Чому гастрольно-концертний бізнес упав на коліна?

Минулий рік в Україні був позначений активними спробами знищити - швидко, радісно, незважаючи на вуличні протести чи штучно організовані громадські обговорення - принципи, якими керуються у своїй роботі продюсери у сфері масової культури.

Продюсерська діяльність у масовій культурі цивілізованого світу має у своїй основі трьох китів - як-от: промоція в медіапросторі, гастрольно-концертна діяльність, продаж продукту на тих чи інших носіях або в той чи інший спосіб. Така робота потребує чіткого, зрозумілого, сучасного і сталого правового поля. Зусилля можновладців з формування правових засад у сфері масової культури наочно демонструють пропоновані українсь-кому суспільству вектори розвитку гуманітарного простору України.

Справжнє цунамі невдоволення спричинила ситуація з ухваленням Верховною Радою України Закону №6342 - «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо приведення у відповідність із вимогами Європейсь-кої Конвенції про транскордонне телебачення до програмної концепції мовлення». Нагадаю, що текст проголосованого в першому читання документа містив усього лише два пункти: «1. У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт. 2. Із пункту 4 статті 28 виключити останній абзац». А в тому абзаці сказано: у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше ніж 50 відсотків загального щотижневого обсягу мовлення. Українського споживача позбавили можливості слухати національну музику. Цікаво, що міжнародними угодами, на які посилалися автори, дозволялося, враховуючи реалії українського аудіовізуального простору (не більше ніж 3% українських пісень у прайм-таймах на всіх (!) радіо-станціях), кількість національної музики в ефірі збільшувати, а не зменшувати.

Крім того, фахівці здивовані, що не надано розрахунків стосовно недоотримання державним бюджетом велетенської суми податків, яких не сплатять сотні чи навіть тисячі су-б’єктів господарювання - виробників продукту в українському шоу-бізі, а саме: студії звукозапису, продюсерські структури та їхні суміжники у фото, відео та модельних індустріях.

Адже без оприлюднення готового продукту своєї діяльності в ефірі вони не можуть вести ефективну фінансову діяльність. Можновладці абсолютно зігнорували світові тенденції в менеджменті культури. А вони свідчать - мислення в ключі «попит породжує пропозицію» давно відійшло в минуле.

Світ живе за логікою - чітко визначена пропозиція формує попит! І тотальна «неукраїнськість» аудіовізуального простору це доводить.

Зрештою, протестні настрої було враховано - 25% українського національного продукту залишили. Одіоз-ний закон, який викликав незгоду музикантів, фахівців шоу-бізнесу, педагогів мистецьких навчальних закладів, ухвалений, але поки що не підписаний головою Верховної Ради і президентом - а отже, не діє. Для проштовхування документа наприкінці грудня його запропонували переголосувати. З панського плеча залишають 25% української музики у прайм-таймі (у чинному законі - 50%). Українські продюсери завмерли в очікуванні.

Далі настав час руйнування законодавчого поля концертно-гастрольної діяльності в Україні.

Для початку Верховна Рада зруйнувала чинну законодавчу та підзаконну базу гастрольної діяльності в державі, ухваливши нову редакцію Податкового кодексу України. Новий документ практично повністю скасував основні положення Закону Ук-раїни від 10 липня 2003 року «Про гаст-рольні заходи в Україні».

У результаті український концертно-гастрольний бізнес упав на коліна. І це в умовах зростання активності гастрольної діяльності в державі - концертні зали швиденько почали заповнювати іноземні гастролери. Ціни на квитки неабияк підскочили.

Наступним кроком стало ухвалення в другому читанні урядового проекту закону №8521 від 16 травня
2011 р. «Про внесення змін до Подат-кового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України (про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва)». Відповідно до нього з 1 січня 2012 року не можуть бути платниками єдиного податку суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійс-нюють діяльність з організації та проведення гастрольних заходів. Розтлу-мачую: практично всім українським гастролюючим співакам заборонили організовувати власні концерти, а українські промоутери переходять на жорсткіші форми податкового контро-лю.

