ЧАРІВНА КРАСА ДОСКОНАЛИХ ФОРМ

Над програмою цього концерту, організованого Німецьким культурним центром «Гете-інститут» у залі Національної філармонії України, витало ім’я Йоганна Себастьяна Баха, 250-річчю від дня смерті якого він був присвячений. Німецький струнний ансамбль Номос-квартет — колектив, що гастролює активно по всьому світу, майстерність якого відзначено численними престижними преміями, почав із виконання трьох фуг з унікального опусу Баха «Мистецтво фуги», у котрому великий Майстер незадовго до своєї смерті досяг вищої досконалості реалізації найскладнішого технічного завдання. Заснована на суворому розрахунку й самообмеженнях форма фуги, як ніяка інша з музичних форм, викликає аналогії з архітектурою, яку називають застиглою музикою. Цикл «Мистецтво фуги» подібний до об’єднаного спільною ідеєю архітектурного ансамблю, кожна окрема будівля в якому, представляючи зразок художньої закінченості, нерозривно поєднана з цілим. Запозичену в Баха ідею музиканти Номос- квартету вирішили поширити на весь концерт, представивши фуги Баха відправною точкою й зразком, на який так чи інакше орієнтувалися два інші досконалі майстри — пізній Бетховен і Дмитро Шостакович.

У першому відділенні без перерви прозвучали Бах і VIII струнний квартет Д.Шостаковича. Останній твір добре відомий нашим слухачам як в оригінальній версії, так і в оркестровому варіанті. Його програмна основа, пов’язана з музикою до фільму «П’ять днів, п’ять ночей», його музичні автоцитати, а також сприйнята як трагічна кульмінація мелодія революційної пісні «Замучен тяжелой неволей» сформували асоціативне поле, що впливало на характер виконання й сприйняття. У версії німецьких музикантів ці асоціації немов знімаються. Співвіднесеність із високою відстороненістю бахівської лірики, із легкістю звукових конструкцій його фуг і невимушеного розгортання складних комбінацій переплетених голосів наклала відбиток на інтепретацію квартету Шостаковича. Його гострий драматизм і експресія були згладжені, різкі контрасти і гротескні злами усередині частин урівноважені. Образи набули більш камерного, інтимного характеру. Красиво й м’яко прозвучали ліричні місця, чітко проартикульовані теми з першої симфонії й опери «Леді Макбет Мценського повіту».

Шостакович, подібно Баху, любив зашифровувати у своїх творах початкові латинські букви свого імені і прізвища, котрі вкладалися в лаконічну тему-монограму D-S-C-H. Два останні звукосимволи цього мотиву збігаються з монограмою творця «Добре темперованого клавіру»: В-А-С-Н. Через двісті років після смерті Баха Шостакович створив у пам’ять про великого німця свій цикл прелюдій і фуг. Фуга як найскладніша й найдосконаліша поліфонічна форма приваблювала в останній період творчості й Бетховена. Бетховен останніх сонат і квартетів, величної Урочистої меси був особливо близький до Баха розкутістю й свободою творчої фантазії, схильністю до вирішення складних технічних завдань.

У другому відділенні концерту німецькі музиканти чудово зіграли Тринадцятий квартет Бетховена ор. 130, завершивши його, як спочатку було задумано самим композитором, монументальною Великою фугою. Виконання Бетховена можна назвати кульмінацією програми. Тут повною мірою проявилися ансамблева зіграність і темброва неподільність колективу, вміння домагатися особливої невимушеності музичного розгортання, виявляти контрасти фактурних планів. Безумовним лідером показав себе скрипаль Мартін Денінг. Соня-Марія Маркс, Фрідеріка Кох і Сабіна Пфайффер — три жінки, яких він уміло спрямовував і вів за собою, розкрилися насамперед як прекрасні ансамблістки. Можна сказати, що серця цих чотирьох музикантів билися в такт, а їхня майстерність була поставлена на службу надзавданню концерту — показати мистецтво Баха як величну вершину, на яку спрямовували свої погляди музичні генії наступних поколінь.