БОГОДАР КОТОРОВИЧ: «У РІШЕННЯХ ЖУРІ ЗАВЖДИ СУМНІВАЮТЬСЯ»

Результати конкурсу ім.Лисенка цього року викликали безліч суперечливих розмов. Багато нарікань було на організацію, графік конкурсу тощо. Та вони вщухнули значно раніше, ніж розмови про заангажованість журі і, відповідно, необ’єктивність оцінок та розподіл місць. Одне з таких суджень наведене на нашій сторінці. Про конкурс, оцінки і чутки ми попросили висловитися голову журі конкурсу скрипалів, народного артиста України, професора Національної музичної академії ім. П.Чайковського Богодара Которовича.

— Як ви оцінюєте організацію конкурсу нинішнього року?

— Організація мене глибоко засмутила. Всі помилки, допущені при проведенні попереднього конкурсу, були повторені попри те, що ми ще 1997-го просили їх врахувати. Напевно, треба щоб рішення про зміни ухвалила колегія Міністерства культури. У кожному разі, я більше не покладатимусь на сумлінність Центру культурних ініціатив і наполягатиму на тому, щоб зміни потрапили в документи колегії. Я вважаю, що проводити одночасно конкурс із чотирьох спеціальностей — фортепіано, скрипка, вокал і віолончель — недоцільно. Такого масштабу конкурси у світі проводяться за іншою схемою — по одній-двох спеціальностях кожні два-три роки. Оскільки в результаті нам забракло нормальних залів, третій тур взагалі всі грали одночасно. Ми самі не могли послухати конкурсантів інших спеціальностей, і публіці доводилося розриватися.

До останнього моменту не був відомий склад журі — я, приміром, довідався, що буду головою, лише влітку. Зрозуміло, багато чого зробити не встиг.

Повільно й невміло вирішувалися фінансові питання. Адже якоїсь хвилини нам взагалі оголосили, що ми дамо лауреатам при нагородженні порожні конверти чи не дамо взагалі, тому що для отримання грошей організатори мали подати в казначейство списки лауреатів, а ми визначали їх, зрозуміло, після третього туру — у п’ятницю пізно ввечері. Нагородження, відповідно, мало відбутися в суботу, а в казначействі — вихідний. Усі ці проблеми можна було вирішити заздалегідь. Якщо вже у програмі конкурсу зазначено певну суму премії, то лауреат має отримати її повністю з урахуванням податків. Я вже не кажу про ті мізерні гонорари, які отримали члени журі, — мені було соромно. Якоїсь хвилини я взагалі був готовий відмовитися від усього цього. Вийшло б як із піаністами...

— А як вийшло з піаністами?

— Те, що головою журі в піаністів став Крайнєв, багатьох обурило. Тому й учасників у них виявилося всього десять.

— А чим не подобається Крайнєв?

— Не те що не подобається. Та уявіть, якою була б реакція в Росії, якби головою журі конкурсу Чайковського став Которович? Вони б теж обурилися. Бо в них є свої музиканти, й немає потреби в людині з боку. Це національний конкурс, і слід було б запросити когось з українських музикантів. У нас що, немає своєї фортепіанної школи, своїх піаністів високого класу?

— А хто, приміром?

— Ну, мені важко сказати відразу. Я не дуже добре знаю ситуацію. Та якщо вже справді немає гідних піаністів, можна було б запросити композитора — це нормальна практика, а вже достойні композитори в нас точно є.

— Що ви скажете про конкурсні твори нинішнього року? Ви брали участь у складанні програми?

— Ні. Коли я нарешті довідався, що входитиму в журі, вже було пізно. А організатори вирішили, що їм буде простіше повторити програму попереднього конкурсу. Я абсолютно не задоволений програмою — вона мала бути новою, оригінальною. Треба було наперед домовитися з композитором, який би написав спеціально для конкурсу твір, потім розмножити його й розіслати учасникам, щоб їм вистачило часу вивчити цей твір. У нас же вийшло так, що, попри повтор програми, деякі зарубіжні учасники отримали ноти пізно й не встигли підготуватися. Один польський скрипаль, успішно виступивши в першому турі, підійшов до мене і сказав, що не зможе грати в другому турі, оскільки отримав ноти за два тижні до початку конкурсу.

— Ви мали можливість впливати на склад журі?

— Не дуже. Та я радий, що встиг увести до складу журі А.Вінчі і З.Брона — це видатні музиканти, педагоги, їхня присутність безперечно підвищила авторитет журі. Та й просто приємно було працювати поруч із такими музикантами. Складом журі я особисто був повністю задоволений, там зібралися хороші музиканти.

— Багатьох насторожило те, що в журі засідають педагоги учасників.

— Це нормальна практика. Чому педагоги мають відмовлятися від цього лише тому, що їхні учні беруть участь у конкурсі? Чи учні повинні відмовлятися брати участь тому, що їхні педагоги — у журі? Я знаю, що в нас люблять поговорити на цю тему, та вважаю такі розмови міщанством. Крім того, педагоги не беруть участі в голосуванні щодо своїх учнів.

— А присутність у журі близьких родичів учасника?

— Ну, це вони мають вирішувати самі, у сім’ї. Свого часу, коли моя дочка хотіла брати участь у конкурсі Лисенка, я її відмовив, оскільки був у журі. Пилатюк, виходить, вирішив інакше — це його право. Я не бачу тут якогось криміналу.

— Та це дає привід засумніватися в об’єктивності журі.

— В об’єктивності журі завжди сумніваються — є привід чи ні. Та, як правило, рішенням журі незадоволені ті, хто незадоволений власним невисоким результатом. Ті, хто сам не зміг зіграти краще і, відповідно, отримати місце вище. Музичні конкурси завжди супроводжують схожі коментарі — це ж не спорт, де можлива абсолютно об’єктивна оцінка: хтось підняв 150 кг, а хтось лише 125 — тут усе зрозуміло. У нашій сфері все складніше.

— Як ви оцінюєте професійний рівень конкурсантів?

— Дуже високий рівень. Я щойно повернувся з конкурсу Паганіні й можу сказати, що ті, хто грав там у фіналі, не міг би розраховувати на вихід у фінал конкурсу Лисенка. Рівень наших музикантів, нашої школи надзвичайно високий. Це відомо всім, крім нас самих. Мене просто дратують запитання: ну як, ми не набагато нижче світового рівня? Чому «нижче»? Звідки таке самоприниження? Наші музиканти набагато краще підготовлені. Наша музична освіта набагато вища, ніж у багатьох економічно розвинених країнах. За останні п’ять років я був членом журі дванадцяти скрипкових конкурсів — мені є з чим порівнювати. Рівень усіх наших конкурсантів високий. Жаль, що ми не могли дати дві перші премії — А.Пилатюк і К.Шарапову, і, відповідно, дати премії всім фіналістам. Доводилося вибирати.

— Об’єктивна думка журі нам відома, а яка суб’єктивна думка голови журі про лауреатів і дипломантів?

— Суб’єктивно я вважаю, що Шарапов грав краще, ніж Пилатюк. У неї, як на мій смак, надто вільна манера гри, дуже почуттєва — це взагалі властиво учням Брона. Проте вона була незаперечним лідером за набраними місцями, і я голосував за неї. У Шарапова, на мій погляд, велике майбутнє. Також талановита й цікава, хоча й трохи різкувата, прямолінійна, скрипачка Л.Футорська — вона трохи не дотягнула до премії, але диплом конкурсу Лисенка, я гадаю, теж чимала нагорода. І мені дуже сподобався німець Федеріко Касік — думаю, у нього теж є шанс стати великим музикантом.