програм. І не тільки...

— Віктор Андрійович цього року, як і раніше, залишається в статусі «почесного президента»? Чи, можливо, знову цей статус повернеться до Богдана Ступки?

— Усе — як і раніше. Віктор Андрійович — почесний президент «Молодості». І на фестивалі він вручатиме спеціальний приз за внесок у світове кіномистецтво Алену Делону.

— Між іншим, «скільки коштує» такий вічно молодий артист, як Делон, у плані його запрошення на київський фестиваль?

— А от саме завдяки тому, що Ющенко наш почесний президент, це спрощує і навіть знімає деякі проблеми. Питання з приїздом вирішується на рівні секретаріату президента. Це офіційне запрошення актору — від Віктора Ющенка.

— За всієї симпатії до Делона, чи не дивно: розквіт його — це фільми Лукіно Вісконті і Рене Клемана, а «Молодість» по ідеї мала б робити VIP-ставки бодай на тих, кому за сорок, а не за 70...

— Не сперечатимусь. Хоча «віковий ценз» — дуже велика умовність.

— До речі, мене недавно активно запевняли, ніби гендиректором фестивалю стане Володимир Оселедчик. Щось не зійшлося?

— Можливо, й велися переговори. Можливо, і цей варіант розглядався. Але без мене. І я не хотів би цього комен­тувати.

— Якщо пам’ятаєте, за часів «нашого щасливого дитинства» Московський міжнародний кінофестиваль неодмінно складав для себе певний слоган... Ну, приміром, такого-то року «ми дружимо з неграми», а через два роки — уже «мир і любов із китайцями»... Що стосується «Молодості»: ви якось прагнули сформулювати ідеологічний «посил» — бодай щодо номера 37?

— Не став би говорити про ідеологію... Як на мене, сам формат «Молодості» — це і є «ідеологія»... Однак певна «установка» на цей рік існує. Хотілося б вийти на інший, вищий рівень організації фестивалю. І, повторюся, хочеться, щоб «Молодість» не замикалася в рамках інтер’єра тільки одного кінотеатру й одного міста, хотілося б, щоб фільми під «грифом» нашого фестивалю йшли в прокаті в багатьох містах України.

— З компанією Дениса Іванова «Арт-Хаус трафік» ви в цьо­му питанні співпрацюєте?

— Можна сказати, що в нас одне спільне поле діяльності. І аудиторія загалом одна. Але в кожного свій прокат. Як свої цілі і завдання.

Максим Ілляшенко — генеральний директор кінофестивалю «Молодість». Закінчив Національний університет ім. Т.Шевченка. В даний час — в аспірантурі. Періодично перекладає з французької. В організаційній структурі «Молодості» не перший рік. Спочатку працював у прес-центрі. Потім опікувався «діловою» стороною фестивалю — документи, контракти, договори тощо. З цього року — гендиректор. Його хобі й до певної міри бізнес — продюсерська діяльність. Неодноразово організовував у Києві помітні художні акції — творчі вечори Алли Демидової, Сергія Юрського, Олени Камбурової, багатьох інших.

КОМПАС

Журі. Його очолив Мохсен Махмальбаф (Іран) — режисер, сценарист, актор. До складу журі також увійшли Гражина Арліцкайте (Литва), Анатолій Кокуш (Україна), Фредерік Зіхлер (Франція), Моріц де Хадельн (Швейцарія).

Конкурс (повнометражні фільми). «Кінець» (Угорщина), «Каліфорнійська мрія» (Румунія), «Подорожі оркестру» (Ізраїль, Франція), «Жорстокість» (Росія), «Мутум» (Бразилія), «Монотонність» (Литва), «Холтрейн» (Німеччина), «Біля річки» (Україна), «Швидкість породжує забуття» (Аргентина), «Конокради» (Бельгія).

Позаконкурсні події. Ретроспектива фільмів Ізабель Юппер (шість років). Новинки голландського кіно. Програма Кіношколи Сем Шпігель (Ізраїль). Особлива подія — фотовиставка до 70-річчя від дня народження Ади Роговцевої. «З Італії з любов’ю» (останні досягнення). «Ніч короткого метра» (Нідерланди, Німеччина, Фінляндія, Італія). «Кіно з грецьким акцентом». «Німецький бульвар». «Фестиваль фестивалів» (переможці найбільших міжнародних форумів). Teddy та його друзі (останні досягнення гей-лесбі кінематографа, відзначені на Берлінському кінофестивалі). А також панорама нового російського кіно, до якої увійшли фільми «Подорож із домашніми тваринами», «Прості речі», «Одне кохання на мільйон», «11 листів до Бога». Плюс панорама сучасного французького кіно: «У Парижі», «Диво Медеї», «Дитинство», «Сімейні герої», «Таємна коханка», «Безсердечна».

Українське кіно: відображення в «Дзеркалі тижня»

«ДТ» традиційно і щорічно заохочує досягнення молодого українського кінематографа в рамках фестивалю. І цього разу в полі зору газети буде досить строката панорама вітчизняного кіно, якому, на жаль, широкий прокат поки що не світить. У списках цих стрічок значаться такі назви... «Рожеві сиропи» (режисер Ганна Гальченко), Intermezzo (Максим Осін), «Як диво?» (Вероніка Шкробтак), «Мовчання» (Олег Старинський), «...» (Максим Шлапак), «Груша» (Юрія Булдименка), «Велика подорож» (Вікторія Трофименко, Уляна Данилюк), «Скарб» (Ігор Пасько), «Не від миру сього» (Олена Максименко).