Час цензури настав. Жертви та «переможці» нинішніх агресивних мережних війн

«Нетоплені бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам’ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу… Це — наше сьогодення і майбутнє наших дітей» — так змальовано Україну ХХІ століття у зверненні «Україна — зона культурного лиха». Цілком погоджуюся з висновком. Проте бачити причину культурного занепаду тільки в неосвічених і некультурних керівниках — значить помітити лише голку в копиці сіна.

Можливо, нагадаю про діла давно минулих днів… Відразу ж після закінчення «холодної війни» суспільство дійшло розуміння: ядерна війна не визначить переможців, але знищить матеріальні цінності. Це й привело до відмови від концепції ядерного стримування і переходу до концепції мережної війни.

Її основою є маніпулювання свідомістю громадян у потрібному напрямі через володіння й керування інформацією. Сучасні мережні конфлікти розгортаються насамперед у культурній галузі людської структури, а не тільки економічній і політичній.

Предметом сучасної мережної війни є духовний мотив. Мотив цінностей. Причому з відмовою від звичних етичних норм, тому що традиційні мораль й етика, на думку ідеологів цієї війни, заважають її ефективності. Можливість впливу на людину, на її поведінку, думки, вчинки перетворюється на найнебезпечнішу зброю. Сьогодні інформація стає сильнішою за атомну бомбу.

Події, які відбуваються в останні роки в Україні, свідчать про наявність саме такої війни й у нас. Причому війни тотальної. В усіх сферах життя. Наведу лише деякі приклади.

Повне поглинання наших засобів інформації — ТБ, газет, журналів, кінофільмів — кримінальною тематикою — життям повій, бандитів, хабарників-чиновників, міліції, суддів — з привабливими артистами, які уже апріорі мають подобатися глядачеві, бути прикладом для наслідування. При цьому такі зовні симпатичні кримінальні елементи завжди перемагають.

Глядач-читач заздрить таким героям і хоче бути схожим на них. Фільми і книжки смакують сексуальні ігри. Чоловіки в них цінуються за кількістю зваблених жінок. Віками існуючий в українського народу престиж придбання і читання книжок замінений молоддю на комп’ютерні ігри. Інтернет культивує порнографію, ігри агресивного характеру, де геройством є вбити людину і залишитися безкарним. Через Інтернет можна дістати наркотики, продати навіть себе в сексуальне рабство.

Молоде покоління сьогодні виховується «анонімами» з Інтернету. А вони здебільшого виконують замовлення організаторів мережних воєн.

Ніхто не захищає права людини від такого брутального втручання в особисте життя під виглядом «свободи і права на вседозволеність». Але так руйнуються наші моральні засади, які віками формувалися в найкращих християнських традиціях! Олесь Гончар написав колись слова, як ніколи сучасні: «Первопричина трагедії нашого суспільства — криза моральна».

* * *

Моральна деградація суспільства є однією з основних причин нашої демографічної кризи. Згідно з дослідженнями зростання аморальності, наприклад, на 15% зменшує народжуваність на 30%. Тому ніякі виплати за народжених дітей не врятують нас від вимирання. Сексуальна розпуста сприяє поширенню СНІДу. Ми посідаємо перше місце в Європі за темпами його поширення.

Про яку моральність наших чиновників можна говорити, коли в цих умовах вони крадуть у хворих стільки закордонної допомоги, що всі транші закриваються?

Маючи найбільшу у світі смертність серед чоловіків, ми звільняємо місце для емігрантів з Азії, з Близького Сходу, з Африки… За прогнозами спеціалістів, найближчим часом через потепління збільшиться й еміграція з північних країн Європи. Отже, ми самі віддаємо свій життєвий простір для інших...

Прикладом небезпечних реалій мережної війна є навіть недавнє скандальне пошкодження знаку на Говерлі. При цьому організатор акції пан Дугін прямо заявив в Інтернеті, що були застосовані принципи саме цієї війни!

Характерним прийомом мережної війни є вкидання компромату, брехливої інформації, напівправди.

Усі такі і подібній їм дії спрямовані проти безпеки країни через невидиму сферу культурного життя людей. Так чи інакше вони послаблюють моральні й матеріальні сили суспільства, збільшують взаємознищувальну боротьбу всередині суспільства і зменшують нашу конкурентоспроможність у глобалізованому світі. Ця війна не веде безпосередньо до кровопролиття, руйнування, до жертв. Ніхто не втрачає їжі, даху над головою. Руйнування, яких завдають інформаційні війни в суспільній психології, психології індивідуумів, за масштабами й за значенням порівнянні, а часом і перевищують наслідки гарячих воєн.

* * *

Маніпуляція свідомістю призвела до утвердження в нашій свідомості гендлярської думки, що все продається, а тому є моральним. Що погоня за багатством або його символами є рушійною силою суспільства.

Створилася ситуація, коли людей цікавить не сам цей споживчий пакет, а змагання в його, по суті, безглуздому володінні в безмежному обсязі, як символ завойованого місця на землі, причому будь-яким шляхом. Тому нічого дивного немає, коли недавно президент Л.Кравчук витончено натякнув по ТБ, що у наших політиків, як і в «лавочників», усе зводиться до «купив-продав». Це співзвучно сказаному Фазілем Іскандером: «Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли люд­ство дичавіє»?

Але про яку моральність може свідчити поведінка наших «діячів», коли вони хизуються найдорожчими авто, годинниками, «хатинками» завбільшки з школу, ціна яких дорівнює місячній зарплаті декількох сотень професорів?

Запущений вірус наживи, егоїзму створив у суспільстві критичну масу людей, що утверджують їх, вибачте, «національну ідею»: «кради і не попадайся, давай красти другому і зневажай чесних людей».

Виникла мовчазлива кругова порука людей, які не сприймають порядності, чесності.

Більше того, система відкрито практикує обструкцію порядних людей, які «не вміють так жити».

Така система масового знищення наших духовних надбань, нашої віками сформованої культури і призвела до появи владних чиновників, політиків, котрі на перше місце ставлять особисті інтереси, а не дер­жавні.

Чи часто ми чуємо від них вислів «за державу прикро»? І навіть широкі жести їхніх «культурологічних акцій» свідчать про те, що вони люблять себе в Україні, а не Україну в собі.

Очікування нової генерації еліти, як про це люблять говорити політтехнологи, в умовах духовного розтління суспільства просто призведе до перетворення українців на манкуртів… Ще не пізно сприяти формуванню критичної маси порядних і сміливих людей, які зможуть вистояти проти золота, гріховності і створити атмосферу пріоритетів цивілізованого світу, біблейських заповідей. Нарешті повернути українців до віками утверджених принципів чистоти, порядності, життя в гармонії в людському суспільстві.

Може здаватися, що всі ці невидимі моральні характеристики потрібні лише журналістам і політикам, бо, незважаючи на сказане вище, ми маємо певне зростання ВВП, заводи і шахти працюють, врожаї збираються, а транспорт функціонує… Але чи можна вважати це прогресом, коли ми йдемо в напрямі, протилежному передовим країнам світу. Частка матеріального виробництва зростає, тоді як у світі ця частка вже менш ніж 50%?

Такий регрес перетворює високоінтелектуальну українську націю на сировинний придаток світу. А у світі давно зрозуміли: виходом з такого небезпечного становища є перехід до нового суспільства розвитку здібностей. Коли за технологічного насичення пріоритетом стає розвиток інтелектуальної й духовної сфери. Зворотним зв’язком, що може стабілізувати необмежене матеріальне споживання, є висока моральність, світова етика, культура, розумова діяльність як чинники прогресу.

У цих умовах держава повинна взяти на себе функції зміни життєвих пріоритетів у напрямі моральних заповідей…

* * *

Варто консолідувати нашу культурну еліту і дати їй змогу, особливо старшому поколінню, виявити себе саме у вихованні молодшого покоління.

Треба віддавати пріоритети тим творам мистецтва, які вселяють оптимізм: добро переможе зло, порядні й чесні люди теж можуть організовуватися і долати негаразди.

І не треба боятися створення громадської цензури… Бо нав’язування «лавочниками» псевдодемократичних, спекулятивних «цінностей» в ім’я непомірних прибутків привело нас на африканський рівень за кількістю хворих на СНІД. Що є більшою ганьбою, ніж думка когось, буцімто у нас існує цензура.

І найважливішу роль тут має відіграти створення некомерційного просвітницького телеканалу.

Основою відновлення нашої зруйнованої культури має стати саме наша національна ідея — ідея оптимальної поведінки людини на загальнонаціональну користь собі й суспільству (нації). Очевидно, що національна ідея, її реалізація визначається моральним станом суспільства, духовністю населення. На всіх рівнях сьогодні звучать заклики об’єднатися в ім’я майбутнього України навколо однієї ідеї. Але кожний розуміє по-своєму те «навколо». Хоча, очевидно, що надзвичайно важливе питання про національну ідею України має визначати напрями розвитку країни.

* * *

Якщо раніше ідеології, тісно пов’язані з національною ідеєю, мали антагоністичний характер, то нині відмінність партій визначається фігурами людей, котрі їх фінансують. Здавалося б, заклик Юлії Тимошенко розпочати дискусію навколо національної ідеї України і з визначенням її можливого змісту викличе конструктивну критику конкурентів і народить свої варіанти національної ідеї… Але їхнє мовчання свідчить або про відсутність будь-яких своїх ідей, або швидше про незацікавленість у цій темі, щоб залишати якомога довше «кучмівську стабільність» з її «національною кримінал-ідеєю».

…Саме моральність, а не бісівські моральні цінності, повинні бути покладені в основу культурних процесів у країні. Тоді, як сказав Платон, ми «не золото будемо заповідати дітям, а найбільшу совісність».