Арт-інвестиції: аби оцінили, треба «врізати дуба»?

Поділитися
Картини дорожчають після смерті їх автора. Можна довго нарікати на таку несправедливість, а можна, озброївшись цим знанням, як і будь-яким іншим, підійти до питання прагматично.

За оцінками світових аналітиків, альтернативний ринок мистецтва тепер вважається більш прибутковим (різниця становить щонайменше 1,5-2%) і стабільним (стійкий до криз і напряму не залежить від політичних чинників), ніж фондовий. Арт-інвестиції менш ліквідні, але все - відносно. П’ять-десять років - не такий уже й великий термін, порівняно з прибутком, який можна отримати. Та й картини весь цей час милують око і «їсти не просять». Тож залишається єдине - навчитися правильно вибирати роботи за помірними цінами тепер, щоб вони принесли максимальний прибуток у майбутньому.

Недавно я натрапив на форумі на коментар одного молодого художника, який хотів виставити свої роботи в німецькій галереї. Там йому щиро відповіли, що працюють із картинами тільки покійних митців. Тож постає логічне запитання: «Невже, щоб тебе оцінили, треба «врізати дуба»?».

Звісно, можна довго нарікати на таку несправедливість, а можна, озброївшись цим знанням, як і будь-яким іншим, підійти до питання прагматично й подумати, як використати зазначену обставину за максимумом. Так уже іронічно влаштований сучасний світ, що навіть у явища смерті є свої плюси.

Отже, картини дорожчають після смерті їх автора. Така доля спіткала багатьох художників, котрі за життя злидарювали і продавали свої роботи за копійки, а посмертно потрапили в генії. Об’єктивним аргументом, що пояснює такий стан речей, є перехід робіт у категорію лімітованих.

Тобто таких картин ніхто ніколи більше не створить, оскільки з того світу не пишуть, а тому вони відразу стають унікальними, а їх кількість - обмежена. Плюс стереотипи, які глибоко укорінилися в народі. Розуміння того, що перед тобою картина, автор якої вже давно в потойбіччі, створює певний романтико-містичний ореол, додає емоційної фаталістичності, невідворотності часу. У свідомості людей побутує думка, що геніальні твори мають бути вистраждані. Пам’я­таємо приказку: «Художник должен быть голодным». Тож навіщо йому гроші? Суспільство вважає: «Гроші і духовність - речі несумісні». Але чи так це насправді?

Не слід забувати, що предмет, у тому числі й картина, якому більше 50 років, уважається антикваріатом, а тому автоматично зростає в ціні. Проста арифметика підказує, що більшість митців не доживають до такого ювілею своїх творінь. Згоден, досить довгий термін, тому й зупиняємося на цьому оглядово, -хоча, якщо ви мрієте, щоб онуки згадали вас «незлим тихим словом», то такий варіант вартий уваги.

Ось найвідоміші приклади нині покійних художників, чиї роботи за життя коштували у сотні, а то й у
тисячі разів дешевше, а тепер включені до найдорожчих картин світу. У ХІХ столітті фабрикант Сергій Щу­кін скуповує недорогі роботи нікому не відо­мих у ті часи імпресіоністів. Тепер його колекція оцінюється у
3 млрд. дол.

Вінсент Ван Гог. Незрозумілий і незатребуваний серед сучасників, змучений душевним розладом, він накладає на себе руки пострілом у груди в 1890 році. Завдяки брату Тео, а потім - його дружині Джоанні вже у 1925 році Він­сент Ван Гог стає надзвичайно популярним. Тепер його картини займають топові місця серед найдорожчих на світових аукціонах. Далі просто назву імена й ціни. Поль Го­ген, «Купаль­ниці», рік написання - 1902, рік продажу - 2005, ціна - 55 млн. дол.; Він­сент Ван Гог, «Портрет доктора Га­ше», рік написання - 1890, рік продажу - 1990, ціна - 82,5 млн. дол.; Амадео Модільяні, «Та, що сидить оголеною на дивані», рік написання - 1917, рік продажу - 2010, ціна: 69 млн. дол. Цей список можна продовжувати, але, думаю, основну ідею ви відчули.

Цікава історія відбулася з американським колекціонером Річардом Соломоном, який придбав картину Енді Уорхолла «Лимонна Мерилін» у 1962 р. за 250 дол., а нещодавно портрет був проданий за 28 млн. дол. Це подорожчання у 60 тис. разів! Ро­боти радянського художника Арона Буха, який малював самими лише пальцями і навіть колись у відчаї спалив деякі свої картини, тепер кош­тують десятки, а то й сотні тисяч російських рублів.

Ціна робіт українських майстрів другої половини ХХ ст. Сергія Шишка та Миколи Глущенка тепер коштують 50-100 тис. дол., хоча ще десять років тому картини Шишка можна було придбати за 300-1000 дол.

Скажете, це все - поодинокі приклади, та й суми звучать астрономічні. Яка з цього користь для пересічного громадянина з середнім достатком? Зважені інвестиції в арт-об’єк­ти в середньому приносять близько 15-20, а інколи - і 25% річних. Буває, що ці цифри сягають 100-300%. Вартість картин українських авторів відносно невисока, порівняно зі світовими, і коливається в середньому в діапазоні від 100 до 10 тис. дол., що удвічі-вп’ятеро менше, ніж коштує картина європейського митця того ж самого рівня. Беручи до уваги стрімкі темпи зростання та оберти, яких набирає український ринок мистецтва, його вже досить серйозні позиції у світі (1% від світового ринку), можна цілком достовірно стверджувати: зараз ми перебуваємо в одному з найвигідніших періодів для придбання арт-об’єктів.

* * *

Особливої уваги заслуговують першопрохідці, люди, котрі несуть у світ свіжий подих та, здавалося б, божевільні ідеї, які потім визнаються геніальними. Раніше новаторів спалювали на вогнищах, піддавали нищівній критиці. В наші часи, коли світ мчить шаленими темпами,
до них ставляться з повагою та цікавістю, бо, як свідчить історичний досвід, саме їхні імена входять в
історію і згодом звучать у всіх на вустах.

Нині в Києві експонуються робо­ти французького художника Андре Ла­бана, підводного оператора легендарної команди Кусто. Особисто ме­не в цьому жвавому усміхненому чоловікові, який досі, озброївшись гідрокостюмом та аквалангом, підкорює морські глибини й годинами перебуває під водою, вразило те, що він робить це у віці 83 років. Жива легенда з українським корінням (його бать­ко зі Львова), провідний інженер підводного судна «Каліпсо», який сконструював водолазний бот і підводну відеокамеру, усім своїм життям доводить, що талановита людина - талановита у всьому. Його навіть
порівнюють із Леонардо да Вінчі, який свого часу також поєднував
науку з мистецтвом, інженерію з
живописом.

Андре Лабан - новатор живопису, але він запропонував не новий стиль, чи спосіб малювання, а нове середовище. Він - перший підводний художник, який вирішив показати людям морський світ очима акванавта. У 1966 році месьє Ла­бан брав участь у проекті «Під­водний дім», живучи зі своїми колегами близько місяця на глибині 100 мет­рів. В останній день, як розповідає сам Лабан, у нього виникла ця смілива ідея: «Че­рез ілюмінатор пробивалося блакитне світло, - це бу­ло дуже гарно. І мені захотілося відтворити це світло, ці відчуття». Під водою він пише мастихіном (художнім шпателем), наносячи олійні фарби товстим шаром і працюючи широкими мазками. Полотно захищене спеціальним розчином від намокання. На суші Андре промиває картину прісною водою і ставить підпис.

Зараз його роботи коштують відносно недорого, бо автор не ставиться до цієї справи з комерційним інтересом. «Підводний живопис - не бізнес. Це моє головне захоплення, - каже Андре. - Я почав малювати у вісім років, малював під водою в багатьох морях світу».

На жаль, кількість картин, написаних Лабаном, невелика - близько 700. Для порівняння: Айвазовський за своє життя створив понад 6 тис. робіт. А з іншого боку - цей факт робить полотна Андре ще більш унікальними та ексклюзивними. Не треба бути дельфійським оракулом чи мегааналітиком, щоб спрогнозувати стрімке зростання в ціні картин Лабана у найближчі роки.

* * *

Часто говорять про диференціацію художників на комерційних і актуальних. Чітку лінію між ними провести важко, але вже зрозуміло, що ро­боти перших із часом упадуть у ці­ні, а останніх - у рази подорожчають.

По-перше, потрібно звертати увагу на ім’я і репутацію художника, на те, чи помічений він критиками-мистецтвознавцями. Кількість виставок також безпосередньо вказує на якість та рівень робіт, адже, щоб експонуватися, картини мають відповідати високим вимогам. Звісно, варто враховувати розмір полотна, використані матеріали, витрачений час на створення.

Сюжет. Пейзажі й натюрморти більш пріоритетні, ніж портрети. Це якщо поверхово сказати. На мою думку, слід віддавати перевагу роботам із «родзинкою». Завжди більше ціняться картини, в яких прозирають філософський зміст або певне емоційне навантаження, оригінальні сюжетні лінії, що наштовхують на роздуми.

Вибираючи картину, треба враховувати всі об’єктивні чинники, але, у будь-якому разі, не потрібно купувати роботи, які вам не до душі. Хоч як би банально це звучало, та при виборі неодмінно покладайтеся на власні уподобання й інтуїцію, адже цій речі належить провести з вами не один рік. Особисто для мене внутрішні відчуття відіграють одну з чільних ролей, тому завжди намагаюся працювати з непересічними особистостями і роботами, які несуть позитив, бо інакше нічого не вийде.

Один із останніх проектів пов’я­заний зі співпрацею з перспективним вітчизняним художником Михайлом Деяком. Спільними зусиллями було організовано унікальну для України практику - творчу мандрівку по Європі (пленер). Під час неї майстер створив цикл робіт, котрі в яскравій експресивній манері передають коло­рит та енергетику куточків Старого Світу.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі