ЧЕРГОВЕ ВІДКРИТТЯ ПРОСТОЇ ЛЮДИНИ

Поділитися
Ще 1959 року, в одному зі своїх інтерв’ю французькому виданню France-soir, Владімір Набоков сказав: «Я вважаю, як і наш друг Флобер, що людина — ніщо, а її творіння — все...

Ще 1959 року, в одному зі своїх інтерв’ю французькому виданню France-soir, Владімір Набоков сказав: «Я вважаю, як і наш друг Флобер, що людина — ніщо, а її творіння — все. Я — ніщо, а «Лоліта» — все». Не певен, чи варто тлумачити ці слова письменника як вираз творчого методу, гіперболізацію процесу творчості чи своєрідну фіксацію «смерті автора». Все це може бути справедливим стосовно окремо взятого Набокова та його ставлення до творчості й водночас бути красивим слівцем, миттєвою примхою генія, який вдається до банального афоризму, аби якось підкреслити непересічність власного роману. Однак тут мені не дає спокою те, що Набоков, по-ніцшеанському формулюючи свою позицію, підсвідомо відокремлює творця від не-творця. Інакше висловлюючись, він начебто говорить: «У мене бодай є моя «Лоліта», в яку я — взагалі-то повне ніщо — вклав усе своє ніщо, аби стати всім, тобто генієм, тобто вивищеним над іншими».

Ще інакше і банальніше висловлюючись, усі творці, письменники зокрема, автоматично є ліпшими за, наприклад, простих смертних, а ще ліпшими за цілком простих смертних, тих — не-художників, не-інженерів, не-політиків, не-архітекторів, — котрі не продукують «символічного капіталу». Йдеться передусім про таксистів, двірників, домогосподарок, продавців... Одне слово, про людей, позбавлених будь-яких творчих амбіцій. Проте всі вони переживають певні життєві досвіди, про щось собі думають, оцінюють реальність, бачать сни. Тобто мають у своєму житті на рівні простих механізмів і фактів людського існування все те, що мали ті ж таки Флобер із Набоковим, але з тих чи тих причин письменниками не стали. Втім, знайшлась одна людина, яка вирішила «подарувати творчий голос» цій простій публіці.

Позаторік відомий американський письменник Пол Остер видав 500-сторінковий том коротких текстів, написаних простими американцями, під назвою «Я думав, мій батько є Богом, та інші оповідання з програми радіостанції NPR». Втомлений постійними радіоефірами, письменник оголосив конкурс, мовляв, народе американський, якщо ти хочеш стати знаменитим, то можеш прислати свої правдиві історії, які звучать як вигадка, які змінюють наш спосіб мислення про світ, до редакції радіо, і я розповім найкращі з них у прямому ефірі на всю Америку. Так постав Американський конкурс оповідання. Не знаю чому, але проста Америка заговорила...

За рік Остер отримав понад чотири тисячі оповідань: неоковирних, наївних, банальних, релігійних, жорстоких, маніакальних, дитячих, нейтральних, пристрасних... Наприклад, в однієї жінки помирає чоловік, і по кількох днях після смерті вона зустрічає на вулиці приблудного собаку, в якому бачить померлого чоловіка... Або історія таксиста, який був змушений привозити безногому чоловікові продукти, спочатку дратуючись, що йому доводиться займатися не своїм ділом, а потім збагнувши, що зустріч із цим чоловіком була мало не найбільшою подією життя. Або численні родинні історії. Або історії про предмети, які стали символічними. Або історії про домашніх тварин. Або історії про кохання, смерть, сни...

Прості історії простих американців. Іноді складається враження, що це не прості американці, а маленькі андерсени, фолкнери, гемінґвеї, міллери, які вже перетворилися на підсвідоме повсякденної Америки, а, відтак, література стала тінню її життя. Я добре усвідомлюю міру експериментальності цього конкурсу. Так само розумію, що й сам Остер добряче відредагував тексти, тому сприймати їх як неогранені, сирі уламки людського існування не випадає. Однак чому так захоплює цей безпосередній колорит тривіального людського мовлення, чому не ставишся до цих текстів як до пересічної графоманії, якої так багато серед літератури? Точніше, так мало літератури посеред графоманії. Я по-справжньому полюбив цю просту книгу. Її можна читати як збірний портрет сьогоднішньої Америки, як біблію щоденного існування, як велику книгу літературних інспірацій, як збірник простих рецептів для чогось більшого — новели, повісті, роману. Як певну реабілітацію сірої і похмурої дійсності, як чергове відкриття простої людини. Простої?...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі