АЙН, ЦВАЙ — ДИЗАЙН!

Прадавній звичай всім велить

В великім світі скрізь малі світки творить.

Й.-В.Гете. «Фауст»

«Я читатиму у вас курс мистецтва інтер’єру. В Радянському Союзі мистецтво інтер’єру відсутнє». Я пригадав ці невеселі слова інститутського професора після оглядин виставки «Come-in», що відкрилась у Центрі сучасного мистецтва за підтримки німецького культурного центру «Гете-інститут».

Правда, якщо замислитися, чим наш світ відрізняється від так званого цивілізованого. Адже на нашій території живуть, як і в будь-якій іншій частині цієї планети, гарні люди. І природа наша, якщо примружити очі, щоб не бачити сміття, прекрасна й розмаїта. Проблема в тому, що простір, який ми формували навколо себе, — недосконалий, кострубатий. Він тісний і непропорційний. Виявляється, що японські телевізори, французькі кавоварки та німецькі шпалери не приносять у наш світ гармонію автоматично. Зрозуміло, що суспільство, в якому рушійною силою творчості був непорушний, мов піраміда, держстандарт, приречене жити в середовищі, створеному за принципом «все палочки должны быть попиндикулярны».

Звичайно, виставка «Come-in» багатьма своїми експонатами просто веде із глядачем гру, часто схожу на студентський «капусник». Але відразу розумієш, що гру ведуть люди серйозні, які у своєму щоденному житті борються з барвистою, веселою, але все ж тисячоголовою та притуплюючою гідрою вільно-ринкової уніфікації. Відлуння цієї битви вчувається у творчості німецьких дизайнерів. І не дивно, що основою композиції Штефана Керна є ряди пляшок кока-коли, а штандарт світу швидкої їжі велика «М» присутня в досить органічному поєднані із хрестом у цілком утилітарній дизайнерській роботі Клауса Фьоттінгера — барна стійка.

Не менш придатний для практичного використання ергономічний об’єкт Еви Гертцш/Адама Пейджа — двері-карусель з турнікетом безпеки. Виявляється, що такий прозаїчний комунікаційний вузол може бути взірцем технічної естетики.

Алегорична також цілком функціональна завіса з тонких поперечних (я нарахував їх більше тисячі) зрізів стовбурів дерев різних порід «Мішаний ліс» Зільке Шатц і поруч (напевно, щоб переконати глядача, що автор — не лише майстер обробки дерева) вправна робота, схожа на велику курсову з нарисної геометрії.

Зовсім несерйозний, але дуже милий шезлонг із фонтанчиком Ізи Мельсгаймер.

Цілком реалістичні скульптури з порцеляни Крістіни Долль «Маркус», «Томас», «Шафа», «Стілець», «Куб», «Паралелепіпед».

«Кабіна очікування» Йоганнеса Шпера — звичайна будка, збита (правда, по-німецьки акуратно) зі звичайних листів ДВП, оздоблена зсередини дуже професійними лінійними малюнками.

Найоб’ємніша, мабуть, на виставці композиція Джона Бока «Капітан Шериф пливе насухо» нагадує декорації провінційного дитячого театру, створені самовпевненим працьовитим художником-аматором.

Ботанічні вправи Петера Рьозеля, можливо, не привернули б до себе такої уваги, якби реалістичні копії відомих і в нас монстери, юкки, фікуса не були ретельно викроєні із зеленого сукна уніформи німецького поліцая. Ще одна алегорія несвободи і бунту проти стандарту?

Виставка настільки велика, що розмістилася аж у двох музейних приміщеннях. І враження від неї якщо часом і викликають посмішку, то аж ніяк не скептицизм.

P.S. За півгодини трамвай довіз мене до рідної «хрущобної» Дарниці. Неприємне відчуття, але мені видалося, що я персонаж роботи Ганса Геммерта — людина, котра борсається у непрозорій латексній кулі, і немає жодного шансу розірвати цю оболонку…