БОРИС АКУНІН: «МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ БУТИ БЕЗРОБІТНИМ»

Поділитися
Тривалий час мало хто знав, що заступник головного редактора журналу «Иностранная литература», чу...

Тривалий час мало хто знав, що заступник головного редактора журналу «Иностранная литература», чудовий знавець японської літератури і блискучий перекладач Григорій Чхартішвілі, та творець незвичайних, талановитих літературних «серіалів» Борис Акунін — одна й та сама особа. Його працездатність і підприємливість вражають, так само як і непідробний інтерес до того, що відбувається навколо. Ми зустрілися минулого літа на «Кінотаврі», де Григорій Шалвович був членом журі ОРКФ. Згоду брати участь у роботі журі він пояснив своїм підвищеним інтересом до кіно. При цьому щодня вранці проводив півтори-дві години за комп’ютером, не забуваючи про основну, літературну працю. З журналістами на контакт йшов неохоче, але на інтерв’ю для «ДТ» погодився, попросивши лише не публікувати його до виходу нової книжки. Я так і зробила, більше того — кілька разів посилала Григорію Шалвовичу текст інтерв’ю електронною поштою, знаючи його дбайливе ставлення до слова. Чи то адреса змінилася, чи то в щільному графіку не знайшлося часу для відповіді, та по закінченні строку давності я вважаю мовчання знаком згоди.

— Григорію Шалвовичу, у першому своєму «втіленні» ви дуже довго займалися Сходом, де природа, «кулінарія» слова зовсім інша, — і раптом щось повернуло вас до російської літератури, де мелодика, побудова фрази інша. Що вас підштовхнуло до цього?

— Бачите, крім написання книжки з японської літератури, я ще займався літературним перекладом. Це робота з мовою, якою перекладають. Праця літературного перекладача полягає в тому, щоб узяти якийсь іншомовний твір-рослину і пересадити її на наш грунт. Відтак вона стає російською рослиною, звучить російською мовою, існує за її правилами. Там образність може бути інша, ідея інша, та все одно це цілком у руслі нашої літератури. Кожен професійний перекладач має дуже добре володіти російською мовою, набагато віртуозніше, ніж письменник. Той може виробити свій літературний стиль і користуватися лише ним, а перекладач повинен володіти різними стилями, в ідеалі — всіма. Після такої двадцятирічної школи, коли мені доводилося перекладати різних авторів, іноді підлаштовуючи їх під якусь уже існуючу російську стилістику, інколи вигадую стилістику, якої раніше не було. Це дуже хороша практика ремесла — праця зі стилем і текстом. Тому, коли мені для моєї нинішньої літературної гри потрібно зімітувати стиль того чи іншого російського письменника, роблю це дуже легко.

— Хай би там як, це дуже серйозний поворот, ви з відлюдника перетворилися на популярного автора, тобто стали публічним. Ви розуміли, на що йдете?

— Так, публічною особою, безумовно, став. Все сталося не відразу, та коли сталося, зрозумів — нікуди від цього не дінешся. Коли розробляв свій план-проект, саме цей аспект погано продумав і погано прорахував. Здавалося, можна бути популярним письменником, складати тексти, що друкуються величезними тиражами, і при цьому якось оберігати свою приватність. Це не завжди вдається, й іноді думаю, що це не зовсім правильно та чесно. Вже якщо пишеш масову літературу, то, будь люб’язний, дотримуйся правил гри: відповідай на запитання, давай інтерв’ю, «світися». Інколи думаю — усе, досить, я собі набрид, уже десять разів відповів на одні й ті самі запитання, перестану це робити. Потім минається. Мені це не подобається і навіть дратує, але є частиною обов’язків. Літературний перекладач — хороша й чесна професія, що потребує професіоналізму і не терпить ніякої туфти. Я перестав бути літературним перекладачем і ніколи вже ним не буду. З одного боку, жаль, з другого — відчуваю свободу. Тому що свобода белетриста-автора, порівняно з несвободою, яку відчуває перекладач, з усіх боків обмежений текстом, образністю, ідеями іншого автора, — приємна. Це якась зона свободи й безвідповідальності.

— Чи можна провести паралель, коли виконавець, чи то музикант чи артист, прагне складати музику, ставити спектаклі, писати п’єси — бути першоджерелом?

— Що стосується режисера, не знаю, а щодо диригента, який хоче стати композитором, — так, велика міра подібності є. Що ж до акторів і режисерів, там якась інша механіка стосунків між ними і кожного з них — зі своїм мистецтвом.

— Складається враження, що ваш літературний проект — хороша, якісна робота шоумена. Як ви до цього прийшли? Що було поштовхом?