Цього виявилося замало: Верховна Рада в першому читанні ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про гастрольні заходи в Україні» (№8757, автор - КМУ). У довідці інформаційного управління Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємницт-ва, який провів громадське обговорення документа, зазначено, що законопроектом «...визначаються та уточнюються спеціальні терміни, визначається державна політика у сфері гаст-рольної діяльності та її суб’єкти, врегульовуються питання надання дозволів на проведення гастрольних заходів, їх організації, проведення та обліку, особливості проведення благодійних гастрольних заходів, встановлення відповідальності за порушення законодавства щодо організації та провадження гастрольної діяльності». Фа-хівці, ознайомившись з текстом проголосованого документа, відразу помітили відверті корупційні складові, закладені в ньому: перетворення гаст-рольного свідоцтва на обов’яз-ко-вий документ з правом його невидачі чиновниками, численні штрафи, які можуть бути накладені тими ж таки чиновниками за різні порушення. Що робитиме український чиновник, вирішуючи дилему: дозволяти чи ні, штрафувати чи ні? Правильно - брати!

Абсолютно унікальною законо-творчою спробою стало також намагання запровадити норму про сплату відсотків за аншлагову вартість концерту перед (!) його проведенням то-що. Цікаво, що документ, запропонований Верховній Раді анонімами з Ка-бінету міністрів і розроблений у спів-праці з анонімами з Міністерства культури спрямовано тим самим шляхом, що й одіозний законопроект про вилучення української музики з українського ефіру: спочатку ухвалюють у першому читанні і лише потім намагаються залучити до обговорення недолугого тексту фахівців. У Мініс-терстві культури навіть організовують робочу групу для доопрацювання документа. За результатами громадського обговорення у Верховні Раді з метою «поліпшення» тексту законопроекту фахівці однозначно визначилися: документ потрібно відкликати, оскільки його неможливо фахово доопрацювати. Аналогічні думки лунали і на засіданні робочої групи в Міністерстві культури.

Досі немає відповіді і на прості й зрозумілі запитання: скільки за цей час (2004-2010 роки) надійшло кош-тів до фонду українських гастролерів за рахунок сплати гастрольного збору, і хто ці кошти отримав? А тим часом процедура обговорення та ухвалення документів у Верховні Раді, а також рівень розуміння нинішньою парламентською більшістю важливості і значення коректного законодавчого регулювання у гуманітарній сфері спричиняються до того, що українсь-ких продюсерів буде загнано в глухий кут. Разючий факт в історії із законотворенням у гуманітарній сфері - законопроектів, які врегульовують і системно впливають на її стан, не направляють для обговорення в Комітет з питань культури і духовності Верхов-ної Ради України - структуру, для якої така робота має бути основною!

Таким чином можемо констатувати: останнім часом правове поле діяльності в гуманітарній сфері зазнало потужних деформацій, які не несуть ні суспільству, ні економіці держави нічого позитивного. Вітчизняні продюсери потрапили під подвійний прес: з одного боку - можновладці, які активно вибудовують в Україні пост-олігархічну модель економіки та суспільних відносин, знищуючи можливості для роботи середнього класу, з іншого - потужний тиск закордонних конкурентів, яким лобісти сусідсь-ких інтересів забезпечують привілеї в роботі на українському ринку.

У таких політичних, суспільних та економічних умовах вітчизняні професіонали (продюсери, менеджери, музиканти) вимушені активно приховувати результати своєї діяльності, переводити проекти у віртуальне середо-вище, згортати активну концертно-гаст-рольну та мистецьку діяльність, переорієнтовувати роботу на російсь-кий ринок, а не ринок Європи та Америки. Все це активно накладається на серйозну прогалину в системі усталених елементів громадянського суспільства в Україні - відсутність потужних професійних галузевих та громадських організацій, які б обстоювали інтереси української культури у власному гуманітарному просторі.