АРХІТЕКТУРА, НЕ ПІДКРІПЛЕНА ЕТИКОЮ

Уже протягом кількох десятиліть проблема збереження своєрідності історичного середовища міст залишається актуальною, проте зі зміною тенденцій розвитку архітектури простежується зміщення акцентів при її обговоренні. У 1960—70-х роках зрозумілу стурбованість викликала поява в районах історичної забудови примітивних великомасштабних об’єктів індустріального житлового будівництва. Сьогодні, коли з відмовою від застосування типових проектів гострота цієї проблеми частково знята, з особливим зацікавленням сприймається досвід спорудження нових громадських будинків та комплексів на території історичного центру Києва.

Історичне середовище міста постійно зазнає перетворень, тому постає запитання: як же в таких умовах домогтися збереження його своєрідності? Відповідаючи на нього, архітектори 1950-х років підкреслили б необхідність дотримання закономірностей формування архітектурного ансамблю, гармонійним елементом якого має стати створюваний проект. Цю ж думку сучасний архітектор сформулював би так: при проектуванні важливо враховувати містобудівний контекст. Отож, в окремих фрагментах історичного середовища, безумовно, варто вбачати риси творів містобудівної культури. Творів складних, що можуть бути тактовно доповнені, але можуть і втратити в результаті перетворень свою гармонійність.

Розглядаючи досвід реконструкції Майдану Незалежності з урахуванням містобудівного контексту, не можна бодай мимохідь не заторкнути питання особливості архітектури Хрещатика. Аналізуючи ці особливості, відомий український архітектурознавець В.Чепелик як найважливіший момент підкреслив те, що зодчим, які відновлювали ансамбль Хрещатика у повоєнні роки, вдалося створити цілісну, але водночас дуже складну мальовничу композицію. Один бік магістралі був забудований щільно, протилежний — з розривами. Такий архітектурний прийом дозволив підкреслити своєрідність ландшафту, як-от: особливі умови освоювання крутого схилу Липок, що обрамовує вулицю. На окремих відтинках ширина Хрещатика змінюється, що надає його просторові пульсуючого характеру. Ще одним прийомом, який підсилив мальовничість, стала асиметрія профілю вулиці — уздовж одного з її боків облаштували бульвар.

Складність і мальовничість композиції Хрещатика дуже вдало (за принципом контрасту) доповнювали строгість і стриманість побудованого на симетрії архітектурного рішення Майдану Незалежності. Що ж відбулося в результаті реконструкції площі? Строгість і стриманість зникли, поступившись місцем розмаїтості і мальовничості. По-перше, ансамбль площі ввібрав у себе багато нових складових елементів, тобто став набагато складнішим. По-друге, ці елементи, за формальними і стильовими ознаками, різко відрізняються як від створених раніше, так і між собою (справедливості ради зазначу, що окремі з них було нещодавно демонтовано). Нарешті, мальовничість вирішили підкреслити асиметричним розміщенням макета Печерських воріт і скульптурних груп. У підсумку архітектурну своєрідність, що полягала в гармонійному зіставленні несхожих образних характеристик, притаманних двом взаємозалежним ансамблевим структурам — вулиці і площі, — було втрачено.

Таке явище — захоплення створенням ефектного архітектурного образу на шкоду співвідношенням, які надають творові рис гармонійної частини більш широкого цілого — простежується і на досвіді проектування окремих громадських будівель, споруджуваних на території історичного ядра міста. Характерним прикладом може слугувати будинок «PODIL PLAZA», споруджений у районі вулиць Набережно-Хрещатицької, Сковороди і Спаської. Які контекстуальні особливості слід було врахувати в цій ситуації, розпочинаючи проектування? Насамперед потрібно було узяти до уваги винятково високу цінність території, що одержала статус історико-архітектурного заповідника. Крім того, на відстані 30—40 метрів від виділеної ділянки містяться найцінніші об’єкти архітектурної спадщини — комплекс церкви Миколи Набережного і будинок бурси Київської академії.

Здавалося б, з огляду на ці чинники, архітектори намагатимуться «притлумити» композиційну активність нового будинку, зроблять його малопомітним, співмасштабним з об’єктами історичної забудови, наближеним до них якщо не за стильовими, то за формальними ознаками (габарити, пластика форм, фактура і колір оздоблювальних матеріалів). Однак вийшло щось цілком протилежне. І притому що характерно: архітектурний критик, який не заглиблюватиметься у проблематику містобудівного контексту, зможе досить високо оцінити цей твір. Справді, архітектурної виразності досягнуто. Не можна не відзначити і використання прийомів, які трохи зм’якшують враження громіздкості споруди (довжина її становить 130 метрів). З цією метою ускладнена конфігурація об’єму в плані та силуеті, використані величезні поверхні дзеркального засклення, у яких відбиваються елементи оточення. Інакше кажучи, створено цікавий зразок архітектури «дематеріалізованої», архітектури, що начебто мала б «розчинитися» у довкіллі.

Визнаючи формальні переваги цього творіння, не можна не відзначити відчуття недоречності, яке виникає при ознайомленні з ним. Це відчуття посилюється тим, що поруч у великих масштабах здійснюється регенерація малоповерхової забудови Подолу, тобто втрачені будиночки відбудовуються з відтворенням старих форм. Аналіз як цього, так й інших схожих прикладів наводить на думку про тісний взаємозв’язок естетики й етики. Якщо архітектор вважає твором лише свій витвір, відмовляючись визнавати таким навколишнє історичне середовище міста, він демонструє зневагу до попередніх поколінь, які створювали це середовище.

Міркування автора цих нотаток не виходять за межі питань архітектурної майстерності, проте допитливий читач може поцікавитися: невже не існує нормативних документів, що зобов’язують проектувальників дотримуватися певних правил при реконструкції історичної забудови? Так, такі документи є. Ось, зокрема, як регламентується характер нових будинків, що споруджуються на територіях заповідників та комплексних архітектурних охоронних зон у містобудівних нормативах: «Нове будівництво може здійснюватися в межах завдань щодо доповнення характеру середовища, яке склалося історично, у тісному планувальному, масштабному й архітектурному погодженні з оточенням».

Від відповіді на запитання про причини недотримання нормативів ухилюся свідомо. Розглядаючи його, довелося б торкнутися теми правової держави, а висвітлення цієї злободенної теми доцільніше доручити фахівцям, що публікують свої статті у відповідних рубриках тижневика.