— Мені доводилося читати й вислуховувати чимало міркувань, як потужно мене розкручували, як усе було чудово й агресивно продумано. Та на рекламу не було витрачено жодної копійки. Видавець Ігор Захаров, із яким ми починали і який продовжує видавати мою основну книжкову серію, був малим початкуючим видавцем, у нього не було особливих грошей. Більше того, у мене багато друзів і знайомих серед критиків, рецензентів, та вони в проекті не брали участі, оскільки не знали, що Борис Акунін — це я. Коли йшлося про Бориса Акуніна, переводив розмову на іншу тему, було незручно. Розкручування не було, псевдонім був не частиною гри, а чимось на кшталт самозахисту. Не треба було розкриватися передчасно, а то, може, ніколи друзі й знайомі не довідалися б, що я пишу детективні романи. Зараз уже ні, а два-три роки тому моє заняття вважалося малошанованим для кола людей із літературного цеху, до якого я належав.

— Ви його зробили шанованим?

— Вважаю — так, хоча це й нескромно, тому що багато хто з моїх друзів і знайомих зараз намагаються працювати в такому самому жанрі й не соромляться його. І слава Богу. Російська література збагатиться, бо це талановиті люди.

Розкручування не було ніякого. З’явився перший роман і півтора року продавався дуже погано. Потім вийшли ще три, які теж погано продавалися. Бували часи, коли мій видавець повністю зневірювався в цьому проекті. Тим паче що йому й мені доводилося чути: «Так, Акунін цікавий. Проте я ніколи в житті цього не читатиму. Інтелігенції непотрібно, вона читатиме, умовно кажучи, Джойса, а людина з вулиці це читатиме як якісь простенькі комікси». А потім потихеньку... Найкраща реклама, коли знайомий рекомендує: «Прочитай ось це!». Я майже не вірю в рекламу на телебаченні й у метро. Поступово критична маса наросла й пішла з прискоренням. А в цифрах це має такий вигляд: за весь 1998 рік продалося 30 тис. примірників чотирьох книжок. 99-го — 55 тис., 2000-го — мільйон. І по висхідній...

— А як усе було придумано?

— Я людина планового господарства, люблю придумувати архітектурні конструкції. Знав, що спочатку буде одна літературна серія, про такого собі харизматичного, привабливого сищика. Потім вона розгалужуватиметься на ще дві серії. Гадав, що це станеться десь на третьому році існування проекту. Так і вийшло. Одна більш літературна, друга зовсім нелітературна. Знаючи себе, передбачав, що набридне писати одне й те саме. Мені постійно треба змінювати правила гри. Та й це не все, щоб романи про Ераста Фандоріна не були схожі між собою, треба писати не лише про Фандоріна, оскільки герой починає набридати мені, а я йому. Отже, потрібне ще щось. Потім і цього стало замало. Мусить бути ще, мабуть, драма, екранізації. І ось усе це нині відбувається. Крім літературної складової проекту, це ще й бізнес-проект. Не просто для заробляння грошей. Вони не можуть бути основною метою. Гроші — щось таке, що саме собою утворюється, якщо все правильно влаштоване, щось супровідне, як обов’язковий гарнір до котлети, головне — щоб котлета була правильною. З погляду бізнес-проекту, мені цікаво створити якусь систему, у центрі якої перебуває не видавець і не літературний агент, а автор. Тому в мене три видавництва і три літагенти. Відчуваю себе кимось на кшталт диригента, який цим оркестром керує. Диригуючий композитор, який свою симфонію не віддає в чужі руки. У цьому є певна частка параноїдальності, але мені так цікавіше.

— Літературна праця, творчість передбачає у своїй основі усамітнення, щоденну працю для досконалого опанування ремеслом, жорстокість стосовно самого себе. Довелося щось ламати в собі?

— Те, що ви кажете з приводу літературного ремесла, традиційно російський погляд на письменника та його працю. Я до письменницької праці ставлюся інакше. Мені не доводиться себе ламати й силувати, тому що не ставлюся до роботи як до хреста, великої місії тощо. Для мене це все одно гра. Часто серйозна гра. Взагалі гра — річ серйозна. Грати несерйозно не має сенсу.

— Ну, тоді треба грати холодно, без азарту?

— Чому? Залежить від гри. З одного боку, перекладацька праця привчила до дисципліни. Працюю за графіком, швидко. З другого — не вважаю себе письменником із великої букви, який нудьгує в очікуванні натхнення. У мене не буває натхнення, у мене буває настрій. Маю власну методологію написання романів. Вона схожа на спорудження будинку. Щоб побудувати будинок, мені потрібні натхнення, ідея, зерно, з якого розпочинається книжка, будь-яка дрібниця.

— Проте ідеї теж не падають зі стелі.

— З цим проблем немає. У мене є спеціальний файл ідей на майбутнє. Там їх більше, ніж коли-небудь зможу написати. Потім просто малюєш проект, перевіряєш його, починаєш будувати цеглинка до цеглинки, починаєш займатися інтер’єром і оздобленням. Звичайна робота. Я не ставлюся до неї як до якоїсь натхненної праці.

— У вас є жорсткі плани, договірні зобов’язання. Скільки часу вимагає підготовка чергової книжки?

— Пригодницький роман спочатку забирав у мене місяць-півтора, зараз — місяців три досить концентрованої праці, коли на жодні інші види діяльності часу не марную. Це відбувається повільніше не через сюжети — сюжети придумувати неважко, а через обмеженість словникового запасу, яку кожен літературний працівник відчуває. Коли написав дюжину романів, тобі вже набридли всі слова і всі висловлювання. Доводиться витрачати більше часу на пошук стилю, побудову фрази. Добре розумію, що читачеві, якому сподобався твій стиль, ти можеш цю казку розповідати. Однак так нудно. Мені треба повсякчас пробувати інакше. Бо куражу не буде. І грати нецікаво.

— А тепер поговоримо про кіно — абсолютно інший вид діяльності. У китайців, досягнувши якогось віку, людина змінює ім’я. Ваш перехід у кіно — теж зміна імені?

— Це зміна не імені, а способу існування. Зміна, яка мені не зовсім подобається, оскільки перевага літературної праці перед працею кінематографічною або театральною полягає в тому, що коли пишеш книжку чи роман — ні від кого не залежиш, нікого не підводиш і тебе ніхто не підведе. У кіно ж, як, утім, і в театрі, це перетворюється на колгосп, на колективну працю. Ти вже не на першій ролі, на першій там — режисер і колектив, ним створений. Мені, з моєю маніакальною пристрастю все контролювати, не подобається. Розумію, що туди лізти не слід, оскільки це не моя професія. Є люди, які розуміються на цьому набагато більше, ніж я. Проблема в тому, щоб вибрати людей, судженням яких довіряєш. Коли вибрав — іди, не заважай, не плутайся під ногами. Ось так я і функціоную в суміжних галузях. Сценарії пишу сам. По-перше, тому, що наш сценарний цех перебуває в жахливому стані. Огріхи фільмів припадають, як правило, саме на сценарну частину. У нас якось знизився рівень вимог до кіносценарію. Тим паче, я не хотів би свої сюжети віддавати якомусь чужому дядькові або тітці. Тому доводиться опановувати ремесло кіносценариста, яке суттєво відрізняється від ремесла романіста. Там інші закони. І герої там живуть за іншими законами. І дихання там інше. І та ж сама мета досягається іншими засобами. І аудиторія там інша. Щоб книжку перетворити на сценарій, потрібно забути про роман, який ти написав. Треба всю цю хитромудру машину розібрати на гвинтики. Якщо раніше був комбайн, зараз із нього треба скласти трактор або газонокосарку. Слово, з яким я звик працювати як з інструментом, не працює, отож, усе необхідно переводити в картинки. Потрібно добре відчувати пульс та енергетику. Ця робота для мене не основна. Та вона цікава.

— У непристойному різноквітті обкладинок на книжкових розкладках ваші мають безумно стильний вигляд. Ви брали участь у їх розробці?

— Так, від початку ідея була моя. Видавець спершу зі мною не погоджувався. Перші видання були такі ж неоковирні. Просто тоді їх ніхто не купував. Колажі добираю теж я. Є художник професійний, який цьому надає професійного вигляду. Такий стиль оформлення був оригінальним і свіжим, коли з’явився три роки тому. Зараз уже стає заяложеним. Отже, потрібно придумати що-небудь іще.

— Що з поточної літератури вас приваблює?

— Мені мало що буває цікаво. Не тому, що я такий сноб, а тому що отруєний літературою. Занадто довго працював у літературному журналі, а це те саме, що після дегустації вин пити портвейн. Коли з’являється щось яскраве й талановите — діє на тебе в кожному разі. Такі книжки почали з’являтися. Схоже, російська література зараз на піднесенні. На мене справив сильне враження роман Михайла Шишкіна «Взяття Ізмаїла», який отримав Букерівську премію позаторік. Видався дуже талановитим роман Тетяни Толстої «Кись». Добре ставлюся до творчості Віктора Пелевіна і Володимира Сорокіна. Хоча не можу сказати, що мені все подобається. Просто цікаво.

— Ви не плануєте продовжувати співпрацю з театром?

— Зараз йде моя п’єса «Чайка» в Театрі сучасної п’єси. А для Російського театру молоді ми з дружиною зробили інсценівку за романом «Азазель». Довелося переробляти весь роман. Думаю, напишу ще кілька п’єс. У вільний від роботи час.

— А буває?

— Звичайно, буває. Хоча я багато набрав контрактів і відчуваю тиск часу.

— Ви за своєю природою трудоголік чи вмієте відпочивати?

— Я взагалі не люблю працювати. Нічого не роблю понад силу. Вранці 1,5—2 години труджуся, решту часу відпочиваю. Працюю швидко. Свого часу перекладав 10 сторінок на годину — начисто, що потребує великої концентрації. У такому режимі можна працювати не більше години.

— В якій іпостасі ви найкраще почуваєтесь і вважаєте себе найпродуктивнішим творчо: «при посаді» чи вільного художника?

— Дуже подобається бути безробітним, не бути начальником, ніким не керувати. Просто чудово. Знав би, що це так здорово, давно залишив би роботу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі